4. АТР (Китай, Японія, Корея та інші) - США - РФ - Україна.

Особливістю сучасної обстановки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) є високий динамізм політичних та економічних процесів, що формують стійку тенденцію до перетворення регіону на важливий центр світової політики і економіки, який на межі ХХІ століття може реально конкурувати з Євроатлантичним.

       Важливою домінантою, що визначає характер ситуації в регіоні, є орієнтованість більшості держав на широкомасштабні економічні реформи та наявність реальних передумов для їх здійснення. У цьому зв'язку країни, які не відповідають загальнорегіональній тенденції до сталого та економічного розвитку, об'єктивно знаходяться у менш сприятливих умовах для повноцінного включення в процес Тихоокеанського співробітництва, в тому числі в галузі формування двосторонніх і багатосторонніх торгово-економічних структур.

       Розвиток загальностратегічної ситуації в АТР за багатьма параметрами відрізняється від того, що відбувається на євроатлантичному напрямі. Це пов'язано з практичним оформленням в регіоні кількох центрів сили, відсутністю аналогічних європейським переговорних механізмів, заходів довіри і таке інше. У політичній свідомості більшості азіатських держав небезпідставно домінує думка про невідповідність накопиченого у Європі досвіду реаліям сучасних міжнародних відносин в Азії та на Тихому океані. Цим обумовлене стримане ставлення до формування системи безпеки по типу ОБСЄ та до роззброєння як ключового елемента довіри та військової розрядки. Такий підхід пов'язаний з відсутністю уніфікованого розуміння джерел загроз, наявністю невирішених конфліктів та територіальних спорів, нерівномірним соціально-економічним розвитком країн регіону. Важливе значення для формування безпеки в АТР мало підписання в квітні 1996 р. главами держав Казахстану, Киргизії, Китаю, Росії та Таджикістану Угоди про зміцнення довіри у військовій галузі в районі кордону. Тихоокеанська політика адміністрації США (" стратегічна директива на 90-ті роки" ) також передбачає очевидні односторонні скорочення кількісного рівня збройних сил. Проте військовий потенціал США залишається практично провідним в регіоні.

       Важливо зазначити, що система міжнародних відносин в АТР, щонайменше за останні два десятиріччя, не зводилася лише до протистояння двох великих держав. Нині на неї постійно і досить відчутно впливають китайський, японський і навіть індійський чинники. Останніми роками їхня значимість помітно зросла, що дає підставу говорити про самостійну геополітичну роль у регіоні Японії або Китаю.

Збереження значної політичної, військової та політичної присутності в АТР Сполученних Штатів Америки викликає неоднозначну реакцію з боку країн регіону. Більшість країн зберігає позитивну оцінку стабілізуючої ролі США для забезпечення високих темпів економічного розвитку та формування сталої інтеграційної моделі. Побоюванння радикальних змін в регіональній обстановці спонукає ці країни обстоювати збереження американської присутності. В своїй більшості - це нові індустріальні країни, що мають високі темпи економічного зростання.

       З іншого боку - низка держав, до яких належить передовсім Китай, вбачають в військовій присутності США на Тихому океані прагнення Вашингтону зберегти і навіть посилити свою беззаперечну військову гегемонію. Це, в свою чергу суперечить власним регіональним претензіям таких держав, скорочує їхні можливості практичної реалізації власних амбіцій.

       Слід зазначити що в регіоні зберігається низка дестабілізуючих чинників: неконтрольована регіональна гонка озброєнь, проблема Корейського півострова, тайванська проблема, територіальні спори, небезпека розповсюдження ракетних та ядерних технологій та інше. Саме в АТР нині знаходяться країни, що найбільшими темпами в світі збільшують свій військовий потенціал. І хоча покищо йдеться про незначні кількісні величини, але це не виключає виникнення непередбачуваних загроз на майбутнє.

       Все вищезазначене потребує копіткого урахування при визначенні стратегії просування інтересів України на Азіатсько-Тихоокеанському напрямку.

