Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Єдиний внутрішній ринок

Якісно новий рівень західноєвропейського інтеграційного процесу визначається функціонуванням єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Ідея цього ринку виникла ще в 1982 р. і

Розділ IV

15. Європейський економічний і валютний союз

набула конкретного вигляду в детальній програмі Європейської комісії, відомій під назвою «Білої книги про створення внутрішнього ринку» (червень 1995 p.). Вона містила плани 300 конкретних заходів із визначенням термшу їх виконання на шляху до ЄВР.

До цього часу «Спільний ринок» був об'єднанням національних ринків країн ЄС, пов'язаних між собою, але розділених великою кількістю різноманітних бар'єрів, які обмежували їхню господарську взаємодію. Прямі втрати від цього були значними, якщо зважити на той факт, що на внутрішню інтегровану торгівлю припадає близько 60 % загального внутрішнього обігу країн ЄЕС. Таке становище заважало ефективному розподілові ресурсів і факторів виробництва, стримувало динаміку експорту країн Західної Європи-, темпи економічного зростання і продуктивності праці. Поява тенденції до відставання від заокеанських конкурентів настійно вимагала створення єдиного внутрішнього ринку; штовхали на цей шлях і проблеми структурної перебудови та прискорення науково-технічного прогресу в західноєвропейському регіоні.

В основі формування єдиного ринку ЄС лежали такі основоположні документи, як Єдиний європейський акт та вже згадувана «Біла книга». Саме в Акті висувалося завдання про створення до 31 грудня 1992 р. єдиного внутрішнього ринку «як простору без внутрішніх кордонів, у рамках якого забезпечується вільний рух товарів, послуг, людей та капіталів». Це дало би можливість підприємствам і підприємцям діяти в умовах рівної конкуренції, розширити масштаби діяльності, збільшити інвестиції та зменшити витрати за рахунок досягнення оптимальних розмірів виробництва.

Прикордонні формальності, адміністративні умови, відмінності у податковому режимі, технічні, санітарні та екологічні норми і стандарти, що діяли в кожній країні, не тільки заважали лібералізації міждержавних економічних зв'язків, а й стримували зростання економік, їх інтегрування в єдиний господарський комплекс. Створення ЄВР стало новим каталізатором інтеграції, підсилило відповідні тенденції на мікрорівні економіки, і передусім за рахунок зниження витрат виробництва. На такому ринку швидше формуються великі компанії, готові до конкуренції з іноземними суперниками в різних регіонах і секторах світового господарства.

Для європейських компаній мають велике значення такі основні заходи, які сприятимуть завершенню формування ЄВР:

• усунення фізичних перешкод на шляху руху всіх факторів ви
робництва;

• гармонізація технічних стандартів та норм;

• лібералізація ринків державних замовлень;

• зменшення податкових бар'єрів.

Неабиякої ваги також набувають створення валютного союзу (з грошовою одиницею евро) та проведення єдиної науково-технічної політики, які хоча і не передбачені прийнятими директивами, але мають принципове значення для формування ЄВР та діяльності західноєвропейських компаній.

Сукупність заходів, пов'язаних з усуненням фізичних бар'єрів у взаємній торгівлі країн ЄС, охоплювала повне скасування всіх прикордонних формальностей, національних заходів контролю за імпортом, у тому числі імпортних обмежень, спрощення правил огляду товарів та транспортних засобів, уніфікацію статистичної звітності, пом'якшення або скасування імміграційного контролю, встановлення єдиних санітарних та ветеринарних норм. Практично відбулася повна лібералізація імпорту, і водночас збільшилася кількість різноманітних нетарифних бар'єрів, які стали застосовуватися не тільки щодо третіх країн, а й до країн-парт-нерів. Через це значно зросла кількість скарг до Європейської комісії, пов'язаних з уведенням країнами-учасницями перешкод на шляху вільного руху факторів виробництва. Починаючи з січня 1993 р. було усунуто всі бар'єри в галузі дорожньо-транспортних перевезень, на які припадає понад 50 % усіх вантажних перевезень уЄС.

Досить складним питанням формування ЄВР було і є питання гармонізації та уніфікації технічних норм і стандартів, різноманітність яких не тільки заважає торговельному обміну в межах ЄС, а й виступає засобом конкурентної боротьби. За допомогою цих норм і стандартів установлюються «правила гри» для певної виробничої системи, визначаються можливості використання тих чи інших видів промислової продукції та її доступу на ринки.

