 |
Франсуа Жирардон. Аполлон и німфи. 1666 г. Версаль.
|
|
|
|
Франсуа Жирардон. Аполлон и німфи. 1666 г. Версаль.
В 1683 г. для Вандомської площі в Парижі Жирардон створив монументальну кінну статую Людовика XIV (вона загинула в роки Великої Французької революції 1789— 1799 рр. ), зразком для котрої послужила давньоримська статуя імператора Марка Аврелія. Гордовита осанка, правильні риси обличчя короля (які, проте, не скривали, холодної пихатості), навіть умовне поєднання античних обладунків і перуки XVII ст. виглядали переконливо й природно. Пам’ятник прекрасно вписувався в архітектурний ансамбль площі.
Антуан Куазевокс (1640—1720), як і Жирардон, багато працював у Версалі, оформлюючи зал Війни і Дзеркальну галерею. У великому рельєфі для залу Війни «Перехід Людовика XIV через Рейн» (80-і рр. ) майстер зробив фігуру короля більш опуклою, в той час як інші герої майже не виділяються з площини. Виходить, що величний образ Короля-Сонця в буквальному сенсі затьмарює решту персонажів. У скульптурних портретах Куазевокса точні, психологічно тонкі характеристики героїв підсилюються прийомами бароко — неочікуваними позами, вільними рухами, пишними одежами. Так, в образі гравёра Жерара Одрана (80-і рр. ) відчуваються і творча обдарованість, і марнославство, а зовнішньо помпезний портрет принца Конде (1686 р. ) показує його хворобливий, майже істеричний стан.
Антуан Куазевокс. Принц Конде. 1686 р. Лувр, Париж.
В роботах Пьєра Пюже (1620— 1694), найбільш талановитого майстра того часу, відчувається вплив Берніні і класицистичного театру. Скульптура «Милон Кротонський» (1682 р. ), призначена для Версаля, зображує античного героя, котрий хвалився перед богами, що може руками розщепити дерево. Але його долоня виявилась затиснутою в щілині, і він, прикутий до стовбура, був розірваний левом. Все в образі Милона говорить про глибоке страждання — вигнуте тіло, гранично напружені м’язи, закинута голова й обличчя з очима, що закотились і з губами, що запеклись. При цьому композиція надзвичайно гармонійна: звивини стовбура дерева і фігури Милона разом утворюють овал, що робить її замкненою і врівноваженою.
|
|
|
П’єр Пюже. Милон Кротонський. 1682 р. Персей і Андромеда. 1683-1684 рр.
Лувр, Париж.
Сюжетом рельєфу «Олександр Македонський і Діоген» (1692 р. ) послужила історія короткої зустрічі знаменитого завойовника і злиденного філософа. У відповідь на великодушну пропозицію Олександра виконати будь-яке побажання Діогена, він прорік: «Відійди, ти закриваєш мені сонце». Цю історію Пюже перетворив на величезне багатофігурне дійство, в якому окрім ефектного діалогу в жестах Олександра і Діогена знайшлось місце й для натовпу, и для знамен, що розвиваються, і для архітектурної декорації.
П’єр Пюже. Олександр Македонський і Діоген. 1692 р. Лувр, Париж.
Французька скульптура XVII ст., поєднуючи в собі риси класицизму і бароко, виявила глибоку внутрішню спорідненість цих стилів. На перший погляд вони здаються протилежними один одному, а по суті являють собою різні шляхи до однієї й тієї ж мети.
4. Живопис.
а) Латур.
Живопис Франції ХУІІ ст. відчував вплив різних напрямів і стилів. Тут переплелись і маньєризм, і фламандське та італійське бароко, а також караваджизм, і реалістичне мистецтво Голландії.
Представником “живопису реального світу” часто називають Жоржа де Латура (1593-1652). В своїх перших творах на жанрові теми Латур виступає як художник, близький до Караваждо (“Шулер”, “Ворожка”). Але вже в ранніх творах відчувається одна з найважливіших якостей Латура: невичерпне багатство його фантазії, прекрасний колорит, вміння у жанровому живописі створювати монументально-значимі образи.
|
|
|
|
|
|
