Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

В основе сюжета лежит распространённый в эпосе многих народов мотив поединка отца с сыном.События «Песни о Хильдебранде» относятся к эпохе Великого переселения народов.

Англосаксонська поема «Беовульф»

У 5ст. – Англи,Сакси і Юти вторгаються на британські острови. Саме тут вони перемагають Кельтів і опановують їх спосіб життя.Незабаром починає формуватися їхні література в 7-8ст. Анонімна поема «Беовульф» стає яскравим прикладом англосаксонської творчості. Вона налічує погад 3000віршів. Розпадається на дві частини: Вступ та основна частина. У вступі описується правління короля Скільда Скефінга,та про його правнука,короля Данії Хротгара. В основній частині описується правління Хротгара,кожної ночі до них приходить чудовисько на ім’я Грендель,та всіх вбиває.З племені геатів знаходиться доброволець,який хоче здолати чудовисько,це витязь на ім’я Беовульф. Він смертельно ранить Гренделя,після чого стає королем геатів. Він щасливо править цими племенами 50 років псля чогоь великий дракон, Гренделя мати намірина помститись Беовульфу. Беовульф вбиває її,але отримує смертельне поранення. На останніх сторінках цієї поеми описується смерть Беовульфа,та його поховання

Жанр: пісня, написана давньонімецьким алітеруючим віршем. Літературну обробку поеми здійснив автор — клірик VIII—IX ст., про що свідчать такі факти: усунені імена язичеських богів і внесені елементи християнських уявлень. Наприклад, Гренделя він вважав нащадком Каїна, сумував з приводу язичества датського короля, припускаючи, що саме через те, що датчани не знали справжнього бога, вони не змогли перемогти Гренделя. Велика частина вставок запозичена автором не стільки з Нового, скільки зі Старого Заповіту, зокрема імена Авеля, Каїна, Ноя, згадка про потоп. У поемі і сам Беовульф став власне християнським сподвижником. Йому властиві скромність, богобоязність.

«Песнь о Хи́льдебранде» (нем. Hildebrandslied) — памятник древнегерманского героического эпоса. Сохранился лишь фрагмент, случайно уцелевший на страницах трактата богословского содержания. Рукопись была найдена в Фульде и относится к началу IX века. Она представляет собой копию более древнего оригинала.

В основе сюжета лежит распространённый в эпосе многих народов мотив поединка отца с сыном.События «Песни о Хильдебранде» относятся к эпохе Великого переселения народов.

6) Французький героїчний епос дійшов до нас у вигляді поем (9-14ст.) Старофранцузькі героїчні поеми називали chansons de geste («піснями про діяння»). Вони мали обсяг — від 1000 до 20 000 віршів і складалися зі строф різної довжини або «тирад». Ці твори призначалися для співу, точніше, для декламації під супровід маленької арфи, віоли або примітивної скрипки. Мелодія була єдиною для всієї поеми, повторюючись від строфи до строфи. Виконавця- ми, а часто і їх авторами були жонглери, які з'являлися скрізь у людних місцях, — на ярмарках, королівських бенкетах, перехрестях, у церквах під час великих свят, прямо на майдані. Коли поема була надто великою і жонглери не встигали розповісти її впродовж дня, то вони переривали розповідь і переносили її на наступний день. Інколи твір виконувався протягом тижня і більше. Жонглери користувалися популярністю в усіх колах середньовічного суспільства. Без них не обходилась жодна подія. Вони мандрували дорогами, заходячи у замки, села і міста.

До XII ст. жонглери були неосвічені, заучували тексти напам'ять. Кожний їхній твір сприймався як колективний продукт творчості декількох поколінь співаків чи оповідачів. Тому питання про особу автора та його індивідуальний стиль не виникало. Головний зміст французького національного епосу склали три теми:

-захист батьківщини від зовнішніх ворогів — маврів (сарацин), норманів, саксів;

-вірна служба королю, охорона його прав і усунення зрадників;

-криваві феодальні суперечки.

Перші дві теми завжди були пов'язані з образом доброго й мудрого короля. У переважній більшості поем ним був Карл Великий (768-814), який одержав багато перемог. В основному монарх поставав в ідеалізованому вигляді, завжди справедливим, непереможним у битві, добрим. Грізним і суворим був лише для зрадників і ворогів. Бог допомагав йому в усіх його справах.

