Творчість Еразма Роттердамського. Аналіз твору Похвала глупоті

\ Еразм Роттердамський (1469—1536) — нідерландський гуманіст доби Відродження, талановитий письменник, видатний вчений-філолог, автор філологічних, теологічних і педагогічних праць, лідер гуманістичного руху в Європі. Він мав великий вплив на сучасників, який порівнювали з впливом Вольтера. З його думкою рахувалися передові люди того часу. Його запрошували до себе тогочасні монархи Європи: Генріх VIII, король англійський; Франциск 1, король Франції; Фердінанд І, імператор австрійський; Зигмунт І, польський король; Ернест, герцог баварський; Леон Х, Папа Римський, але усім гуманіст відмовив через небажання втрачати духовну незалежність і здобувати матеріальну забезпеченість. На схилі віку він також відмовився прийняти мантію кардинала від нового папи Павла III.

Дезідерій Еразм Роттердамський (справжнє ім'я і прізвище — Герхард)народився 28 жовтня 1469 року в Роттердамі (звідси його літературний псевдонім). Він був позашлюбним сином голландського бюргера. Навчався у Девентерській церковній латинській школі, а після смерті батька — упродовж 1488—1493 рр. — знаходився у Штейнському монастирі, де прийняв постриг. Для здобуття освіти у 1493 році залишив монастир. Вивчав класичну філософію і теологію в Парижі, Турині, одержавши там ступінь доктора богослов'я. Багато подорожував: побував в Англії, Швейцарії, Австрії, Італії, Німеччині. З 1513 року Роттердамський жив переважно у Швейцарії. Особистість гуманіста почала формуватися переважно у Парижі, в Англії зародилася його етико-теологічна система. Найбільш значні роки життя письменника пройшли у двох німецьких містах — Базелі і Фрейбурзі.

У 1500 році була надрукована перша збірка латинських прислів'їв притч і сентенцій «Адагії», яка принесла йому гучну славу. За життя автора книга виходила 60 разів: спочатку складалась з 800 прислів'їв, а в кінці — із 3260. У 1518 році вийшла збірка «Домашні бесіди», присвячена синові базельського книговидавця Фробена. Вона складалася із 57 сатиричних діалогів про різні помилки і вади сучасників. У 1531 році з'явилася збірка афоризмів відомих людей античності «Апофтегмата». Крім того, Роттердамському належали дві тисячі листів, що складали одинадцять томів, твори на морально-виховні, філологічні, теологічні та педагогічні теми. Серед них «Настольна книга воїна Христова», «Про християнський шлюб», «Скарга Миру» (1517 р.) тощо. Він переклав грецькою мовою текст Нового Заповіту (1516 р.), відновив дев'ять томів творів св. Ієроніма, перекладав праці перших отців церкви.Свою письменницьку місію Роттердамський вбачав у служінні людству, прагнучи своєю творчістю сприяти його досконалості.

Помер 12 липня 1536 року у Базелі.