Країни ЄС у своїй державній політиці використовували відмінності технічних норм для захисту інтересів національних виробників від зовнішньої конкуренції. Але глобалізм у світовому господарстві торкнувся і сфери технічних стандартів та норм. Об'єктивні процеси інтернаціоналізації, а також відставання західноєвропейських компаній стали причиною використання стандартів і норм американських та японських ТНК, особливо у нових прогресивних галузях (електроніка, інформатика, біотехнологія). Це стало поштовхом для активізації країнами ЄС своїх зусиль у галузі

Розділ IV

75. Європейський економічний і валютний союз

стандартів і норм до їх уніфікації та гармонізації на всіх рівнях — національному, регіональному й міжнародному. На європейському рівні діє Європейський комітет стандартизації, до складу якого входять не тільки члени ЄС, а й інші країни західноєвропейського регіону. Між іншим, Україна також має певні домовленості про співробітництво з названим комітетом. Мета політики ЄС у галузі стандартизації полягає у створенні спільного для всіх фірм і підприємців технологічного середовища заради підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Нині у світі існує понад 400 тис. відповідних нормативних документів, які умовно поділяються на дві великі групи. Перша — це норми безпеки для споживачів тієї чи іншої продукції як на виробництві, так і у побуті. Друга охоплює норми техніко-комер-ційного характеру (мова йде про сумісність різних видів техніки, інформаційні норми, які характеризують вироби та матеріали, з яких вони виготовляються). У практиці ЄС відносно першої групи діє принцип взаємного визнання норм, а стосовно другої групи уніфікуються лише основні вимоги до товару, які демонструють його відповідність нормам безпеки та здоров'я людини.

У процесі формування єдиного внутрішнього ринку досить важливою проблемою було збільшення відкритості ринків державних замовлень — цих найбільш захищених «фортець» національної економічної політики. Загальна сума державних замовлень (за винятком замовлень військового характеру) на початку 90-х років становила понад 550 млрд екю, або сьому частину ВВП Співтовариства. Це складне питання вирішувалося повільно. З 1986 по 1990 р. на основі прийнятих директив були відкриті для конкуренції ринки держзамовлень таких галузей, як телекомунікації, енергетика, транспорт і водопостачання. Були прийняті нові директиви про державні закупівлі обладнання та матеріалів і про відкриття ринків громадських робіт.

Велику увагу було приділено реформуванню у податковій сфері, де передбачалися заходи у двох основних напрямах: гармонізація ставок податку на додану вартість та введення єдиних акцизних зборів і уніфікація податків на прибутки від цінних паперів та банківських вкладів. Перші директиви про гармонізацію ставок податку на додану вартість (ПДВ) були розроблені ще в 1967 р. Пізніше Європейська комісія зводила свої пропозиції не до уніфікації ставок ПДВ, а до збільшення їх настільки, щоб розбіжності між ними не викликали викривлення конкуренції. Важливі заходи Комісія запропонувала з січня 1993 р. Всі члени ЄС запровадили систему ПДВ, що включала дві групи ставок: п'ять пониже-

них (4—9 %) —на продовольчі товари (за винятком алкогольних напоїв) і т. п. та шість звичайних (від 14 до 20 %) — для решти товарів, що підлягають оподаткуванню ПДВ. Країнам-учасницям надається можливість самим установлювати ставки у визначених

межах.

На порядку денному стояла й проблема гармонізації прямих податків, особливо важлива для представників приватного бізнесу. Вирішення цієї проблеми пов'язано з лібералізацією руху капіталів у межах ЄС та зі створенням єдиного фінансового простору, що охоплює сферу діяльності банків та інших фінансових установ, вибір місця розміщення фінансових установ та капіталу, отримання позики та вибір грошової одиниці, якою можна відкрити рахунок у будь-якому з банків країн-учасниць. Поєднання податкової та фінансової інтеграції має велике значення не тільки для ЄВР, а й для стабільності європейської валютної системи та її співіснування з міжнародною валютно-фінансовою системою.

Важливим напрямом ринкової політики ЄС було регулювання конкуренції з метою не тільки усунення перешкод, що стояли на шляху обміну між країнами-учасницями, а й стимулювання оптимального розподілу ресурсів та створення більш конкурентоспроможних структур на всьому економічному просторі Співтовариства. Вільна конкуренція підприємств і підприємців на єдиному уніфікованому ринку є найкращою гарантією їх постійного адаптування до змін умов ринку та нових технологій. Політика підтримки конкуренції в діяльності приватних європейських компаній спрямовувалася на розв'язання двох головних проблем. Це, по-перше, злиття компаній та міжфірмове співробітництво, а, по-друге, контроль за зловживаннями монопольним становищем

на ринку.