За змістом французькі епічні поеми поділялися на три цикли (жести):

1 ) королівський цикл, центральною фігурою якого став король Франції — це збірний образ ідеального монарха, символ народної правди та справедливості, опора країни у боротьбі з іноземними загарбниками та феодальним свавіллям;

2) цикл про Гільйома д 'Оранж — уславленого ідеального васала, який протиставлявся слабкому чи підступному королю. Він воював на півдні Франції з маврами, не отримував від короля жодної винагороди, окрім земель, здобутих власним мечем. Однак у тяжку для сюзерена хвилину завжди поспішав йому на допомогу. Саме він врятував державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів, зміцнив престол і зберіг цілісність батьківщини;

3) феодальний цикл «жесту сивобородого Доона де Майанс», в якому розповідалося про непокірних феодалів, їхню війну між собою та з королем.

Французький героїчний епос пройшов велику історію від малих творі до великих полотон, на яких відобраються найцікавіші моменти життя Франції.

Вершиною французького героїчного класичного епосу була поема «Пісня про Роланда». Вона збереглась у кількох рукописах, найкращим з яких визнано Оксфордський (1170 р.). Твір написано давньофранцузькою мовою десятискладними віршами і поділено на куплети різної величини. Кожен вірш закінчувався цензурою після четвертого складу, кожен куплет — одним і тим же асонансом. Насправді поема була піснею, оскільки багато з її тирад закінчувалися вигуком «Айо!», що, мабуть, означало приспів чи мелодію, яку виконували під час озвучування пісні.

Трагічна подія 778р. -основна частина війська потрапила у пастку маврів через зраду Ганелона.

2 мотиви у творі:

-служіння королю і батьківщині

-соціально-політичне протиріччя, які відобразилося у зраді

Провідна ідея поеми — уславлення любові до вітчизни

!!! Зрада-вияв феодального егоїзму. Причина трагізму поеми зовсім не в помсті Гвенелона, а в природі епічного героїзму. Граф Роланд не здатний був злякатися ні ворогів, ні самої смерті. Коли він разом зі своїм військом потрапив у Ронсевальську ущелину, то мав можливість покликати на допомогу, але не зробив цього, щоб не «осоромити рід».

7) В іспанському героїчному епосі знайшла відображення історія країни, коли в 711 році до Іспанії вторглися маври і володіли там протягом кількох років майже всім півостровом. Як наслідок цих подій, почалася Реконкіста — національно-визвольний рух проти арабів (у середні віки їх називали маврами). У результаті цієї боротьби іспанці утворили державу Астурія, перетворену в X ст. в королівство Леон, з якого відокремилося самостійне королівство Кастілія. В ньому було скасоване рабство, а права лицарів поширені на всіх, хто воював за свободу рідної землі проти маврів.

Ці політичні події відобразилися в трьох головних темах національного героїчного епосу:

1) боротьбі з маврами за звільнення країни;

2) міжусобиць між феодалами, які ослаблювали Іспанію;

3) боротьбі за свободу Кастилії та її політичну першість.

Основу іспанського національного героїчного епосу складали стислі епізодичні пісні ліро-епічного характеру та усні неоформлені розповіді. За формою й способом виконання іспанські епічні поеми були подібні до французьких, складалися зі строф різної довжини, поєднаних асонансами. Проте метрика їхня була іншою: народний неправильний розмір — вірші з невизначеною кількістю складів — від 8 до 16. Стиль епосу також був схожий з французьким, однак відрізнявся більш точним і діловим способом викладу матеріалу. Іспанські героїчні пісні виконувалися співа- ками -хугларами.

Значною пам'яткою іспанського героїчного епосу стала «Пісня про Сіда».

Сід Кампеадор (Руй Діас де Бівар) був історичною постаттю, належав до вищої кастильської знаті; його дружина Xімена була двоюрідною сестрою короля Альфонса VI. Прізвисько Сід у перекладі з арабського означало пан. Такий титул надавався іспанським сеньйорам, які мали авторитет серед своїх підлеглих і маврів. Руй — скорочена форма імені Родріго. За військову доблесть героя називали Кампеадор — ратоборець, войовник. Він народився у період між 1025 і 1043 рр. У 1094 році Род- ріго Діас де Бівар відвоював у маврів велику іспанську область Валенсію і керував нею як самостійний правитель до самої своєї смерті (1099 р.). Діяння героя відображено у двох поемах: «Пісня про Сіда» та «Родріго», а також у великому циклі романсів.

