Поняття і джерела міжнародного повітряного права

Міжнародне повітряне право — це галузь сучасно­го міжнародного права, що регулює міжнародні польо­ти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національ­ної (державної) приналежності.

Тим часом у вітчизняній доктрині міжнародного права запропоноване значне число визначень міжнарод­ного повітряного права, що суттєво відрізняються одне від одного. Наведемо для порівняння два таких визна­чення. Так, у двотомнику «Міжнародне повітряне пра­во» 1980 року видання говориться, що міжнародне по­вітряне право, яке є галуззю міжнародного права, «яв­ляє собою систему норм, що регулюють відносини між державами в зв'язку з використанням повітряного про­стору з метою здійснення міжнародних повітряних спо­лучень і забезпечення їхньої безпеки». У «Курсі між­народного права» у семи томах міститься наступне ви­значення: «Міжнародне повітряне право — це частина міжнародного права, що представляє собою систему норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародно­го права в зв'язку з використанням повітряного прос­тору цивільною авіацією». Водночас, підкреслюється далі, велика група норм міжнародного повітряного права

пов'язана з регулюванням міжнародних польотів як таких, незалежно від того, із якими цілями вони здійс­нюються. Це призвело до формування в міжнародному повітряному праві особливого інституту «міжнародних польотів», отже, вказівка у визначенні цієї галузі між­народного права на регламентацію відносин у зв'язку з використанням повітряного простору цивільною авіа­цією характеризує її предмет і сутність більш чітко.

Слід мати на увазі, що цивільна авіація держави ви­користовує повітряний простір цієї держави для пере­везення пасажирів і вантажів насамперед в межах її території, що, природно, не є і не може бути предметом міжнародно-правового регулювання. Лише міжнарод­ні польоти породжують потребу в такому регулюванні. Повернемося тепер до визначення міжнародного по­вітряного права, запропонованого на початку цієї гла­ви, і дамо йому етимологічну характеристику. Насам­перед саме найменування «міжнародне повітряне пра­во» визначає питання про просторову сферу його засто­сування. Мова йде про простір, що має юридичний ста­тус повітряного простору. Нагадаємо при цьому ще раз, що точної межі між повітряним і космічним просто­рами не встановлено. Трудність такого встановлення пояснюється, зокрема, тим, що апарати «Шаттл» або «Буран» здійснюють політ як у космічному просторі, так і (особливо при приземленні) у повітряному прос­торі. Інакше кажучи, при цьому вступають у дію як космічне, так і міжнародне повітряне право.

Далі, слід враховувати юридичну неоднорідність по­вітряного простору. Виходячи з правового статусу по­вітряного простору, можна стверджувати, що його ста­тус у міжнародному праві є двояким: з одного боку — це частина простору, є інтегральною частиною конкрет­ної держави, з іншого боку — це простори, що знахо­дяться за межами державної території.

Таким чином, частина його, розташована над сухо­путною і водною територією держави, включаючи її те­риторіальне море, є невід'ємною частиною території, що знаходиться під суверенітетом держави, де їй належить виняткова юрисдикція стосовно всіх фізичних і юри-

дичних осіб та інших об'єднань, що знаходяться в ме­жах її території, із належним урахуванням її відповід­них міжнародних зобов'язань.

Інша ж частина повітряного простору, розташована над відкритим морем і Антарктикою, є недержавною, міжнародною територією з усіма юридичними наслід­ками, що випливають звідси.

Отже, юридичний статус державного повітряного про­стору полягає в тому, що він знаходиться під суверені­тетом держави, тобто в його межах діє виняткова юрис­дикція певної держави. Держава самостійно і вільно встановлює його правовий режим з урахуванням своїх міжнародних зобов'язань, що випливають із підписа­них нею міжнародних договорів або інших джерел між­народних зобов'язань.

Юридичний же статус міжнародного повітряного про­стору полягає в його непідпорядкованості суверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межах виняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень і використовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізич­ними і юридичними особами, але з урахуванням між­народних зобов'язань держав.

Тому в основі регулювання міжнародних польотів ле­жать два основні принципи: а) принцип повного і винят­кового суверенітету держави над повітряним простором над його територією; б) принцип нерозповсюдження су­веренітету держави на повітряний простір, розташова­ний над недержавною, міжнародною територією.

Відповідно, правовий режим повітряного простору дер­жави встановлюється її внутрішнім правом з ураху­ванням міжнародних зобов'язань держави відповідно до загальних (універсальних), багатосторонніх або двосто­ронніх угод, учасницею яких вона є, а іноді відповідно до односторонніх юридичних актів держави, визнаних ін­шими державами, яких вони стосуються. Правовий ре­жим недержавного, міжнародного повітряного простору установлюється винятково міжнародним правом. У його основі свобода польотів над такими просторами, підтверд­жена, зокрема, Конвенцією ООН з морського права 1982

року і здійснювана відповідно до умов цієї Конвенції й інших норм міжнародного права.

Вищевикладені принципові початки мають на увазі міжнародно-правове регулювання міжнародних польо­тів відповідно до запропонованого визначення галузі міжнародного повітряного права. Тому наступним під­лягаючим характеристиці терміном є термін «міжна­родний політ». Основне джерело сучасного повітряного права — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказька конвенція) містить визначення терміна «міжнародне повітряне сполучення», як озна­чаюче повітряне сполучення, здійснюване через повіт­ряний простір над територією більш ніж однієї держа­ви (стаття 96).

Відповідно більш короткий і більш кращий термін «міжнародний політ» — це політ через повітряний про­стір над територією більш ніж однієї держави. Інакше кажучи, це політ з території однієї держави на терито­рію іншої або інших держав. Саме такі міжнародні польоти і потребують регулювання і регулюються між­народним повітряним правом.

Нарешті, оскільки міжнародне повітряне право регу­лює взаємовідносини між державами з приводу здійснен­ня їх національними повітряними апаратами (суднами) міжнародних польотів, істотного значення набуває визна­чення національності повітряних суден, чому присвяче­ний розділ III (статті 17-21) Чиказької конвенції. Відпо­відно до основних положень цього розділу повітряні суд­на мають національність тієї держави, у якій вони зареє­стровані. Кожне повітряне судно, зайняте в міжнародній аеронавігації, має відповідні національні і реєстраційні знаки. Така суть сучасного міжнародного повітряного права відповідно до запропонованого його визначення.