2.3.2. Закон несуперечності. 2.3.3. Закон виключеного третього. 2.3.4. Закон достатньої підстави

2. 3. 2. Закон несуперечності

Помічено, що об'єкт не може одночасно володіти і не володіти якою-небудь ознакою. У зв'язку із цим даний закон встановлює: не можуть бути одночасно істинними два протилежні судження щодо одного і того самого об'єкта, узяті в один і той же час і в одному і тому ж відношенні. Протилежними називаються думки щодо об'єкта, виказані в одному відношенні, між якими можуть бути треті думки. З цього закону випливає, що якщо ми встановили істинність однієї із протилежних думок, то інша думка є помилковою. Якщо ж ми встановили, що одна із цих думок помилкова, то з цього не випливає істинність другої думки. Вона також може виявитися помилковою, оскільки істина знаходиться між ними в якійсь третій думці.

Так, наприклад, висловлені дві думки щодо одного об'єкта в одному відношенні його ознак і виду:

1. Даний об'єкт є пристроєм.

2. Даний об'єкт є способом.

Ці судження протилежні, вони не можуть бути одночасно істинними, вони можуть бути обидва помилковими, оскільки істинним може бути третє судження: даний об'єкт є речовиною. Це залежить від характеру ознак об’єкта. У формулі винаходу іноді припускаються помилок, пов'язаних із порушенням закону несуперечності. Наприклад, в обмежувальній частині формули вказано «встановлене конічне тіло з можливістю переміщення уздовж осі труби», а у відрізняльній частині вказано: «конічне тіло встановлене нерухомо усередині труби, що переміщується». Суть закону несуперечності полягає в тому, що він забороняє одночасно і стверджувати наявність якоїсь властивості у предмета, і в той же час в тому ж сенсі заперечувати його. Цей закон вимагає, аби істинні думки щодо об'єкта в одному і тому ж відношенні не були протилежними.

2. 3. 3. Закон виключеного третього

В тісному зв'язку із законом несуперечності знаходиться закон виключеного третього. Згідно цьому закону: з двох суперечних суджень про об'єкт в один і той самий час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно є істинним, друге - хибним, а третього і бути не може. Хоча закон виключеного третього і не дає відповіді на питання про те, яке саме із суперечних суджень є істинним, а яке хибним (це можна зробити лише в результаті конкретного дослідження явища, що вивчається), але він значно полегшує рішення цієї задачі. Якщо досліднику відомо, що одне із суперечних суджень є хибним, то він без жодних додаткових досліджень може стверджувати, що друге судження є істинним. Закон виключеного третього відноситься до таких двох висловів, між якими неможливий ніякий третій вислів.

Суперечними називаються судження, що виключають одне одного. Якщо в процесі експертизи висловлюються в один і той же час відносно однієї і тієї ж пропозиції два суперечних судження: «Дана пропозиція є винаходом» і «Дана пропозиція не є винаходом», то всім ясно, що істинною є тільки одна з цих думок, інша - хибна і немає необхідності шукати дещо третє (середнє) між ними.

Прикладом порушення закону виключеного третього у формулі винаходу є такий випадок, коли в багатоланковій формулі в першому пункті вказано ознаку, а в подальших пунктах цю ознаку виключено.

Порушенням закону при складанні формули на речовину є вказівка змісту будь-якого компонента у межах 0 -Х %; нижня межа не може дорівнювати нулю, оскільки цим висловлюються два суперечних судження щодо одного і того ж об'єкта.

Закон несуперечності і закон виключеного третього пов'язані тим, що і в тому, і в другому йдеться про логічні суперечності, що виникають в ході міркування. Проте, між цими законами є і суттєві відмінності: кожний із них має свою специфіку.

Відмінність між ними визначається тим, що в законі несуперечності мова йде про те, що два протилежні судження, висловлені щодо одного і того ж об'єкта, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні, не можуть бути обидва істинними. Але залишається відкритим питання про те, чи не є вони обидва хибними. Закон виключеного третього стверджує, що з двох суперечних думок про один і той самий предмет, виказаних в один і той же час в одному і тому ж відношенні, одна неодмінно є істинною. Тому, щоб знати, який саме закон застосувати, необхідно визначити, чи є судження протилежними чи суперечними.

2. 3. 4. Закон достатньої підстави

Цей закон має особливе значення в практиці експертизи винаходів. Його суть зводиться до того, що будь-яке істинне судження має достатню підставу. Інакше кажучи: будь-яке істинне судження має бути засноване на інших судженнях, істинність яких є доведеною. Істинність багатьох думок, що висуваються в процесі експертизи, може підтверджуватися шляхом їх зіставлення із фактами дійсності, тобто з практикою. Наприклад, істинність судження заявника: «Даний винахід дозволяє підвищити коефіцієнт корисної дії машини» може бути підтверджений і прямим експериментом із машиною або її моделлю, виготовленою відповідно до даного винаходу. Таким чином, експеримент, практика є, як правило, достатньою підставою істинності положень, що розглядаються в процесі експертизи. Іноді використовується посилання на відомі закони і аксіоми науки, відомі теоретичні положення і передумови, істинність яких була  свого часу підтверджена практикою.

З логічного закону достатньої підстави витікає одна з найважливіших вимог до опису пропонованого винаходу, в описі повинні бути наведені всі достатні підстави для підтвердження істинності винаходу, тобто необхідне обґрунтовування наявності новизни, рівня винахідництва і можливості його промислового застосування.

Порушення цього спонукає експерта до необхідності затребувати у заявника додаткового обґрунтовування відповідності рішення вимогам, які висуваються до винаходу.

У свою чергу, експертне рішення повинне містити всі необхідні обґрунтування, які є достатньою підставою для видачі патенту, або до відмови у такій видачі. Заперечення заявника на рішення про відмову також має бути обґрунтованим.