«Похвала Глупоті» (1509) — головна праця Е. Роттердамського. Задум її виник під час його подорожі з Риму до Англії, де він гостював у свого друга — англійського гуманіста Томаса Мора, якому й присвячено твір. Сатира була написана протягом кількох днів і видана у Парижі в 1511 році. Вона мала великий успіх: була надрукована у декількох тисячах примірників і перекладена багатьма європейськими мовами. За жанром — це пародійний панегірик, спрямований проти середньовічного устрою життя. Ж анр «похвала» належав до літературних традицій античності. («Похвала Бусиріду» — міфічному царю-лиходію, «Похвала смерті», «Похвала миші», «Похвала лисині» тощо). Тема глупоти проходила крізь усю поезію, мистецтво і народний театр XV—XVI ст. Твір мав чітку архітектоніку. Він складався з передмови, в якій автор з'ясовував свій намір — висміяти все потворне й кумедне в людському житті; вступу, де Глупота за кафедрою в позі вченого з блазнівським ковпаком на голові, оголосила тему, представила аудиторію і познайомила слухачів зі своїм родоводом та оточенням; 2-х частин і висновку. У першій частині розкривалася загальнолюдська влада Глупоти в житті і природі людини, яка стала основою радощів, всілякого процвітання й щастя; у другій описувалися різні її види і форми у суспільстві — від нижчих прошарків до вищих кіл, а також містилась нищівна критика всього укладу середньовічного життя.
Оповідь велася від імені Глупоти, яка у хвалебному слові називала себе найбільшою добродійкою роду людського.
Головна героїня носила ім'я Морія, що з грецької перекладається як «глупота». Вона ображена на те, що люди не змогли гідно вшанувати її, тому вирішила зробити це сама. Морія представлена у двох образах — як нерозуміння і як природний чуттєвий початок. Вона — дочка бога багатства Плутоса і безтурботної німфи Неотеси (Юність). Глупота зачата в стані похмілля. Випестили її чарівні німфи: Мете — п'янкість і Апедія — невихованість. Народилася Морія на тих Щасливих островах, де не сіють, не орють, а в житниці збирають.
Її рідна сестра і служниця Філавтія — Самовихваляння. Оточена вона слугами, серед яких Анойя (Безрозсудливість), Колакія (Улесливість), Лета (Забудькуватість), Місопонія (Лінощі), Комос (Насолода), Нігретос — Гіпноз (Непробудний Сон), Трюфе (Зажерливість). З допомогою цих вірних слуг Глупота підкорила увесь людський рід. Вона віддавала накази навіть імператорам.
Морія не була дурною, вона мала тверезий розум і неабиякий життєвий досвід.Серед клевретів Глупоти граматики, юристи, обмежені ритори, письменники- плагіатори, правознавці-крутії, довгобороді філософи, марнославні поети, астроло- ги-шарлатани, купці, майстри схоластичної культури. Особливе місце займали богослови, ченці, які стали опорою феодально-католицької реакції. Автор різко критикував облудну набожність в її надміному культі ікон і молитов, таврував зловживання у відпущенні гріхів; насміхався над безглудними проповідниками церкви, невихованими, грубими, безсоромними ченцями; висміював феодальну верхівку суспільства, яка вихвалялася своїм походженням. Королі і дворяни розважалися і думали про особисту користь, замість того, щоб вирішувати державні проблеми, опікуватися загальним добром. Придворні сановники потурали сумнівним уподобанням королів, намагалися перевершити один одного у підлабузництві, плазуванні, розкоші і гультяйстві.
Вище духовенство — єпископи, кардинали і навіть Папа Римський далекі були від скромності й убозтва апостолів. Первосвященики хизувалися, купалися в розкоші, заради зміцнення римської курії готові були пролити людську кров. Нижче духовенство, наслідуючи їх, обкрадало своїх одновірців. Автор виступив проти світу буржуазного поборництва, який не менш ворожий народу, ніж світ феодального свавілля.
Без Глупоти жодних зв'язок не був би міцним і повним: народ не зміг би довго терпіти свого правителя, господар — раба, служниця — господиню, учитель — учня, дружина — чоловіка, квартирант — хазяїна. Ідеальне щастя — найвища форма божевілля. Глупотою вражена не тільки велика кількість людей, а й цілі народи. Британці відзначалися винятковою пристрастю до тілесної краси, музичного мистецтва і гарного стола. Французи приписували собі приємну ввічливість, італійці привласнили першість у створенні вишуканої літератури і красномовства, тому і не вважали себе варварами.
Морія для автора — синонім мудрості, бо «Похвала Глупоті» — це похвала розуму життя.
Книга Бранта — памфлет, спрямований проти середньовічного способу життя. Його жарти разили наповал. Сміх був наповнений різними інтонаціями — від доброзичливої до дошкульно-вбивчої.Сатира проілюстрована у формі гравюр на дереві художником Гансом Гольбейном.Духовними послідовниками Еразма Роттердамського були Ф. Рабле, М. Монтень, М. Сервантес, В. Шекспір.