Досвід проведення політики ЄС у галузі конкуренції показав суперечливість цього процесу: з одного боку, намагання дотримуватися принципів вільного підприємництва, а з іншого — підтримка «шституціонально захищеної конкуренції». Зважувалося на те, щоб здійснення тих чи інших національних заходів не призводило до підриву «ефективної конкуренції» на всьому економічному просторі ЄС, особливо у промисловості та аграрній сфері. Велися інтенсивні пошуки найбільшого юридичного сприяння європейським підприємствам, засобам і механізмам стимулювання міжфірмового співробітництва в ЄС як важливим передумовам структурної перебудови та прискорення науково-технічного прогресу.

Функціонування ЄВР відчутно сприяло не лише ліквідації різних перешкод на шляху вільного руху всіх факторів відтворю-

Розділ IV

15. Європейський економічний і валютний союз

вального процесу, а й удосконаленню механізму його організації. Мова йде про стимулювання конкуренції та модернізацію органі-заційно-виробничих структур, поглиблення спеціалізації економік країн ЄС, зниження витрат виробництва, розширення міжфір-мового співробітництва, перегляд існуючих критеріїв оптимальних розмірів підприємств з урахуванням потреб як країн ЄС, так і всього світового ринку. Все це позитивно впливає на розвиток загальноєвропейського і глобального співробітництва не тільки в торгівлі, айв економічній, науково-технічній, політичній сферах. Відкритість економіки ЄС залучає до процесу інтегрування чимдалі більше держав. Почалося помітне наближення ЄС до країн Центральної та Східної Європи, створення для них можливостей бути присутніми на ЄВР та брати участь у розвитку різноманітних форм співробітництва. Поступово до цього процесу залучається й Україна.

15.4. Спільний бюджет

Як відомо, бюджет Європейського співтовариства було утворено в 1957 р. через об'єднання двох бюджетів — ЄС та Євратому. Він за своїм характером є повністю функціональним і отримує саме ті доходи, які необхідні на покриття попередньо визначених витрат. У межах ЄС передбачаються два види витрат. Перший — це адміністративні витрати інституціональних органів ЄС, тобто Комісії, Ради, Європарламенту, Європейського суду та ін. Другий являє собою операційні витрати, тобто такі витрати, які забезпечують функціонування сільськогосподарської політики, регіональні програми та соціальні фонди, що призначені для вирівнювання економічного зростання між регіонами.

Формування єдиного економічного простору посилює роль бюджету ЄС у регулюванні економічної політики. Оскільки ЄС становить єдиний економічний організм, то перед ним, як і перед кожною економікою, постають проблеми ефективного розподілу доходів бюджету між секторами або територіальними галузями, стабільності економічного розвитку й темпів зростання. Функціонування ринкових відносин на всьому західноєвропейському просторі та недосконалість конкуренції не дають підстав для того, щоб названі проблеми розв'язувалися самі по собі — механізмом ринкової економіки. Тут необхідне втручання держави, а точні-

ше — спільних наддержавних органів ЄС. Наприклад, на основі ринкових сил не можна подолати відмінності в економічному розвитку між північними та південними регіонами ЄС, зокрема у рівнях ВВП на душу населення, рівнях безробіття тощо.

На практиці бюджет і має сприяти вирішенню цих та інших проблем, тобто бути ефективним інструментом економічної політики, беручи на себе ті галузі економічної діяльності, розвиток яких ринок не може забезпечити.

При формуванні бюджету основну частину надходжень ЄС становлять так звані «статті багатства», які були затверджені ще в 1970 р. на основі внесків країн-учасниць. Вони охоплюють:

• надходження від мита й тарифів, які збирають країни ЄС,
реалізуючи спільну тарифну угоду на товари і послуги, що
імпортуються з третіх країн;

• сільськогосподарські внески в межах спільної сільськогоспо
дарської політики —- в тому випадку, коли країна-учасющя
імпортує з третіх країн певні види сільськогосподарської про
дукції;

• внески країн-членів у залежності від виробництва та наявних

резервів цукру і глюкози;

• внески, що визначаються як відсотки на ПДВ кожної з країн-
учасниць. Ці внески здійснюються в тому випадку, коли нові
члени не мають даного податку як відсотка ВВП (наприклад,
Греція, Іспанія, Португалія, де названий податок було запровад
жено з 1987 p.).

В останнє півторадесятиліття ПДВ становив понад половину доходів і був головним їх джерелом. За цей час він зріс з 1 до 1,8 %. Інші статті доходу помітно скоротилися за рахунок лібералізації зовнішньої торгівлі й мита, розширення торговельних відносин з третіми країнами та кон'юнктурних змін зовнішньої торгівлі. З метою запобігання скороченню доходів бюджету були визначені відрахування від ВВП кожною країною на рівні верхньої межі

1,15—1,20 %.

