Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Течія натуралізм, її характерні риси

У другій половині XIX ст. реалізм у Франції переріс в натуралізм — це літературний стиль, який поширився у Європі та Америці протягом 1870 — 1900 років. У перекладі з латинської означав «природа». Основою теорії натуралізму став позитивізм Огюста Конта. Багатьох манила до позитивізму віра в науку — повага до дійсних фактів. Наука і мистецтво — єдині.

Як і реалісти, натуралісти прагнули до повного, вірогідного, точного зображення суспільства, природи і людини, зокрема на основі об'єктивності.

Відмінність від реалізму:

• натуралізм надто прямолінійно виражав свої риси на практиці;

• з погляду натуралістів узагалі не було відмінностей між літературною творчістю і науковим пізнанням;

• натуралісти вважали, що письменник повинен створити всебічну і об'єктивну картину суспільства так, ніби цим займався історик чи соціолог. А відтак витвір мистецтва натуралістів мав бути «людським документом», тобто вичерпним описом того чи іншого суспільного явища.

• Доля героїв, їхня психологія виводилися із трьох засад:

1. спадковості — доля героя, його вчинки повністю залежали від того, що закладено в генах;

2. середовища — людина сама по собі нічого не вирішувала; натуралісти вважали людину рабом середовища, у якому вона сформувалась;

3. історичної доби — на людину впливав час, у якому вона жила.

Поява натуралізму супроводжувалася шквалом критики, оскільки натуралісти все більше заглиблювалися у непоетичну дійсність. У той же час він вплинув на розвиток світової літератури:

• своєрідне продовження реалістичних традицій, початок впливу на письменників — реалістів XX ст.;

• натуралізм — це основа для майбутніх письменників — модерністів.

Натуралісти змусили ще раз переглянути «проблему табу» у літературі.

Вони ще більше розширили коло тем, які дозволяли описувати в книгах, називали себе першовідкривачами нового виду мистецтва, пов'язаного лише з фактом. Якщо все попереднє мистецтво, на їхню думку, служило красі, то нове служило істині. Тому натуралісти виступали проти будь-яких вільностей митця, проти відбору життєвого матеріалу, проти існування заборонених тем для мистецтва. Доброчинність і порок однаково важливі були для митця. Тому письменник повинен відображувати природу такою, якою вона була, без будь-яких прикрас.

Представники натуралізму цікавилися різними психічними і соціальними відхиленнями, мали спільні риси з декадентами, розробляли імпресіоністичний стиль.

Зачинателем натуралістичної школи вважали Е. Золя — продовжувача справи, яку розпочав Бальзак. Золя вважав Бальзака своїм духовним батьком.

Е. Золя був не лише художником, а й теоретиком натуралістичної школи. Як теоретик натуралізму він виступив у 70-х роках на сторінках «Вісника Європи». Його праці «Романісти — натуралісти» і «Експериментальний роман» — головний матеріал для створення теорії.

Положення теорії натуралізму Е. Золя:

— Письменник — не фотограф. Романіст не обмежувався накопиченням фактів і точним їх відображенням, він бачив, розумів, творив, намагався змінювати природу, але при цьому не виходив за її межі; він поступово прийшов до абсолютного пізнання.

— Натуралізм — не матеріалізм. Наука встановила, що духовне життя — елемент механізму, матерія; тому прийоми дослідження духовного життя і матеріальної природи мали бути тотожними, а експериментальний метод мав стати загальним як для хімії, так і для роману. Своїми спостереженнями і дослідами романіст продовжував роботу фізіолога. Роман з «області чистих фантазій» змінився романом, заснованим на спостереженні та досвіді.

— Натуралізм і мораль. «Ми, моралісти — експериментатори, показуємо за допомогою досвіду, яким чином пристрасть проявилася в суспільстві. Коли ми будемо знати механізм даної цієї пристрасті, можна буде зробити її як тільки можливо нешкідливою». У цьому внесок морального призначення творів натураліста.

— Натуралізм та ідеал. Якщо ідеаліст — це той, хто зайнятий пошуком ідеалу, то експериментатор — той самий ідеаліст. Але він не бачив ні благородності, ні краси, ні достоїнств, ні моральності у неправді, у незнанні, у помилці тощо.

— Натуралізм. Особистість письменника і літературна форма. Особистість письменника — на другому плані. Він мав забути про особисті почуття й ідеї. Турбота про форму і склад також відступили на другий план. На думку Золя, формі надавали перебільшеного значення, а мова — логіка, природна наукова побудова.

Отже, натуралізм — не що інше, як використання експериментального методу, спостереження і досвіду в літературі.

Недоліки натуралістичної теорії:

• повне ототожнення художньої творчості з наукою;

• заперечення фантазії митця;

• ігнорування особистості митця.

Можливо, це і стало причиною швидкого занепаду натуралізму і наростанням швидких успіхів символістів.

Заслуга натуралізму:

— натуралізм — вираження в історії наукових і соціальних тенденцій;

— митець — творець практичної соціології, вирішував взаємодію особистості і середовища, закони, які управляли суспільством;

— митець — пророк, який у своїх пророкуваннях спирався на знання природи і людини.

Принципи натуралізму за Е. Золя:

• відмова митця від оцінних категорій при змалюванні фактів, повна відчуженість автора, об'єктивізм;

• звернення літераторів до «заборонених» тем. Митці — попередники не писали про патологію, тепер їй було відкрито широку дорогу в роман, п'єсу, поему;

• історію суспільства розглядали перш за все як фізіологічний процес і так її відображували в мистецтві.

⇐ Предыдущая 7 8 9 10 111213 14 15 16 Следующая ⇒