Сід — видатний діяч Реконкісти, національний герой Іспанії. За життя був воєначальником короля Кастілії Санчо ІІ і найближчим його помічником у війнах проти маврів та своїх братів і сестер. Після смерті Санчо ІІ престол зайняв його брат Альфонс VI. Сід у числі дванадцяти уславлених лицарів вимагав від короля клятви в тому, що він не причетний до смерті брата, за що останній був незадоволений ним. Отже, між новим королем і Сідом встановилися ворожі стосунки. Крім того, вороги звинуватили героя в тому, що він приховав частину здобичі від короля. Скориставшись брехнею, Альфонс VI у 1081 році вигнав Сіда з Кастілії. Протягом певного часу відважний лицар служив зі своєю дружиною у різних християнських та мусульманських правителів, зумів відвоювати у маврів Валенсію, після чого й примирився з Альфонсом VI, став діяти з ним у союзі проти маврів. Сід мріяв визволити Іспанію від них, але смерть у 1099 році зруйнувала всі його наміри.

Пісні й розповіді про героїчні подвиги Сіда почали складати ще за його життя. Вони поширювалися серед народу, ставали надбанням хугларів, один з яких 1140 року склав про нього поему. В основу твору покладено реальні події, тому він наближений до історичної хроніки.

«Пісня про Сіда» складалася з 3-х частин. Перша з них — «Пісня про вигнання» розповідала про те, як Сід покинув свій родовий замок Бівар, рідну землю, попрощався з дружиною і дочками (які знаходилися за стінами монастиря), і в супроводі 60 воїнів — вірних друзів і васалів, котрі побажали розділити з ним вигнання, покинув Кастілію. Король дав йому дев'ять днів строку, щоб той виїхав за межі рідної землі, а по всіх містах і селищах направив гінців з грамотами, в яких заборонив надавати герою їжу і притулок. Чутка про вигнання Сіда пронеслася по всій кастільській землі; багато людей різного соціального походження зібралося навколо героя. У Сіда зібралося велике військо: триста вершників і стільки піхоти, що неможливо було всіх порахувати. Разом з військом він здобув ряд перемог над маврами. Щоб примиритися з королем Альфонсом VI, надсилав йому частку здобичі після кожної з них.

У другій частині поеми «Пісня про весілля» сповіщалося про завоювання Сідом Валенсії і його незвичайний подарунок королю — 100 добірних коней. Бачачи могутність героя, зворушений щедрими його дарами, Альфонс VI помирився з ним і дозволив його родині переїхати до Валенсії. Сам же виступив у ролі свата: запропонував його дочкам одружитися зі знатними інфантами де Карріон. Сід, хоча й не бажаючи того, все-таки погодився на вибір короля. Зятям подарував два свої бойові мечі і багатий посаг за дочок.

У третій частині «Пісня про Корпес» описувалося, як зяті Сіда виявилися нікчемними боягузами. Недовго прожили вони у злагоді з тестем. Не витримавши його глузування та глузування його васалів, вирішили помститися його донькам, з якими одружилися через багатство. Під приводом бажання показати своїх дружин родині, вирушили з ними в дорогу. Біля дубового гаю Корпес жорстоко побили їх, прив'язали до дерев і залишили. Якби не небіж Сіда Фелес Муньйос, нещасні загинули б. Сід вимагав помсти. Король скликав кортеси, щоб засудити винних у злочині. Сід з'явився на суд, зав'язавши бороду, щоб хто-небудь не образив його, схопившись за неї. Справа вирішилася судовим поєдинком. Бійці Сіда перемогли. Тільки тоді герой розв'язав бороду — і всі здивувалися його величному вигляду. До доньок Сіда посваталися нові наречені — принци Наварри і Арагона. Поема завершилася славою на честь Сіда:

Смотрите, как прославился рожденный в час добрый.

Царят его дети над Наваррой и Арагоном.

Испанские короли — теперь его потомки,

И на честь им родство с рожденным в час добрый.

!!! Поема «Пісня про Сіда» здобула визнання не лише сучасників, а й наступних поколінь. Свідченням цього, зокрема, стала трагедія «Сід», написана П'єром Кор- нелем.