Україна залишається об’єктом активної економічної експансії з боку провідних країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, які переважною більшістю розглядають двосторонні відносини з нею передовсім в економічній площині. Політичні аспекти взаємин України з Японією, Китаєм, Південною Кореєю, Індією та іншими країнами АТР мають здебільшого протокольний характер, а реальна взаємодія на міжнародній арені відбувається в межах загальносвітових процесів і пов’язана з діяльністю ООН та інших міжнародних організацій. Слід зазначити, що як суб’єкт міжнародної політики Україна має значення в системі зовнішньополітичних пріоритетів країн АТР в першу чергу в контексті українсько-російських та українсько-американських відносин, де вона розглядається як реальна політична противага домінуванню наддержав.

       Зацікавлення в активізації економічної взаємодії з Україною виявляють практично всі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Нині можна визначити два принципових підходи цих країн до розвитку торгово-економічного та науково-технічного співробітництва з нашою державою:

       1). Японія, Південна Корея та, так звані, «азіатські тигри» вбачають в Україні ринок збуту своєї високотехнологічної продукції, що користується значним попитом навіть в умовах низької платіжної спроможності переважної більшості українських споживачів. В свою чергу, ці країни зацікавлені в імпорті української сировини, що робить для них український ринок ще більш привабливим.

       2). Китай, Індія, В’єтнам та інші країни АТР, які традиційно були орієнтовані на споживання промислової продукції колишнього СРСР, в першу чергу вбачають в Україні джерело сучасних технологій та машинотехнічної продукції військового і цивільного призначення. Ця група країн також зацікавлена в експорті до України своїх товарів народного споживання в обмін на українські технології та техніку.

       Досвід, в тому числі і негативний, української співпраці з зазначеними вище двома групами країн свідчить, що тільки за умови правильного врахування стратегічних підходів наших азіатських партнерів Україна спроможна побудувати життєздатну систему взаємин з країнами АТР, що має забезпечити національні інтереси Української Держави.

       Вартий уваги брак здорового прагматизму з боку української сторони, яка протягом шости років не реалізує значні можливості своєї економічної співпраці з азіатськими країнами через занадту політичну заангажованість української зовнішньої політики. Адже саме на східному напрямку Україною здійснені наймасштабніші проекти, що спрямовані як на активний вихід на світовий ринок із своєю високотехнологічною продукцією (продаж Пакистану значної кількості сучасних танків українського виробництва), так і на залучення в Україну реальних мільярдних інвестицій (спільний проект АвтоЗАЗу та південнокорейської корпорації ДЕУ). Зазначені приклади наочно свідчать про те, що Україна спроможна реалізовувати свої експортні можливості в галузі високотехнологічної продукції в умовах дотримання своїх міжнародних зобов’язань, а також залучати до розбудови власної економіки серйозні світові інвестиції на вигідних для себе умовах.

       Найбільш суттєвою відміною економічного співробітництва України з країнами АТР є те, що це співробітництво не підпорядковується будь-яким політичним доктринам і не обумовлюється з боку іноземних партнерів жодними застереженнями політичного характеру. Це дозволяє українським суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності виходити тільки з міркувань економічної доцільності, що також відповідає інтересам Української Держави.

       На жаль, приходиться констатувати низький рівень економічної взаємодії України та Китаю, потенціал якої є найперспективнішим. КНР була і залишається з одного боку найвпливовішою азіатською державою, постійним членом Ради Безпеки ООН, а з іншого боку - дружньою країною, з якою встановлено повне взаєморозуміння на міждержавному рівні, підтримується активний політичний діалог. Офіційний візит до КНР Прем’єр-міністра України В. П. Пустовойтенка в грудні 1997 р. ще раз підтвердив великі можливості українсько-китайського співробітництва в галузі економіки, науки і техніки. Проте реалізація домовленостей іде вкрай повільно через відсутність ефективного механізму з боку залучених українських відомств. Водночас, китайська сторона наполегливо демонструє свою зацікавленість та потяг до співпраці.

Україна повинна всебічно підтримувати і розширяти свою економічну ( в тому числі військово-економічну), політичну присутність в цих регіонах, активно виборюючи “нові економічні ніші” на світових ринках, тим більше, що за нею, на відміну від Росії, не тягнеться довгий хвіст імперських і геополітичних амбіцій. З цієї точки зору виключно перспективними виглядають можливості економічного співробітництва України в економічних зонах Китаю (КНР, Тайвань, Сяйгон, Гонконг), Південної Кореї, Пакистану, Туреччини, ряду інших держав, які з тих чи інших причин можуть бути геополітичними конкурентами Заходу чи Росії.