Видатки бюджету ЄС спрямовуються такими каналами: фінансування адміністративних і поточних витрат органів ЄС; фінансування «нової політики»; реалізація спільної сільськогосподарської політики (політика підтримки цін); здійснення політичного співробітництва з країнами, що розвиваються, та з країнами з перехідною економікою; витрати на збирання доходів до бюджету; витрати на дослідницькі цілі.

Бюджет ЄС є певною мірою обмеженим інструментом регулювання економічних процесів, оскільки через нього перерозпо-

Розділ IV

15. Європейський економічний і валютний союз

діляється трохи більше 1 % спільного ВВП країн-учасниць. Але незважаючи на це тут обертаються значні ресурси, які суттєво впливають на окремі сфери господарства цих країн. Все, що стосується виконання бюджету ЄС, є компетенцією Єврокомісії і відбувається під контролем Контрольних зборів та спеціалістів-експертів, які представляють інтереси країн-учасниць.

15.5. Формування європейської валютної системи

Досвід розвитку західноєвропейської інтеграції показав, що проведенню єдиної валютно-фінансової політики належало не останнє місце в діяльності ЄС. Теоретикам інтеграції та її організаторам було зрозуміло, що без необхідної координації внутрішньої та зовнішньої грошово-кредитної і валютної політики, без створення для цього спеціальних структур (органів) не може бути вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили і вільного вибору місця заснування компаній на просторі Співтовариства. Тобто без спільного валютно-фінансового і фіскально-податкового регулювання неможливо здійснювати ефективний вплив на функціонування регіонального ринку промислових товарів, послуг та капіталів, виробляти спільну аграрну політику, створювати митний союз та ін. Разом із тим формування єдиної валютної системи не передбачалося з часу підписання Римського договору в 1957 р. Лише поступово, починаючи з 1964 p., запроваджується процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і створюється Комітет керівників центральних банків.

У 60-х роках постають європейські розрахункові одиниці для Європейського інвестиційного банку, формуються бюджет ЄС, єдина аграрна політика. На конференції глав держав та урядів у Гаазі (грудень 1969 р.) розглядався план поетапного створення економічного і валютного союзу, який дістав назву «план Верне-ра». Але тоді настільки гострими виявилися суперечності, пов'язані з його здійсненням, що план у повному обсязі не був затверджений. Криза Бреттон-Вудської валютної системи (і особливо заміна фіксованих курсів плаваючими), різке посилення інфляції, енергетична і сировинна криза примусили по суті відмовитися від довгострокової програми валютної інтеграції. І тільки впроваджена в 1979 р. європейська валютна система виявилася

життєздатною, витримавши економічну й нафтову кризу початку

80-х років.

Ступінь зрілості інтеграційного процесу органічно пов'язаний зі створенням механізму валютної інтеграції. Останній містить такі

елементи:

• встановлення взаємозв'язаного режиму валютних курсів і пра
вил проведення валютних інтервенцій для їх регулювання;

• введення єдиної валюти;

• створення валютного фонду, який би здійснював емісію валюти
і регулював валютні відносини.

Ідеї валютної інтеграції в Західній Європі, які були закладені у планах Баара, Вернера і Тіндеманса, сприяли розвиткові валютного співробітництва і формуванню механізму валютної інтеграції.

На початку 70-х років у ЄС діяла система взаємної підтримки курсів валют, що дістала назву «Змія в тунелі». Цей механізм валютного співробітництва встановлював тверді курси для семи валют (марки, ліри, франка, гульдена і т. д.), а також межі коливань ± 2,25 % відносно долара. При цьому максимальна різниця між двома європейськими валютами не мала перевищувати 4,5 % (співвідношення між найнижчим і найвищим курсами двох валют). Проте така система не виявилася достатньо надійною.

Валютні потрясіння середини 70-х років, нездатність розв'язати валютні проблеми у глобальному масштабі примусили ЄС прискорити формування європейської валютної системи (ЄВС). Тодішні канцлер ФРН Г. ПІмідт і президент Франції В. Жискар д'Естен у червні 1978 р. на нараді глав держав і урядів «десятки» у Бремені висунули план створення такої системи. Він передбачав, окрім жорстких меж коливань курсів валют країн. ЄС одна щодо одної, розширення масштабів взаємної інтеграції на валютних ринках з боку центральних банків Співтовариства, заснування єдиного валютного фонду і використання нової регіональної валюти — екю. Таким чином, механізм європейської валютної системи створювали такі основні елементи:

• європейська валютна.одиниця — екю;

• режим спільного коливання валютних курсів;

• Європейський фонд валютного співробітництва.