8) Німецький епосзапозичений з племінних епічних пісень. Він не був до певної міри національним, як французький чи іспанський епос. Його герої не виступали захисниками батьківщини чи народу від загарбників, їхні богатирські подвиги обмежувалися інтересами особистими чи сімейно-родинними. Основною постаттю циклічних об'єднань племінних розповідей став Етцель (Аттіла) — проводир гунів (кочового народу), який здійснював спустошливі походи проти різних народів. Поема «Пісня про Нібелунгів» (близько 1200 р.) дійшла до нас в десяти повних рукописах. Три з них написані на пергаменті.Автор її — придворний шпільман, лицар чи людина, яка проводила своє життя в колі лицарів, змалював трагічне минуле, відтворив сучасну для нього епоху, позначену кривавими феодальними чварами й безмежними людськими стражданнями. Головним мотивом став мотив зіткнення добра й зла.

«Пісня про Нібелунгів» — монументальний твір, який налічував 39 «авентюр» (пісень, частин) і складався із 10 тис. віршів, написаних «нібелунговою строфою» (строфи по чотири вірші з парним римуванням, кожен вірш поділений на два піввірші, з яких перший мав чотири наголошених, другий — три, що було ознакою впливу куртуазної літератури). Великий Гейне назвав цю героїчну пісню «квітка в камені».

Походження слова «Нібелунги» остаточно не з'ясоване, його пов'язують зі словом Nebel — «туман». Нібелунгами у першій частині епопеї виступали казкові істоти, які охороняли скарб, та богатир Зігфрід, а в другій — бургунди, яких називали нібелунгами.

Головна тема поеми — показ феодальної суперечки та зображення родинно- побутових мотивів, а ідея — засудження жорстокості феодальних суперечок, вчинків, які несли горе народним масам.

У пісні втілені ідеали феодального суспільства: ідеал васальної вірності сюзерену і лицарського служіння дамі, ідеал володаря, який турбувався про добробут підлеглих.

Крімхільда — зразок німецької жінки Середньовіччя. ЇЇ ім'я, яке походило від ісландського hildr, означало «поєдинок, що відбувався на освячуваному огороджуваному місці».

Автор засудив жорстокість феодальної суперечки, тих вчинків, які принесли горе народу.

Німецький національний епос не завершився в XII ст. У наступні століття не тільки переписувалися і передавалися окремі поеми, але й з'являлися спроби звести їх в одне ціле.

9)Значним явищем середньовічної культури є рицарська література, розквіт якої припадає на XI-XIII ст. На той час вже остаточно оформлюється класова свідомість феодалів та їхня ідеологія. Щоб довести своє право на панування, феодальний клас пред*являє претензії на монопольне володіння «благородством». Це «благородство» і знайшло своє втілення в інституті освяченому церквою «лицарства»-спільності всіх благородних воїнів, рівних між собою. Лицарство згуртувало всі шари класу і стирало майнову нерівність. Воно також сприяло різкому відокремнню феодалів від усього іншого населення.

Лицарство становило своєрідну військово-феодальну організацію зі своїми законами та ідеалами станової честі і доблесті. Для представників феодального класу посвячення в лицарі було важливою подією і відбувалося шляхом урочистої церемонії. Лицарські заповіді закликали бути хоробрим воїно, вірно служити сюзерену, боротися з «невірними», захищати слабких і скривджених. Але ці ідеали здебільшого не відповідали хижацькій феодальній атмосфері зрадницьких убивств, отруєнь, підступних інтриг і всіляких підлот.

