ІІІ. Регіональні напрямки і особливості геополітичної

а) Україна в Чорноморському регіоні.

(Парахонський Б. О)........... ....................................................................... 105

б) Балканський вектор (Парахонський Б. О., Кузнецов В. Л.

, Маначинський А. Я. ).............................. ................................................ 116

в) Кавказський регіон. Формування системи ГУАМ.

(Парахонський Б. О., Маляров В. О. )...................................................... 131

г) Україна і Туреччина. (Парахонський Б. О. )........ ............................... 138

5. Південно-Східний вектор (Парахонський Б. О. )........................................ 143

а) Близький та Середній Схід................................................................. 143

б) Центральна і Південна Азія............................................................... 149

6. Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

 (Нікішенко С. О., Гончарук А. З. )....................................................................... 158

7. Інші важливі країни та регіони.

(Гончаренко О. М., Парахонський Б. О. )............................................................ 170

Основні висновки та результати дослідження

Пріоритети геополітичної стратегії та

зовнішньої політики України на перспективу

Стратегічні завдання і цілі зовнішньої політики України є прямими похідними базових національних інтересів і геополітичних пріоритетів.

 Основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу в умовах збереження її національних цінностей, всестороннього захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей базовий національний інтерес сьогодні стає загальновизнаним як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передумовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного прогресу для всіх громадян України незалежно від їх етнічної, віросповідної або расової приналежності.

Укріплення державного суверенитету України в зовнішньополітичній площині практично означає реальне її повернення в світовий цивілізаційний простір в якості повноцінного і активного суб’єкту геополітики.

Це, зокрема, передбачає формування і активну імпламентацію в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на національних інтересах і пріоритатах, рішучупротидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному, культурному та політичному проникненню в цілісний простір нашої держави. Неприпустимим є утворення будь-яких форм залежності України від інших держав, що означає блокування всіми можливими засобами експансіонистських інтенцій світових та регіональних потуг щодо встановлення їх домінування в нашій країні.

Збереження та укріплення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного спілкування, а навпаки - обумовлює всебічний динамічний розвиток її взаємин з іншими країнами світу згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права та власним розумінням своїх національних інтересів, на засадах взаємовигідного співробітництва і безпеки.

Життеєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України включають до себе:

1. Відродження європейської ідентичності. Всебічна інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних і соціальних структур, посилення потенціалу стримування в широкому розумінні цього терміну, як власного, так і колективного за рахунок участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних запевнень і гарантій безпеки тощо, пріоритетна орієнтація на інтеграцію до ЄС і ЗЄС. Поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання в якості першого кроку до політичних структур цієї організації як наріжного каменя структури європейської безпеки. Інтеграція України до Європейських стркутур повинна супроводжуватись широкою програмою заходів по всебічному входженню в європейський соціокультурний простір, відкритістю країни не тільки до економічних інвестицій, але й до інвестицій культурних і інформаційних., передбачає цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних євроатлантичних цінностей і соціо-культурних орієнтацій.

2. Політика активного нейтралітету. Найбільш раціональною й ефективною щодо реалізациї власних национальних інтересів політикою України є послідовна імпламентація в життя стратегії “активного нейтралітету”, який на відміну від офіційної політики ‘самопроголошеного нейтралітету’ (що має здебільшого пасивний характер), передбачає статус, подібний до статусу Швеції в її відносинах із європейськими структурами безпеки. В цьому випадку формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищує рівень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносин “особливого партнерства”.

Україні важливо активізувати дипломатичні зусилля щодо формування на Заході аргументованих уявлень про те, що відсутність можливості безпосередньо увійти до складу НАТО здатне нанести чималу політичну шкоду Україні і в перспективі може підірвати реформаторський процес, що тут відбувається. Північноатлантичному альянсу в процесі прийому вже визначених нових членів (Польща, Угорщина, Чехія) водночас мало б сенс відкрито оголосити подальші перспективи розширення, чітко визначити можливих кандидатів “другої хвилі”, у склад якої повинні були б потрапити і країни Центральної Європи, що відкрито або імпліцитно висловлюють таке бажання.

Необхідно сприяти активізації зовнішньополітичного мислення країн-членів НАТО в напрямку більш грунтовного аналізу трудношів і перешкод, що виникають в зв’язку із можливою перспективою членства цих країн (включаючи Україну) в альянсі. Має бути враховано, що поодинці ці країни можуть не справитися із вирішенням числених проблем, що постають перед ними на цьому шляху, а отже держави НАТО могли б ужити важливі превентивні заходи по виробленню особливих стратегічних курсів для кожної країни- потенційного члену альянсу

3. Укріплення і розвиток стратегічного партнерства з США. США це сьогодні єдина у світі наддержава, яка реально здатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий вплив на Україну. США стають головним чинником і гарантом процесів інтеграції України в європейські структури. Стратегічне партнерство з США має стати пріоритетом номер один у зовнішній політиці України . І саме завдяки унікальним можливостям і ролі США першорядність цього трансатлантичного пріоритету не тільки не буде протирічити нашій генеральний лінії на сильну регіональну політику, але й сприяти їй. Рівень та інтенсивність співробітництва України з США та державами Західної Європи є інтегральним показником наявності чи відсутності в Україні політичної волі продовжувати політику європейської інтеграції, проводити економічні та політичні реформи, впроваджувати в українське життя демократичні норми та принципи.

4. Підтримка та розвиток рівноправних і взаємовигідних взаємин з РФ. Принципово помилковими є спроби розглядати відносини з РФ у вигляді двох полярних альтернатив: або співдружність, політична і економічна кооперація, або конфронтація і конкуренція. Більш правильним є підхід до вищезгаданих відносин як до складного багатовимірного комплексу, що має свої сфери кооперації і співробітництва і сфери конкуренції або навіть прямої конфронтації (зовсім не обов’язково військової).