Від березня 1979 p., коли почала функціонувати ЄВС, економічна інтеграція країн «Спільного ринку» отримала новий імпульс. Забезпечення стабільності у валютній сфері створювало передумови більш глибокої та всебічної координації господарської

Розділ IV

15. Європейський економічний і валютний союз

політики країн—членів ЄС, збереження тих поверхів інтеграції, які вже зведені. У разі загрози значних відхилень курсів окремих валют від курсів центральних банків країн з цією валютою ЄВС передбачає проведення валютної інтервенції на ринку з метою стабілізації курсу національної валюти в законних межах. При цьому кожних шість місяців переглядається центральний курс. При сильних його відхиленнях за рішенням країн—членів ЄС визначаються нові співвідношення.

При виникненні тимчасових ускладнень у валютній сфері країни Співтовариства використовують ресурси для надання коротко-і середньотермінової взаємної підтримки, які депонуються членами ЄС на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва (у 1981 р. перетворений на Європейський валютний фонд — ЄВФ). Фонд був створений ще на початку 70-х років у вигляді поновлюваних через кожних три місяці вкладів центральних банків країн—членів ЄС у розмірі 20 % золотих і 20 % доларових резервів. ЄВФ має значні наднаціональні повноваження у сфері регулювання кредитно-грошової системи угруповання в цілому.

Нова валютна система Співтовариства зберігала деякі важливі характеристики колишньої «Змії в тунелі» (наприклад, мережу паритетів), але включала й нові. Так, «кошик валют» послужив основою введення європейської валютної одиниці — екю*. Вартість цієї штучної регіональної валюти розраховувалася за певною формулою на основі співвідношень усіх національних валют. Вагомість національних валют у «кошику» залежить від питомої ваги валового національного продукту і річного зовнішньоторговельного обороту країн—членів ЄС. Через кожні п'ять років питома вага країн за цими двома параметрами переглядається (інколи це може здійснюватися в інші терміни). Головною перевагою евро є те, що ця валюта є середньозваженою величиною і тому вона вирівнює кон'юнктурні коливання тієї чи іншої національної валюти на ринках.

Важливо зазначити, що евро — це не просто штучна валюта: їй притаманні риси реальних грошей з усіма їхніми функціями. В евро відображені паритети (центральні курси) валют усіх країн ЄС, а через них проявляються і «взаємні центральні курси», тобто курси валют відносно одна одної, які створюють своєрідну «мережу паритетів». Євро є також базою для виявлення ступеня відхи-

* 3 1999 р. запроваджено єдину західноєвропейську валюту •— евро.

лення ринкових курсів кожної пари національних валют і визначення того критичного моменту, коли треба вживати заходів двома зацікавленими країнами у сфері грошово-кредитної та валютної політики або проводити валютну інтервенцію на основі використання евро. Ця валюта є засобом розрахунків між валютними органами ЄС, інвестицій, а також виконує функцію резерву центральних банків.

Необхідно звернути увагу ще на одну особливість евро, а саме обмінний курс, що є фіксованим і враховує у визначеній пропорції реальну вартість національних грошових одиниць залежно від економічних позицій кожної країни.

Створення європейської валютної системи, як це засвідчив подальший розвиток інтеграції, не привело до ефективної єдиної валютної політики відносно зовнішнього світу і єдиної позиції відносно долара США. ЄС не зміг відмежуватися від впливу американської валюти, в якій виражаються ціни на нафту, зерно та більшість інших товарів на світових ринках. Долар був і залишається основною резервною валютою у світовій економіці. Тому зміни курсу долара супроводжуються спекулятивними операціями на грошових ринках і ринках цінних паперів, що впливає

і на основні валюти ЄС.

Ці процеси в свою чергу здійснюють помітний дестабілізуючий вплив на платіжні баланси держав ЄС, на стан їхніх фінансів, на конкурентоспроможність як окремих країн, так і всього угруповання на зовнішніх ринках. Наявна валютна система не змогла повною мірою розв'язати суперечності між центрами регулювання економічної та кредитно-грошової політики на національному і наднаціональному (наддержавному) рівнях, а механізм її функціонування не виявив здатності до підтримання економічної рівноваги в межах усього інтеграційного угруповання. Це стало зрозумілим як теоретикам, так і політикам. Тому розвиток ідеї об'єднаної Європи вимагав практичного вирішення питання про створення економічного і валютного союзу.

⇐ Предыдущая 58 59 60 61 626364 65 66 67 Следующая ⇒