Головною причиною розквіту рицарської літератури є економічна стабілізація,культурний вибухXII ст. Це час піднесення європейських міст, котрі стають центром світської освіти і вільнодумства. В Європі помітно зростає інтерес до знань світського характеру, зокрема античної спадщини – творів Арістотеля, Платона, Вергілія, Овідія, та ін.. Все це вело до послаблення церковно-релігійного впливу поглиблення процесу секуляризації (звільнення від впливу церкви в громадській та розумовій діяльності, у художній творчості. На цей час змінюється спосіб життя лицарства та його станові ідеали. Лицарський «кодекс честі» поповнюється заповідями, які можна визначити поняттям «куртуазія». Ключовим засадами куртуазії стають доблесть, радість, поміркованість(тобто почуття міри, гармонія). Тобто ідеальний лицар повинен бути вже не тільки хоробрим, стійким у захисті честі, щедрим, а й вишукано ввічливим, вміти поводитись у товаристві, передусім в оточенні жінок, здатним на ніжні почуття. Життя у феодальному середовищі ставало все пишнішим і красивішим. При дворах і в замках збиралося вишукане товариство, час минав у світських розвагах. Поряд з колишніми розвагами-полюванням, воїнськими вправами-широко культивується захоплення музикою, літературою;стає модним меценатство. Помітну роль у придворно-лицарському дворі відіграє жінка, котра, наприклад, у Франції користувалася досить великою свободою, а також правом успадкування. За законами куртуазії благородна дама повинна була люб*язністю, вишуканістю манер красою приваблювати гідне товариство у свій дім і робити його центром куртуазії і вишуканості. Виникає культ «Прекрасної дами» - складна куртуазна етика, згідно з якою лицар ідеалізує, звеличує даму і васально служить їй. На честь благородної дами вершаться подвиги, влаштовуються турніри. Любов до неї, врода та чесноти оспівуються у віршах.

З*являється тип мандрівного лицаря. Шукаючи подвигів і слави в ім*я своє дами, він блукає країнами Європи та Сходу, ризикуючи життям, і вмирає з її ім.*ям на устах.

Свого розвитку лицарська культура досягла у Франції і вплинула на національне виховання французів. Особливості лицарського життя відбилися в придворно-лицарській(або куртуазній)літературі, яка розвивалася у формах лірики і роману.

10) Особливості лицарського життя відбилися в придворно-лицарській(або куртуазній)літературі. Найбільшого розквіту лицарська література досягла в ХІ—ХІІ ст. у південній провінції Франції — Провансі. У ХІ ст. Прованс був економічно найбільш передовою областю Франції. Тут раніше, ніж де-небудь, склався куртуазно-лицарський ідеал. Розкіш життя і тяга до освіти досягли надзвичайних розмірів.

Провансальських поетів називали трубадурами (від «прованс» — віршувати, знаходити). Ця назва відповідала будь-якому поету, незалежно від жанру та характеру його творчості. Це були різні за суспільним станом люди: серед них зустрічаємо королів, сюзеренів, лицарів, ремісників і ченців. Цікаво, що складали вірші і жінки (відомо 460 імен трубадурів), з них 30 — жіночі імена). Трубадури писали не лише вірші, а й мелодію до них, причому повторення використаної ким-небудь мелодії вважалося недоліком. Провідною темою поезії трубадурів було кохання до панни свого серця.

Володаркою куртуазної поезії стала любов, а її супутницею — Прекрасна Дама. Вона посідала в поезії трубадурів таке місце, як у релігійній поезії Середніх віків Мадонна. Тільки Мадонна знаходилась в недоступних небесах кохання. Шануючи Даму як божество, поет у той же час був вірний їй, служив як васал своєму сюзерену, а Дама, зі свого боку, «покровительствувала» трубадуру, захищала його і нагороджувала традиційними подарунками (каблучкою, стрічкою або ритуальним поцілунком).

Прекрасна Дама стала окрасою земного буття, царювала в серцях закоханих поетів. Серце трубадура належало лише одній жінці, інших для нього не існувало. Не знатність походження і багатство, а краса і куртуазність Дами викликали його почуття.

Саме трубадурам ми завдячуємо появу таких жанрів:

1) Канцона (від італ. canzone — пісня) — любовна пісня

2) Сирвента (прованс. sirventes) — вірш на політичну або громадську тему, який містив особисті виступи поета проти його ворогів.

3) Альба (від прованс. alba — світанок) — пісня, яка змальовувала розлучення закоханих уранці, після таємного побачення, нерідко набувала форми діалогу(«ранішня пісня»).

4) Пасторела (від лат. pastorates — пастуший) — лірична пісня, яка зображувала зустріч лицаря з пастушкою та їхню суперечку, у якій лицар часто зазнавав поразки.

5) Тенсона (суперечка) — віршований діалог двох поетів, який був диспутом на інтимні, поетичні або філософські теми.

6) Балада — танцювальна пісня, яка супроводжувалася приспівом.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