Постмодернізм Гюнтера Грасса. Творчість Е. Єлінек, Е. Канетті, І. Бахман.

Гюнтер Грасс

- німецький романіст і есеїст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1999 р.: „за те, що його грайливі та похмурі притчі висвітлюють забутий образ історії”. Автор віршів, п‘єс, оповідань, повістей і романів.

Творчість:

Свою літературну творчість Ґрасс розпочинає з віршів та п’єс в дусі „театру абсурду”. І фахівці, і читацький загал одразу помітили ці ранні абсурдиські п’єси Ґрасса. Вони нічим особливим не відрізнялися, але прозвучали вони як дуже виразний і напрочуд сучасний виклик панівній соціальній системі і панівній літературній традиції. Ґрасс епатував загал, кидав йому зухвалий виклик.

― Вже перший роман Ґрасса „ Бляшаний барабан ” (1959) мав сенсаційний успіх. В цій пародії на німецький роман виховання мова йде про Данциг, про фашизм і війну. Проте найбільше роман вражав абсолютно незвичною, геніально вигаданою фігурою головного героя – юного Оскара Мацерата, котрий народився на світ вже з нестерпним відчуттям відрази до оточуючого світу і з рішенням ніколи не приймати участі в брудних справах цього брудного світу. В три роки він перестає рости на знак протесту проти неапетитного життя дорослих. І тільки подарований матір’ю дешевенький дитячий барабан мирить його з життям, барабанний дріб стає його покликанням, притулком, що відмежовує героя від дорослого світу. Оскар ніколи не розлучається зі своєю іграшкою, вистукуючи паличками все, що бачить і чує навколо. Тобто, він висловлює своє світоспоглядання не в слові, не в поезії або живописі, а в формі безперервного постукування паличками по гладкій поверхні барабана. Історія Німеччини ХХ ст. як соло на барабані і герой, що спостерігає світ зі своєрідної дистанції, знизу.

Данциг і німецькі умонастрої середини ХХ ст. – тема і двох наступних романів Ґрасса: „Кіт і мишка” (1961) і „Собачі роки” (1963, тут в сатирико-іронічній манері розповідається про знаменитого собаку на ймення Принц, улюбленця самого фюрера), де продовжується соціально-критична і гротескна лінія. Ці два твори разом з романом „Бляшаний барабан” творять так звану „данцизьку трилогію”.

Наступні твори Ґрасса присвячені подіям сучасної ФРН:

― „Під місцевим наркозом” (1969) відтворює конфлікти між батьками й дітьми, вчителями й учнями. Крім того, Ґрасс намагається тут осмислити фанатизм студентських рухів і поміркованість старшого покоління.

― „Із щоденника слимака” (1972) подає своєрідне ґрассівське тлумачення поняття „прогрес”. Це поєднання автобіографічного звіту про роботу в передвиборній компанії Соціал-демократичної партії й історії якогось Германа Отта, його діяльності за нацистів.

― історико-фантастична повість „Зустріч у Тельгті” (1979), де подається вигадана автором зустріч німецьких барокових поетів, а в підтексті простежуються зв’язки між цими давніми поетами і сучасною „Групою 47”, активним адептом якої був і молодий Ґрасс.

― романи „Камбала” (1979), „Вигадки” (1980), антивоєнний роман-попередження „Щур” (1986), „Покажи язика” (1987), „Широке поле” (1995), книга „Моє сторіччя” (1999), яка складається зі ста новел, дія кожної з яких відбувається в один із років ХХ ст.

― В повісті „Траєкторією краба” (2002) Ґрасс звертається до теми важкої, часом трагічної долі німців Росії і Східної Європи, котрим довелося тікати від Червоної Армії під час Другої світової війни. В центрі роману історія загибелі лайнера „Вільгельм Густлов”, на якому в січні 1945 р. з Данцига були евакуйовані біженці, а також поранені солдати – усього 9000 людей. Лайнер був потоплений радянським підводним човном. Мета Ґрасса полягала в тому, щоб нагадати людям про ті жахи і втрати, які завжди несе війна.

― „Останні танці” (2003), „Під цибулинням” (2006) – останні твори Ґрасса.