7.2. Особливості внутрішньогосподарського землеустрою в умовах ринкової економіки

Підсумки пройденого етапу земельної реформи свідчать про наявність серйозних прорахунків в організації ефективного землекористування. які допущені в процесі реформування земельних відносин.

Здійснення ідеї збереження різноманітності форм земельної власності та створення багатоукладного землеволодіння вияви­лось непідкріпленою серйозними теоретичними обґрунтування­ми Тому до цього часу, навіть в " Основних напрямах земельної реформи в Україні на 2001 - 2005 роки", схвалених Указом Пре­зидента України від 30 травня 2001 року, залишились невизначеними функції, місце і роль землеволодінь різних форм власності в становленні й організації шляхом землеустрою цілісних регіо­нальних багатоукладних землегосподарських комплексів, не об­ґрунтовані раціональні масштаби, пропорції та пріоритети виді­лення в таких комплексах земель відповідної категорії власності, не розроблені для цих категорій принципи організації ефективно­го їх використання.

Для подолання кризи, якою охоппена українська економіка, необхідно використовувати також усі ресурси і засоби підвищен­ня ефективності господарської діяльності, особливо в таких найбільш уразливих галузях виробництва як сільське господар­ство.

Одним із дійових способів виходу з кризи та зміцнення еконо­мічної стабільності кожного сільськогосподарського підприємства виступає раціональна організація його виробництва, яка адапто­вана в повній мірі до наявного ресурсного потенціалу і специфіч­них умов ринкової економіки. Вазою для здійснення ефективного господарювання на тривалий термін є грамотно розроблений і агроекономічно обґрунтований проект землеустрою та на його основі складений бізнес-план розвитку виробництва конкретного сільськогосподарського підприємства.

Мова йде про вибір такої стратегії і тактики господарської діяль­ності, яка одночасно в повній мірі враховувала б, з одного боку, кон'юнктуру цін і обсяги ринку сільськогосподарської продукції, вартість факторів сільськогосподарського виробництва (техніки, матеріальних ресурсів, робочої сили та ін. ), податкову і фінансо­во-кредитну політику, стан конкурентного середовища та інші за­гальноекономічні умови. З іншого боку - забезпечувала би найбільш повне і ефективне використання наявного в розпоряд­женні підприємства виробничо-ресурсного потенціалу, перш за все сільськогосподарських земель із врахуванням їх якісного ста­ну і агроекологічно доцільного використання.

На жаль, у даний час значення такого документу недооцінюєть­ся. І відбувається це в силу як суб'єктивних, так і об'єктивних при­чин. У першому випадку йде мова про те, що сьогоднішні землеволодільці та землекористувачі не мають бізнес-плану, який стає чи не найважливішою життєвою необхідністю для всіх, без ви­ключення, господарюючих суб'єктів. Але грамотно скласти, об­ґрунтувати в землевпорядно-агротехнологічному відношенні еко­номічно-ефективний бізнес-план сьогодні зовсім не просто. Се­ред об'єктивних причин - це відсутність у розпорядженні земле- господарюючих суб'єктів необхідних їм розробок, зокрема відсутність методичної бази, що відповідає новим економічним умовам. При цьому слабкою ланкою виступає методика оптимізації територіальної структури землекористування в комплексно­му землевпорядно-агротехнічному бізнес-плані (проекті) ефек­тивного розвитку виробництва конкретного сільськогосподарсь­кого підприємства. Іншими словами, мова йде про те, що принци­пи і методи внутрішньогосподарського землевпорядного проек­тування, які раніше використовувалися, в сьогоднішніх умовах ви­явились непридатними для вирішення відповідних оптимізаційних завдань. Підстав для таких висновків є декілька.

1. Принциповим методом традиційної методики внутрішньо­господарського землевпорядного проектування була незмінно прийнята на проектний період агроекономічна програма функціо­нування сільськогосподарського підприємства Сталою на весь розрахунковий період зберігалась спеціалізація господарства, його розмір, темпи підвищення рівня інтенсифікації виробництва і т ін. У цьому випадку внутрішньогосподарське землевпорядне проек­тування зводилось до обґрунтування кількості, складу і розміщен­ня стійких у своїх межах полів сівозмін, не розрахованих на вільний широкий виробничо-економічний " маневр" господарюючого су­б'єкту. В умовах ринку можливість такого " маневру" стає чи не головною умовою " виживання" підприємства, його збереження в жорсткій конкурентній боротьбі. Звідси - несумісність методики розробки внутрішньогосподарського землеустрою, яка базується на стійких у часі та межах полів сівозмін, з принципово новими економічними реаліями.