       Зважаючи на існування цих сфер кооперації і конфронтації у найрізноманітніших галузях міжнародних стосунків, економіки, екології і культури і повинна будуватися політика України стосовно Росії. Політика взаємовідносин двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються по можливості розширювати сфери кооперації і співробітництва і звужувати сфери конкуренції і конфронтації, добре розуміючи, що останні завжди будуть в тому чи іншому вигляді існувати.

Ці суверенні незалежні держави мають проводити свою власну внутрішню і зовнішню політику, проголосувати нейтральність чи позаблоковість, створювати економічні, політичні і військові союзи, організовувати альянси, блоки і унії, але робити це, виходячи з своїх національних інтересів і своєї національної безпеки.

5. Сильна регіональна політика. Курс на альтернативне лідерство на терені колишнього СРСР. Активна кооперація з тими країнами СНД, які вбачають в Україні надійного рівноправного партнера, вільного від великодержавних і гегемоністських амбіцій. Посилення економічного, політичного, військового та культурного співробітництва із новими незалежними державами (особливо - Грузія, Азербайджан, Туркменія, Узбекістан та інші, інтереси яких в цілому не конфронтують із українським, а є взаємодовнюючими. ) сприятиме не тільки взаємовигідній торговлі, але в перспективі створить нову ситуацію в сфері безпеки України, оскільки формуватиметься певна противага російській телурократії в межах СНД.

В умовах, коли створення нової системи європейської безпеки поки що не дали результатів, формування в євро-азіатському просторі ще однієї спільноти на взірець Європейської не є доцільним під кутом зору національних інтересів. Більш щільне прив’язування України до нової ‘укріпленої’ моделі СНД назавжди означатиме відмову від самостійної європейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності у зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системами неодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні і геоекономічні впливи, в якій Україна відіграватиме періферійну роль. Для України, важливо опрацювати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всього Євро-Азійського геополітичного простору від Атлантики до Тихого океану в єдине інтегративне об’єднання суверенних держав без домінування якогось одного Центру. Україна зацікавлена як в прилученні до високо технологічного європейського ринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема у виході до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, шляхи до якого пролягають через РФ та Центральну Азію.

6. Укріплення і консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами. Насамперед йдеться про Польщу, країни Балтії, Південно-Східної Європи, Туреччину, Транскавказський регіон, країни ЦЄ. Україні важливо сприяти формуванню “поясу стабільності” і регіональних структур безпеки від Балтійського і Чорного морів до Прикаспію. Тісна кооперація і співробітництво з країнами ЦЄ і Балто-Чорноморського регіону як в галузі економіки, так і в галузі політики і безпеки повинен розглядатися в якості важливого перехідного етапу інтеграції України в Європу.

Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР в Каспійсько-Чорноморському регіоні, на Балканах, Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї життєво важливим є влагодження конфліктних ситуацій в регіоні, формування моделей стратегічного партнерства з країнами ГУАМ.

7. Формування стратегічного трикутника Польща - Україна - Туреччина з можливою участю інших стратегічно важливих країн. Ця геополітична конфігурація може бути основою регіональної стабільності Балто-Чорномроського паска і ЦЄ в цілому. Спираючись на флангах на дві країни НАТО як два крила і відчуваючи підтримку Брюселю і Вашингтону Україна дійсно могла б виконувати роль ключової ланки нової архитектури Європейської безпеки.

8. Активна участь в створенні європейських і євразійських транспортних коридорів. Створення і використання нових систем транспортних та енергетичних комунікацій як по “Балто-Чорноморсько-Близькосхідній” вісі, так і по вісі “Західна Європа - Україна -Транскавказзя - Центральна Азія - Китай” на сьогодні стає чи не найважливішим питанням економічної безпеки держави.

 Питання диверсифікації джерел постачання енергії і стратегічної сировини мають бути возведені в ранг життєвоважливих проблем національної безпеки і поставлені під жорсткий державний контроль. Подальші зволікання і затягування з вирішенням цих проблем мають кваліфікуватися як акт державної зради. Прискорений розвиток нафтогазових транспортних коридорів, що ведуть через Україну і через території інших країн Чорноморсько-Каспійського регіону, створення умов їх безпечного функціонування повинно увійти до числа найбільш пріоритетних завдань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної стратегії України в ХХІ столітті.

9. Підтримка і розширення економічної (включаючи військово-економічну) та політичної присутності України в регіонах Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, в країнах АТР. Одним з найважливіших завдань у подоланні кризи і наступному розвитку економіки України в ХХ ст. є її інтеграція в систему міжнародного розподілу праці. Серйозною перешкодою залишається, автаркія, фактична відокремленість української економіки від міжнародних ринків товарів, послуг, капіталів та технологій, що вже склались в світі. Україна маєактивно виборювати “нові економічні ніши” на світових ринках. Для України це полегшено тим, що за нею, не тягнеться довгий хвіст імперських і геополітичних амбіцій. Для країн, які з тих чи інших причин можуть бути геополітичними конкурентами США, Заходу, чи РФ співробітництво з Україною є більш привабливим.

Виключно перспективними виглядають можливості включення України в економічні зони співробітництва Китаю (КНР, Тайвань, Сяйгон, Гонконг), співпраця з Республікою Корея, Пакистаном, Туреччиною, країнами АСЕАН та рядом інших держав. Україна особливо зацікавлена у розширенні політичних зв’язків та торгово-економічного співробітництва з КНР, що обумовлено наявністю тут великого ринку збуту вітчизняної продукції, не завжди конкурентоздатної в Європі. Великі, ще недостатньо розвідані можливості для України існують і в інших регіонах світу.