 |
Пуссен Никола. Автопортрет. 1650. Лувр, Париж.
|
|
|
|
Пуссен Никола. Автопортрет. 1650. Лувр, Париж.
Високий розум і художнє покликання Пуссена (останніми його словами була фраза, що він не забув нічого) змінили всю систему живописної виразності. Характер його «Автопортрета», написаного для покровителя Пуссена, Шантелу, нагадує нам, що художнім достоїнством улюблених пуссенівських поз в портреті була їхня гранична загальна стриманість. Проте він не обмежувався простотою композиції: на задньому плані портрета, на одному з прихилених до стіни полотен зображено жінку в діадемі з „третім оком" (емблемою зору) — це персоніфікація Живопису. Видно також дві руки, що тягнуться обійняти жінку; ця деталь в контексті всієї картини повинна символізувати любов до живопису.
У Нікола Пуссена було небагато учнів, проте він фактично створив сучасну йому школу живопису. Творчість цього майстра стала вершиною французького класицизму і справила вплив на багатьох художників наступних століть.
в) Акадамічне навчання у Франції ХУІІ ст.
Крім Латура та Пуссена можна ще назвати французьких живописців цієї епохи – Шарль Лебрен (1619-1690), один із засновників у 1648 р. французької Королівської академії живопису та скульптури; був довгі роки її педагогом, але як живописець в своїх творах не йшов далі нарочитості задуму, пересічних придворних лестощів, особливо у створенні портретів короля та його вельмож.
Лебрен був гнучким інструментом художньої політики в руках короля та його міністрів Мазаріні та Кольбера. Він не тільки керував Королівською Академією живопису й скульптури, визначаючи її рішення і керуючи дебатами в ній, але й став у 1671 р. також директором Королівського кабінету картин, тобто фактично — першим директором Лувру.
|
|
|
Ця компетентна й розумна людина зосередила в своїх руках величезну владу. Дивовижно, що при цьому він залишався також хорошим живописцем. Своїм кумиром він обрав Пуссена, а також ту стильову систему, до якої зобов’язували його принципи.
Без сумніву, найбільш цікавим твором Лебрена нині вважається «Канцлер Сегьє», кінний портрет його першого покровителя, зображеного разом зі свитою. Цей портрет став об’єктивною і типово французькою альтернативою драматизму й динаміці інтернаціонального стилю бароко.
Лебрен Шарль. Канцлер Сегьє. Лувр, Париж.
В реалістичному трактуванні даного портрета не очікувано проступають стриманість і цілісність, притаманні скульптурному барельєфу.
Разом зі смертю Кольбера в 1683 р. закінчилось і „правління" Лебрена. Правонаступником став його суперник, художник Пьєр Міньяр, живописна манера котрого не набагато відрізнялась від манери Лебрена, хоча в академічних дебатах вони завжди займали протилежні позиції. „Пуссенізм" відступив тільки тоді, коли смакам нового століття ближчими здалась менш формалізована його альтернатива — „рубенсизм".
Інші роботи Шарля Лебрена.
Лебрен Шарль. Святе сімейство зі сплячим Ісусом. 1655. Лувр, Париж.
Лебрен Шарль. Поклоніння пастухів. Лувр, Париж.
Лебрен Шарль. Олександр і Порус. Лувр, Париж. Полотно входить до циклу, що зображує історію Олександра Македонського.
Ще один художник – Клод Лоррен (1600-1682), який проживши більшу частину життя у Римі, всю свою творчість присвятив пейзажам, а у Франції 17 ст. це було великою рідкістю. Його пейзажі відрізняються великою тонкістю колориту і віртуозно побудованою перспективою. Він тяжів до м’якої світлотіні і рівному розсіяному освітленню, що дозволяло передати ефект “розчинення” абрисів предметів вдалині.
|
|
|
Клод Лоррен був сучасником Пуссена. Справжнє його ім’я — Клод Желле, а прізвисько Лоррен він отримав за назвою місця свого народження — провінції Лотарингія {франц. Lorraine). Ще дитиною він потрапив до Італії, де й почав навчатись живопису, але іноді ненадовго навідувався на батьківщину. Пейзажі, які здебільшого писав Лоррен, у Франции XVII ст. були рідкістю. Його полотна втілюють ті ж ідеї та композиційні принципи, що й пейзажі Пуссена, проте відрізняються великою тонкістю колориту й віртуозно побудованою перспективою. Лоррена цікавила гра тонів, зображення повітря і світла на полотні.
На відміну від Пуссена, котрого цінували інтелектуали, замовниками Клода Лоррена були аристократи. Художник взяв за основу схему, що була досить розповсюдженою і влаштовувала всіх — ідилічний пейзаж з нескінченною далиною й кулісами, як у театрі. З невеликими доповненнями Лоррен наслідував цьому типу пейзажу все своє життя, проте він збагатив його такими безпосередніми і своєрідним спостереженнями, завдяки яким протягом століть з’являлись нові рішення в жанрі ідилічного пейзажу — передовсім в побудові безперервно-цілісного, наповненого світлом простору.
|
|
|