2. Одним із положень традиційної методики внутрішньогоспо­дарського землеустрою виступала не тільки незмінність агроеко­номічної програми господарської діяльності, але і цілісність та стабільність її територіальної основи - землекористування сільськогосподарського підприємства. З переходом до ринку, при­ватизацією і виникненням правовідносин власників земельних часток (паїв) ця умова також втратила своє значення. І, як ре­зультат - стабільність землекористування, його цілісність і неділимість змінилась зовсім іншим станом - перманентною транс­формацією, спонтанним і спорадичним відділенням його частин від цілого. З цієї причини методичний принцип проектування ста­ціонарних у своєму розмірі, складі та межах полів сівозмін теж не відповідає новим економічним умовам і обмеженням

3. У минулому земля у всіх планових і проектних розробках розглядалась тільки як засіб виробництва та предмет праці. Із цих позицій усі оптимізаційні розрахунки були націлені на найбільш вигідне з точки зору агротехнічних витрат взаєморозміщення різних видів і об'ємів виробництва сільськогосподарської продукції Зо­крема, завдання попягало в створенні системи стійких і стабільних полів сівозмін, у межах яких можна було б забезпечити найбільш ефективне чергування культур, збереження і підвищен­ня родючості ґрунтів та продуктивне їх використання.

включення землі в систему ринкового обігу та фінансових рин­кових операцій, зміна земельних відносин вимагає нових мето­дичних підходів до землевпорядного проектування. Необхідно не тільки оптимізувати економіку виробничо-технологічного процесу на відповідній земельно-територіальній основі, але і знайти для кожної частини цієї основи (кожної екологічно-технологічно ста­більної ділянки) найбільш вигідний варіант її включення в систе­му ринкових операцій. Необхідно обґрунтувати для кожної ділян­ки землі, в залежності від її місця розміщення у виробничо-техно­логічному процесі та значення в економіці землекористування, ринково-фінансові операції (передачі в оренду, внесення в ста­тутний капітал спільного підприємства, застава, купівля-продаж і т. ін. ).

Отже, розробка проекту внутрішньогосподарського землеус­трою на базі сталих полів сівозмін себе не виправдовує. Для ви­рішення даного завдання необхідно, як мінімум, доводити про­ектні рішення до кожної агроекологічно стійкої робочої ділянки, виділяти їх в якості основної територіальної одиниці оптимізації виробничо-технологічної та фінансово-економічної діяльності кож­ного господарюючого суб'єкту.

Таким чином, сьогодні дуже важливо здійснити принципові зміни як у концепції, так і в методичному апараті розробки ефективних у землевпорядно-агротехнічному і економіко-екологічному відно­шенні бізнес-планів розвитку конкретних сільськогосподарських підприємств

Крім того, для розв'язання даної проблеми необхідно, щоб слеціалісти-землевпорядники, економісти та агрономи оволоді­ли системою знань, для вирішення таких завдань.

1. Сформувати банк даних, які характеризують стан вироб­ництва сільськогосподарського підприємства, умов його госпо­дарської діяльності.

2. Обґрунтувати раціональну стратегію і тактику розвитку ви­робництва у просторі можливих варіантів зміни умов його госпо­дарської діяльності (динаміки цін, зміни кон'юнктури ринку, подат­кової політики, кредитних відносин, меж землекористування тощо)

3. Обґрунтувати раціональне розміщення об'ємів виробництва на використовуваних господарством землях у відповідності до вимог динамічного економічного процесу і землеволодіння (зем­лекористування), яке трансформується.

4. Визначити економічну значимість земельних ділянок (земель­них часток) і розрахувати індекс " цінності" кожної з них шляхом встановлення величини збитків (зниження показників ефектив­ності), які виникнуть у даного підприємства у випадку її вибуття з виробничої діяльності.

Таким чином, наявність прорахунків в організації ефективного землекористування, що допущені в процесі реформування зе­мельних відносин можна усунути шляхом внутрішньогосподарсь­кого землеустрою.