Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Загальна характеристика Відродження.

Доба Відродження (її ще називають Ренесанс) — одна із найважливіших в історії людства, золотий вік не тільки європейської, а й світової культури. Під Ренесансом (від франц. renaissanse — відродження) розуміють перехідну добу в розвитку європейської культури від Середньовіччя до Нового часу. Класичною країною Відродження стала Італія. Саме в ній народилися нові форми суспільного життя, відбулися зрушення у світогляді й культурі, виникли вільні міста — поліси. Рим став резиденцією Папи — намісника Бога на землі і серцем усього культурного світу.

Термін Ренесанс, або Відродження, вживався у двох значеннях: у вузькому і широкому. У вузькому значенні він означав відродження класичної освіти, тобто нового життя античного мистецтва, а в широкому — відродження людської особистості.

Доба Відродження охоплювала період з XV по XVII ст. і поділялася на раннє — XV ст., високе — 90-ті роки XV ст. — перша третина XVI ст., пізнє — друга половина XVI ст. і серед. XVII ст.

Доба Відродження прийшла на зміну Середньовіччю, однак вона мала як спільні, так і відмінні ознаки з попередньою добою. Для доби Відродження були властиві такі ознаки:

• пробудження наукового духу й історичної точки зору;

• тяга до знань шляхом дослідження природи і життя людства за пам’ятками літератури;

• відчуття особистістю своєї самотності;

• добір пам’яток античного світу;

• піднесення науки (астрономічні відкриття Коперника, Галілея, Джордано Бруно, фізичні відкриття Ньютона);

• піднесення деяких можливостей і дій людини до рівня Бога;

• розвиток індивідуалізму, емансипація особистості;

• світський характер мислення й суспільної поведінки.

Представники доби стали називати себе гуманістами (від лат. humanitas — людяний). Цей термін був запозичений у римського мислителя І століття Цицерона.Представники нової ідеології підкреслювали, що їхня мета — задоволення земних людських інтересів, створення гідних умов життя. Спочатку гуманістами називали лише тих учених, які розшукували та видавали античні рукописи, поширювали світську науку та освіченість на противагу вченому богослов’ю, а незабаром і тих митців, котрі прославляли людину та її ідеал земного щастя. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення давніх рукописів, пам’яток мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя.

Для гуманістів було властиве:

• сприйняття людини як цілісного й складного організму, який складався з двох рівноправних начал — плоті і духовності;

• утвердження права людини на щастя вже на землі, а не лише в раю;

• прагнення до ідеалізації образу;

• орієнтація на зразки античної літератури та мистецтва;

• розуміння життєвих благ і пристрасті як необхідної частини людського життя;

• поширення любові не лише на релігійні цінності, а й на людину;

• повага людини до людини за її якісною оцінкою;

• руйнування старого уявлення про людину: її бачили не рабом, а творцем. При цьому віра в необмежені людські можливості не означала відмови від віри в Бога.

Правителі схилялися перед гуманістами, кожен намагався їх залучити до свого двору. У зв’язку з цим поширювалося меценатство, яке, зі свого боку, призвело до негативних результатів: розвитку самолюбства і зверхності, продажності. Гуманісти часто продавали свій літературний талант негідним правителям, а своїм пером захищали їхні інтереси.

У центрі світогляду гуманістів стояла всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов’ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями. Гуманісти вважали, що не соціальне походження людини, а її розум, талант і завзятість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Однак вони схилялися насамперед перед «сильними» особистостями. їхніми ідеалами були лише обрані. Разом з тим, гуманісти не тільки підносили та оспівували людину, а й висвітлювали драматичні сторони її буття.

Відродження охопило лише країни Західної Європи, але волелюбні ідеї та гуманні вчення мали певне поширення і в країнах східнослов’янського світу (Україні, Росії, Білорусі).

