Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Створення Європейського валютного союзу

Політична воля країн—членів ЄС тепер була зорієнтована на активізацію конвергенції, скорочення інфляції, гармонізацію грошової політики, посилення грошової стабілізації та

Розділ IV

15. Європейський економічний і валютний союз

ролі емісійного банку. Наприкінці 80-х років країни ЄС взяли курс на прискорення темпів валютно-економічної інтеграції, проголосили своєю метою створення до кінця XX ст. єдиної валюти та єдиного емісійного банку, тобто валютного союзу. Основні принципи, вимоги до економічного розвитку та механізм цього руху були окреслені у плані Ж. Делора і в Маастрихтському договорі про Європейський Союз.

Передумовою цих рішень було створення у червні 1988 р. спеціального комітету експертів під керівництвом Ж. Делора, який мав досліджувати можливості й займатися розробкою поетапного переходу до економічного та валютного союзу. Діяльності комітету значно сприяло прийняття Єдиного європейського акта, який створив можливості завершити формування єдиного економічного простору в Європі наприкінці 1992 р. Це ще раз підтвердило тезу про те, що створенню відповідних інтегрованих валютно-кредитних відносин та інституцій мають передувати функціональна інтеграційна основа ринкових сил, і передусім постання єдиного європейського ринку товарів, послуг, капіталів, робочої сили, зняття всіх перешкод, які обмежують конкуренцію.

У відповідності з програмою комітету Ж. Делора валютний союз визначається як зона, в якій спільно здійснюється політика країн—членів ЄС, спрямована на досягнення макроекономічних цілей.

Для існування валютного союзу необхідні три основні умови: •повне й остаточне конвертування валют;

• повна лібералізація руху капіталів та інтеграція банківських та

інших фінансових ринків;

• ліквідація меж коливань валютних курсів і остаточна фіксація

паритетів валют, що створить реальний грунт для заміни національних валют єдиною валютою ЄС — евро. Комітет Ж. Делора розробив конкретні етапи реалізації економічного і валютного союзу. На першому етапі, який мав розпочатися з 1 липня 1990 p., слід було пройти шлях координації і гармонізації економічної та валютної політики, більш тісної кооперації у сфері грошового обігу. При цьому всі країни ЄС мали брати участь у механізмі валютних курсів відповідно до вимог спільної структури на основі створюваних структурних фондів.

Для другого етапу як основного перехідного ступеня були рекомендовані подальші заходи в галузі економічної та фінансової політики, створення європейської системи центральних банків з покроковим розподілом компетенцій щодо прийняття рішень і

звуженням валютного коридору при відмові від змін валютного курсу (за винятком надзвичайних випадків).

На третьому етапі виникає валютний союз, об'єднуються резерви країн-учасниць, провадиться єдина грошова політика в обов'язкових для всіх єдиних макроекономічних умовах. Основний наголос робиться на необхідності автономної європейської банківської системи, яка б не залежала ні від національних урядів, ні від органів ЄС і мала зберігати стабільність цін.

На урядових переговорах виникли дискусії не тільки відносно принципів ЄВС та етапів його формування, а й щодо структури європейської центральної банківської системи, правил фінансової політики, способів та ступенів урівняння економічних структур. Деякі країни висунули свої проекти стосовно умов перехідного етапу. Особливе бачення цієї проблеми запропонували Франція, ФРН та Велика Британія. Так, центральним елементом французької пропозиції було створення «економічного уряду» на європейському рівні, який би координував національну економічну політику та давав загальні розпорядження відносно регулювання грошової маси. На другому етапі мала вже діяти система емісійних банків, яка провадила б інтервенцію на валютних ринках у межах визначених Радою міністрів основних напрямів.

Німецький проект базувався на положенні про виконання визначених критеріїв на другому етапі. Країни ЄС мають реалізувати таку бюджетну політику, яка дає змогу витримати кількісні граничні значення для бюджетного дефіциту і державної заборгованості. Далі, Рада керівників емісійних банків впливатиме на координацію у сфері грошової політики, дотримуючись примату національного. Останнє означало, що повноваження Федерального банку та його вплив на грошову політику на другому етапі залишаються в попередньому обсязі.

Пропозиція британського уряду основний акцент робила на так званому «плані твердого екю». Суть його зводиться до того, що паралельно з усіма валютами в обіг уводиться додаткова, яка обертається у кожній країні разом з національною, але не підлягає знеціненню. Тобто стабільність цієї валюти буде залишатися на рівні стабільності найсильнішої валюти. Але така пропозиція не привела б у близькій перспективі до валютного союзу. Тому схвалення дістала німецька пропозиція, оскільки вона найповніше відбивала реальні економічні умови країн — майбутніх членів ЄВС.

Розділ IV

Важливим аспектом створення ЄВС є питання про критерії вимог до його учасників та їх виконання. Так звані «критерії конвергенції» були вироблені для того, щоб забезпечити однорідність економічної політики та економічного розвитку для створення основи для стабільного евро. Договір визначає такі критерії:

•стабільність цін. Країна-кандидат повинна мати рівень інфляції не більше 1,5 % зверх середнього значення трьох країн співтовариства, де зафіксоване мінімальне зростання цін;

• процентна ставка. Довгострокові процентні ставки на 10-річні державні облігації не повинні виходити за двохвідсотковий ліміт над середніми ставками тих трьох країн, де вони мінімальні;

•дефіцит. Дефіцит державного бюджету має бути меншим за 3 % сукупного національного продукту;

• борг. Рівень державного боргу не повинен перевищувати 60 % сукупного національного продукту;

• валютна стабільність. Національна валюта не повинна бути девальвована протягом двох останніх років і має залишатися у дозволених межах механізму обмінних курсів.

Країни ЄС у 1996 р. зробили спроби виконати критерії конвергенції, і ці спроби були переважно вдалими. Характерно те, що більшість країн продовжували скорочувати видатки, збільшувати надходження до бюджету та досягли невисокого рівня інфляції (у Бельгії, Люксембурзі й Фінляндії він становив відповідно — 1,4; 1,9; 1,0). У цілому стан конвергенції на 1997 р. мав такий вигляд (табл. 15.1).

Аналіз ситуації з конвергенцією та сучасні тенденції економічного розвитку країн ЄС дають підставу для висновку, що найвірогіднішими першими членами ЄВС будуть ФРН, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Фінляндія, Австрія та, можливо, Іспанія, Ірландія. Велика Британія, Данія та Швеція теж мають добрі шанси, але ці країни не висловили бажання приєднуватися до ЄВС із самого початку. Греція та Португалія на зазначений термін не відповідали жодному «критерію конвергенції».

Відносно перспектив останніх чотирьох країн можна стверджувати, що Велика Британія та Швеція приєднаються до ЄВС у 2003 p., а Греція намагається поліпшити свої економічні показники і розраховує стати членом ЄВС уже в 2001 р. Складніші справи з Данією, жителі якої проголосували проти союзу, а тому на найближчу перспективу це питання буде відкритим.

⇐ Предыдущая 59 60 61 62 636465 66 67 68 Следующая ⇒