 |
Тема: Культура епохи Відродження.
|
|
|
|
Тема: Культура епохи Відродження.
Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:
- визначати поняття «Відродження», хронологічні рамки та історико – культурний зміст нової епохи;
- розкривати основні риси та гуманістичні засади Ренесансу;
- називати основні риси та гуманістичні засади епохи Рененсансу;
- розповідати про творчість митців гуманістів.
План.
- Поняття „відродження” та історико-культурний зміст нової епохи.
- Гуманістичні засади ренесансної культури.
- Відродження як художньо-естетичний феномен.
Література: 1. Бокань В А. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2000.
2. Бокань В. Л., Польовий Л. П. Історія культури України. -К, 1998.
3. Греченко В. А., Чорній І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А. Історія світової та української культури. - К., 2002.
4. Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - К., 1999.
5. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К, 2002.
6. Кормич Л. І., Багацький В. В. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття): Навчальний посібник. - Харків, 2002.
Теоретичний мінімум: - природа (античність, ідеал, гармонія, філософія, міфологія, релігія, пантеїзм, антропоцентризм, раціоналізм);
- людина (гуманізм, індивідуальність, особистість, титан, індивідуалізм, традиційність, новаторство, естетика, мораль);
- суспільство (ренесанс, реалізм, наука, творчість, мистецтво, Мадонна, маньєризм, барокко, академізм).
Основна частина.
Під Відродженням слід розуміти перехідну епоху в рохвитку європейської культури від Середньовіччя до Нового часу, що охоплює період кінця 13 – 16 ст. включно.
|
|
|
Культура Відродження прийшла на зміну середньовічній культурі, для якої характерною була церковна монополія на духовне життя.
Нова культурна епоха була названа її творцями Відродженням: малось на увазі відродження традицій античної культури.
Грунтом Ренесансної культури були нові економічні відносини, що стали формуватися насамперед в Італії наприкінці 13 ст. (вільнонаймана праця на мануфактурах, перші банки, лихварські контори). Формуванню нового світогляду сприяли наукові відкриття й винаходи, розкопки старовинних пам’яток, віднайдення манускриптів з працями античних вчених і філософів.
Ренесансна культура дала світу митців нового типу – так званих титанів Відродження.
Епоха Відродження перетворила людину на активного суб’єкта культури.
Основною рисою Відродження є розвиток гуманізму (від лат. humanus – людяний), системи ідеї і поглядів на людину як на найвищу цінність.
Схема періодизації Відродження:
1. Передвідродження (2 пол. 13-14 ст. ).
Головний центр - Флоренція, економічно розвинена і незалежна
( поет - гуманіст Данте Аліг*єрі (1265 - 1321), художник і
архітектор, „батько" Відродження Джотто (1266 - 1337),
„король поетів" Франческо Петрарка (1304 - 1374),
письменник Джованні Боккаччо (1313-1375).
2. Раннє Відродження (15 ст. - 80-ті роки). Творчість реформаторів мистецтва: живописця Мазаччо (1401 - 1428); скульптора Донателло (1386 - 1466); архітектора Філіппо Брунеллескі (1377 - 1446); діяльність флорентійської платонівської академії; елітарна творчість Сандро Боттічеялі (1445 - 1510).
3. Високе Відродження (1490 - 1530) - найвищий підйом і розквіт епохи Відродження.
Творчість титанів, яким не було рівних за потужністю думки, рівнем вченості і освіченості: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело, Альбрехт Дюрер, Тіциан, Еразм Роттердамський. Це люди - універсали, які сконцентрували в своїй творчості весь культурний потенціал попередніх епох.
|
|
|
4. Пізнє Відродження (1540 - поч. 17 ст. ).
Термін досить умовний. Явище маньєризму як криза ідеалу Відродження в мистецтві. Досягнення літератури ( Франсуа Рабле (1494 - 1553), Miгeль де Сервантес (1547 - 1616), Уільям Шекспір ( 1564-1616).
Зміст цієї епохи виявився у переході від класичного Середньовіччя до Нового часу європейської цивілізації, який означений суттєвим переворотом у всіх сферах соціально-культурного життя.
Характерною рисою культури Відродження є її суперечливість. Антиклерикальна спрямованість творів гуманістів поєднується в них з глибокою вірою; гуманістичні погляди межують з містикою, а раціоналізм - з магією, алхімією та астрологією. Високі злети людського генія і духовність ідуть поруч з підступністю- і аморалізмом як в особистому житті, так і в політиці ( політичній трактат Ніколо Макіавеллі „Государ" ).