Появу Ренесансу зумовила сукупність економічних, суспільно-політичних, історичних та культурних факторів:

• розквіт міст;

• ліквідація феодалізму;

• виникнення великих централізованих держав;

• нагромадження початкового капіталу;

• перехід ремесел в мануфактуру;

• відкриття Індій (1498 р.)та Америки (1492 р.);

• розвиток світової торгівлі;

• класові протиріччя;

• формування націй та національних культур;

• духовний переворот;

• бурхливі соціальні рухи, Велика селянська війна, Нідерландська революція.

Для мислення, ідеології і культури Відродження головною тенденцією став перехід від геоцентричного до антропоцентричного розуміння світу, тобто визнання творчих здібностей людини, розуму, прагнення до людського щастя. Гуманізм почав набувати натуралістичного характеру, що сформував перший натуралістичний напрям філософії Відродження. Оскільки людина — частка природи, у своєму житті вона мала керуватися повчаннями матері-природи. Філософія мала виступати у ролі порадниці, а не бути сукупністю мертвих догм, принципів, авторитарних настанов. Представником натуралістичного напряму були Леонардо да Вінчі, Микола Коперник, Еразм Ротердамський.

Другим напрямом філософського світогляду доби стало лютеранство, представником якого був Мартін Лютер. Він стверджував, що порятунок людини не залежить від церкви, її обрядів і жертв, а досягався лише вірою в Писання, в слово Боже, яким воно постає в Євангеліє. Церква, на його думку, не могла бути єдиним посередником між Богом і людиною. Слово і розум, теологія і філософія повинні бути чітко розмежованими.

Третій напрям — пантеїзм. Томас Мюнцервисунув ідею соціальної рівності. На його думку, Христос не був історичною особистістю, а втілювався і проявлявся у вірі. Лише у вірі, без офіційної церкви, могла бути виконана роль Спасителя. До вершин філософської думки належить пантеїстична філософія Джордано Бруно.

Мистецтво доби Відродження мало світський характер. Предметом уваги став людський біль. В основу культури були покладені принципи гуманізму, утвердження гідності й краси людини, її розуму, волі, творчих сил.

Ренесанс по-новому відкрив людину в її фізичному вияві: вирвав її з потойбічного світу і зробив господарем самого себе. Людина перетворилася на ідеальну зброю земних радощів і сприймалася такою, якою вона була. Митців приваблювала не стільки зовнішня краса, скільки вияв високого настрою душі. Церква вважала людське тіло гріховним «келихом диявола», тому з таким натхненням митці Відродження малювали оголене тіло, в мармурі і фарбах створювали гімн його красі.

Культура Відродження формувалася, відштовхуючись від середньовічних принципів, у боротьбі з ними. Між ними не було значного історичного розриву. Проте образ вольової, інтелектуальної людини-творця своєї долі, самого себе — створено лише в добу Відродження.

Доба Відродження утворила новий тип митця. Це яскраво виражена індивідуальність, своєрідна, неповторна особистість зі своїм світом почуттів.

Література Відродження стала найбільшим досягненням культури Ренесансу, оскільки саме в ній проявилися нові уявлення про людину і світ. Об’єктом зображення стало земне життя у всьому його розмаїтті, що й відрізняло літературу Відродження від літератури Середньовіччя.

Ознаки літератури доби Відродження:

• глибокий інтерес до особистості;

• сатиричний елемент і духовний протест;

• уславлення краси людини;

• зв’язок з життям;

• проникнення в людську природу і висвітлення внутрішнього її світу;

• прагнення відгукнутися на питання людського буття;

• звернення до національної історії і легендарного минулого;

• створення творів національними мовами;

• пошук нових поетичних форм.

У період Відродження з’явилися нові літературні жанри: сонет, новела, публіцистика, реалістичний роман. Трансформувалися і набули остаточної форми антична ода, елегія, епіграма. Ренесанс відкрив трагедію і комедію, змінив сюжет творів — утвердження міфологічного, історичного і сучасного. Широкого розповсюдження набув жанр пасторалі. У різних формах представлено епос: поемою й лицарським романом.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