Реалістичний роман 19 ст.

Подібно до того, як протягом розвитку суспільства один культурно-історичний період змінює інший, так і в літературі епоха поезії змінює епоху драматургії, занепад поезії тягне за собою розквіт прози. Період 1830-1890 рр.. англійські літературознавці називають "епохою роману", на відміну від "епохи поезії" або часу розквіту драматургії - періоду Реставрації. Розквіт роману був обумовлений своєрідністю соціально-культурного життя Англії. Саме в 30-і рр.. 19 в. почався розвиток промисловості, що викликало зростання міського населення, збільшення числа робочих, класові суперечності і необхідність реформ. Всі ці зміни в англійському суспільстві відбувалися в роки правління королеви Вікторії (1837-1901), тому цей період зазвичай називають "вікторіанської епохою". Прийнято виділяти чотири етапи розвитку роману цієї епохи: Ранньовікторіанський, середина століття, "зріле" і пізніше вікторіанства. Кожен з цих періодів охоплює від 15-ти до 20-ти років. Вікторіанський роман є результатом злиття двох гілок романного творчості - "novel" і "romance", перша з яких має реалістичне начало, друга - романтичне. Залежно від періоду в англійському романі переважало то одне, то інше початок. За літературну епоху тривалістю в 60 років з'явилося безліч жанрових модифікацій роману: історичні, соціальні, "Ньюгейтської", "сенсаційні", релігійні, романи зі шкільного життя і з життя аристократичних верхів суспільства. При цьому в 30-40 рр.. 19 в. створювалися переважно історичні романи (серед найбільш відомих письменників цього періоду слід відзначити У. Е. Ейнсворта, Е. Бульвера), а також соціально-проблемні (романи Ф. Троллопа, Е. Гаскелл).

У середині століття прозові твори набувають соціальну спрямованість. Автори зображують долю, любов і родинні стосунки героїв в контексті соціально-політичних та історичних подій. Типовими рисами романів 50-60 рр.. 19 в. є ускладнена структура розповіді й інтерес до психології героїв.

Діккенс з'явився на літературній арені в середині 30-х рр.. 19 в., І після опублікування декількох глав свого першого роману "Записки Піквікського клубу" став найпопулярнішим письменником в Англії. Творча діяльність письменника збігається з періодом раннього і середнього вікторіанства, тому його творам властиві всі відмітні риси даної літературної епохи. У романах Діккенса романтичний початок з'єднується з реалістичним зображенням дійсності. У романах 40-50 рр.. ("Домбі і син", "Холодний дім", "Важкі часи" і ін) письменник уміло розкриває індивідуально-особистісний зміст у зв'язку з соціально-історичним оточенням.

У пізніх романах ("Більше надії", "Наш спільний друг", "Таємниця Едвіна Друда") інтерес до психології і внутрішнього життя героя поєднується з втратою віри в можливість зміни суспільства шляхом реформ. Такий душевний стан письменника веде до зміни тональності романів. Якщо перші твори наповнені оптимізмом, відповідно до естетичної концепцією автора, то в романах останнього періоду творчості оптимізм сходить нанівець. Діккенс був улюбленим письменником середніх класів англійського суспільства. У чому ж причина його популярності? Європейський роман сформувався до 40-х рр.. 19 в. як епос приватного життя, де в подробицях окреслювався повсякденний побут і переживання людини. Більше увагу приділяється сім'ї як основному осередку суспільства, "дому", який англійська буржуа називає своєю міцністю. Незважаючи на обмежене коло проблем, так званий "сімейний роман" не страждає дріб'язковістю змісту. Такий роман був орієнтований на середнього користувача, був близький і зрозумілий йому. У багатьох творах письменника сімейні відносини виступають на перший план, але завжди стикаються з великим світом, дають віддзеркалення багатьох сторін життя або представляють їх безпосередньо. В епоху процвітання, коли економічні та соціальні засади суспільства трималися міцно, читач, не бажаючи вникати у глобальні проблеми, вважав за краще літературу легкого, розважального характеру. Саме в несерйозності, браку критицизму, у потуранні смакам публіки часто дорікають Діккенса. Але це далеко не так. Навіть у роки процвітання ніщо не могло приховати вад суспільства, але багатьом Казаль тоді, що це явища тимчасові, що зло можна викорінити. Діккенс поділяв довіру до основ буржуазного суспільства, однак, сам у той же час нещадно викривав багато інститутів влади Англії, свавілля суду і несправедливість законів. У романах письменника висловлено його розуміння вищих духовних цінностей. А оскільки вони непреходяще, кожне покоління, перечитуючи твори Діккенса, знаходить у них щось співзвучне настроям і переживань сучасної епохи.