Не зважаючи на всі недоліки і суперечності культура Відродження залишила такі матеріальні і духовні цінності, які стали близькі й зрозумілі людям наступних поколінь.
Цей процес почався в Італії наприкінці ХІV ст. і розповсюдився у ХV – ХVІ ст. на інші європейські країни. ідейною основою культури епохи Відродження став гуманізм.
Обгрунтування величі людини діячі нової ренесансної культури знайшли в літературних працях античних філософів, істориків, поетів, драматургів та в мистецьких творах скульпторів і художників. Гуманісти творчо засвоїли античну спадщину.
Діячі нової ренесансної культури переосмислили відношення „Бог – людина”.
Гуманістичний світогляд у центрі своєї уваги поставив людину.
Гуманістична культура епохи Відродження стверджувала земне значення людини, сприяла розкриттю її творчих можливостей.
Гуманісти висунули ідею про право кожної людини на щастя у реальному житті. Вони розробили, виходячи з головної ідеї, ієрархію життєвих цінностей та ідеал гуманістичної культури.
Значний внесок у розвиток гуманістичних ідей зробили італійські мислителі.
| АВТОРИ | ТВОРИ |
| Піко делла Мірадола (1463 – 1494) | „Промова про гідність людини”, „Проти астрології”, „Гептапл” |
| Джаноццо Манетті (1396 – 1459) | „Трактат про безсметря душі” |
| П’єтро Помпонацці (1462 – 1525) | „Трактат про безсмертя душі” |
| Франческо Петрарка (1304 – 1374) | „Про засоби проти всілякої фортуни”, „Книга листів про діла повсякденні”, „Моя таємниця” („Про презирство до світу”), „Про неосвіченість власну та багатьох інших” |
| Лоренцо Валло (1407 – 1457) | „Порівняння Нового заповіту”, „Про істинне і хибне благо”, „Про свободу волі”, „Про красоти латинської мови” |
| Марсіліо Фічіно (1433 – 1499) | „Про християнську релігію”, „Платонівська теорія про безсмертя душ” |
| Поджо Браччоліні (1380 – 1459) | „Про благородство”, „Проти лицемірів” |
| Леонардо Бруні (1369 – 1444) | „Вступ до моральної науки”, „Історія флорентійського народу”, „Про лицемірів” |
| Бьондо (1388 – 1463) | „Історія від занепаду Римської імперії” |
| Леон Батиста Альберті (1404 – 1527) | „Десять книг про зодчество”, „Три книги про живопис” |
| Нікколо Макіавелі (1469 – 1527) | „Государ”, „Історія Флоренції”, „Міркування на першу декаду Тита Лівія” |
|
|
|
Художня література епохи Відродження є яскравим естетичним феноменом. Голосним об’єктом зображання стає реальна людина, але митці підходять до неї з позиції високого естетичного ідеалу.
 |
У ренесансну епоху в суспільстві з’являється самостійна, творча особа митця. Художня творчість набуває великого значення у соціально-культурному житті.
Найбільш яскраво естетизація людини, культ людської краси віддзеркалювала тема мадонни. Вона стала однією з провідних тем літератури та мистецтва Ренесансу.
Художня культура епохи Відродження була світською та реалістичною за ідейно-художньою спрямованістю. Відповідного характеру набували міфологічні та релігійні сюжети, які використовували ренесансні митці.
Художній культурі, особливо образотворчим мистецтвом і архітектурі, відволилась активна роль у духовному житті суспільства. Діячі ренесансної культури називали мистецтво „другою культурою”, що створена і удосконалена людиною.
|
|
|
У скульптурі та живопису, які набувають самостійного статусу, провідну роль відіграє реалістичне зображення людини.
На картинах ренесансних художників з’являється реалістичний пейзаж.
Портрет і автопортрет – нові ренесансні жанри – займають центральне місце у розкритті духовного світу людини.
|
|
|
|
|
|
Питання для роздуму: Як ви розумієте такі висловлювання:
- Слава – у руках праці. (Леонардо да Вінчі).
- Хто йде за іншими, нікого не обгонить, і хто сам не уміє праціювати як слід, ніколи не зуміє як слід скористатися чужими творами. (Мікеланджело Буонарроті).
- Якщо людина бажає позбутися свого жалюгідного стану, бажає відверто і цілком, - таке бажання не може бути неуспішним. (Франческо Петрарка).
- Якщо будеш жорстоким до вад, тоді зробиш благодіяння до людини. (Еразм Роттердамський).
- У кого багато вад, у того багато і повелителів. (Франчека Петрарка).
|
|
|
