Сільське господарство світу.

Сільське господарство — один із найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині в цій галузі зайнято близько половини населення світу. Але є великі відмінності у кількості працівників в аграрному секторі різних країн. У високорозвинених державах цей показник становить лише 2–9 % населення, тоді як у країнах, що розвиваються, — понад 75 %, а в деяких африканських державах — близько 90 %. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві.

Скорочення частки працівників не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема.

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена в 1945 р. з метою підвищення продуктивності сільського господарства та поліпшення системи розподілу продуктів харчування, констатувала, що протягом XX ст. приріст населення випередив у 1,5 раза темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Тому, за даними цієї організації, кожний дев’ятий житель планети голодує або одержує недостатнє харчування. Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.

Сільське господарство займається вирощуванням культурних рослин свійських тварин. Звідси походить і традиційний його поділ на рослинництво і тваринництво. За загальним обсягом виробництва продукції рослинництво у світі по­мітно переважає тваринництво. Але продукція тваринництва, як правило, дорожча, а тому різниця в сумарній вартості продукції рослинництва і тва­ринництва світу значно менша, ніж обсяги продукції.

У розвинених країнах здебільшого провідним лишається тваринництво, продукція якого користується великим попитом. Але в окремих випадках релігійні традиції можуть порушувати цю закономірність (наприклад, буд­дисти Японії не вживають м'яса, через що рослинництво в цій країні зали­шається провідною галуззю).

На спеціалізацію сіль­ського господарства впливають такі природні чинники, як клімат, ґрунти, рельєф, наявність водних ресурсів та особливості землеволодіння а землекористування.

У розвинених і багатьох середньорозвинених країнах основна частина с/г земель зосереджена в руках великих приватних землевласників і різних компаній.

Тому в США, Канаді, Австралії, ряді європей­ських країн поширені фермерські господарства, що являють собою ринкове підприємницьке (товарне) сільське господарство. Воно засноване на найма­ній праці, широкому використанні техніки й досягнень науки, тому харак­теризується великими обсягами виробленої продукції, що йде на продаж, і високою концентрацією виробництва — понад 70 % продукції дають най­більші господарства.

У Латинській Америці поширені латифундії. Вони яв­ляють собою поміщицькі господарства, які мають великі приватні земельні володіння. Тут переважає традиційне напівтоварне господарство.

У більшос­ті країн Африки й частково Азії дуже поширені господарства феодального, родоплемінного й общинного типу. Тут переважає традиційне споживче й напівтоварне сільське господарство. У цьому типі господарства значна частина продукції використовується виробниками на власні потреби.

У ряді постсоціалістичних країн і Китаї відбувається перехід до ринко­вих відносин, поступово підвищується роль індивідуальних господарств. Цей шлях веде до підприємницького товарного господарства.

Товарне й споживче сільське господар­ство