Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Міжнародні польоти та їхнє правове регулювання




Важливість міжнародного повітряного простору, а та­кож національного повітряного простору полягає в його


інтенсивному використанні в транспортних цілях, що об'єктивно потребує точної регламентації такої діяль­ності як на національному, так і міжнародному рівні й обумовлює розробку технічних вимог до неї.

На міжнародному рівні необхідно було регламенту­вати регулярні, транзитні польоти повітряних суден, спільні міжнародні польоти з території однієї на тери­торію іншої держави, із транзитом через територію третьої держави або без такого з використанням між­народного повітряного простору.

У цих цілях у 1944 році в Чикаго була укладена Конвенція про міжнародну цивільну авіацію і створе­на універсальна міжнародна міжурядова організація — Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).

Мета і завдання цієї організації — регламентація міжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і національному повітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності і безпеки.

Чиказька конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права — міжнародного по­вітряного права — сукупності і системи норм, що регу­люють діяльність міжнародної цивільної авіації. Але міжнародне повітряне право — це і система міжнарод­но-правових норм, що регулюють, зокрема, правове по­ложення національних фізичних і юридичних осіб, що займаються повітряними польотами, крім того, воно містить у собі визначені положення, що передбачають цивільно-правову відповідальність цих осіб.

У міжнародне повітряне право також входять різно­манітні і численні настанови технічного характеру, що стосуються польотів повітряних суден і маршрутів та­ких польотів. Вони розробляються відповідно до пе­редбаченої процедури, головним чином у рамках ІКАО, і стають обов'язковими для виконання в силу встанов­люючої такий обов'язок міжнародно-правової норми.

Назвемо основні договори в сфері міжнародного по­вітряного права, прийняті під егідою ІКАО:

(1) Договори чиказької системи:

— Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чи­каго, 1944 рік);


— Статут міжнародної організації цивільної авіації
(Чикаго, 1944 рік);

— Угода про транзит міжнародними повітряними
лініями, «про дві свободи повітря» (Чикаго, 1944 рік);

— Про міжнародний повітряний транспорт, «про
п'ять свобод повітря» (1944 рік);

— Договір про відкрите небо 1992 року,

(2) Договори варшавської системи:

— Конвенція для уніфікації деяких правил, що сто­
суються міжнародних повітряних перевезень (Варша­
ва, 1929 рік і Гаазький протокол до цієї конвенції
1955 року);

— Конвенція про відповідальність авіаперевізника
на міжнародних лініях (Варшава, 1929 рік);

(3) Договори римської системи:

— Конвенція про збитки, завдані іноземному повіт­
ряному судну і третім особам на поверхні (Рим, 1952
рік);

— Додатковий протокол до конвенції 1952 року (Рим,
1978 рік);

(4) Договори про незаконне втручання в діяльність
цивільної авіації:

— Конвенція про злочини і деякі інші дії на борту
повітряного судна (Токіо, 1963 рік);

— Конвенція про боротьбу з незаконним захоплен­
ням повітряних суден (Гаага, 1970 рік);

— Конвенція про боротьбу з незаконними актами,
спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Мон­
реаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року).

Відповідно до цих документів розроблені і застосо­вуються принципи міжнародного повітряного права:

— свободи польотів у міжнародному повітряному
просторі;

— поваги суверенітету держави над її повітряним
простором;

— визнання національності судна на основі його ре­
єстрації;

— забезпечення безпеки міжнародних повітряних
сполучень;


 

— захисту повітряних суден від актів незаконного
втручання;

— відшкодування збитків, завданих повітряним суд­
нам.

Оскільки основним джерелом сучасного міжнарод­ного повітряного права є Чиказька конвенція 1944 року, необхідний її більш детальний аналіз.

Конвенція, відповідно до її заголовка, присвячується діяльності міжнародної цивільної авіації, але фактич­но її положення істотно ширше і стосуються здійснен­ня будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якої діяльності держав за межами їхньої національної юрис­дикції, її учасниками є, за деякими винятками, усі дер­жави світу.

Конвенція, відповідно до її статті 3, «застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосову­ється до державних повітряних суден», якими є повіт­ряні судна, використовувані на військовій, митній і по­ліцейській службах.

Але в той же час ніяке державне повітряне судно не здійснює польоту над територією іншої держави і не здій­снює на ній посадки, крім як із дозволу, наданого спеці­альною угодою або іншим чином, і відповідно до її умов.

Регулярні міжнародні повітряні сполучення (між­народні польоти), регульовані Чиказькою конвенцією, не можуть здійснюватися над територією або на тери­торію держави-учасниці інакше ніж зі спеціального дозволу або з іншої санкції цієї держави. Частіше усього такий дозвіл дається шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Проте держави-учасниці Конвенції погодилися, що повітряні судна інших держав, не зайняті в регулярних повітряних сполученнях, мають право при дотриманні положень Конвенції здійснювати польоти на їхню те­риторію або транзитні безпосадочні польоти через їхню територію без одержання попереднього дозволу.

Конвенція також заснувала Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), докладно визначивши у стат­ті 44 її цілі і задачі. У їхньому числі:


— забезпечувати безпечний і упорядкований розви­
ток міжнародної цивільної авіації в усьому світі;

— сприяти безпеці польотів у міжнародній аерона­
вігації.

Забезпечення безпеки міжнародних польотів є одні­єю з найголовніших цілей міжнародного повітряного права. Ця мета досягається шляхом розробки заходів, що стосуються технічної надійності авіаційної техніки, аеропортів та інших засобів, використовуваних у між­народній аеронавігації, що входить до завдання ІКАО і складає зміст прийнятих нею регламентів, а також шля­хом установлення правил і регламентів, що стосуються польотів і маневрування повітряних суден. Вона також досягається шляхом укладання міжнародних конвен­цій з ініціативи ІКАО про незаконні акти, спрямовані проти безпеки повітряного судна і осіб або майна, які знаходяться на його борту.

Цьому слугують спеціальні конвенції профільного характеру: Конвенція про злочини і деякі інші акти, що чиняться на борту повітряних суден (Токійська кон­венція 1963 року); Конвенція про боротьбу з незакон­ним захопленням повітряних суден (Гаазька конвен­ція 1970 року) і Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Монреальська конвенція 1971 року).

Мета забезпечення безпеки міжнародної повітряної аеронавігації досягається також організацією руху по­вітряних суден і управління їхніми польотами шля­хом, зокрема, встановлення повітряних трас і коридорів, управління польотами за допомогою засобів повітряної аеронавігації. Над відкритим морем це завдання здій­снюється органами ІКАО, а в межах державної терито­рії — відповідними національними службами.

Все це є втіленням зобов'язань держав, закріплених у статті 37 Чиказької конвенції, щодо співробітництва в забезпеченні максимально досяжної однаковості пра­вил, стандартів, процедур у відношенні повітряних су­ден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, у котрих така однаковість буде сприяти аеронавігації й удосконалювати її.


І


Чиказька конвенція, а також двосторонні і багато­сторонні угоди, що укладаються на її основі державами, регулюють, головним чином, регулярні міжнародні польоти цивільної авіації, здійснювані належним чи­ном правочинними на це державою її національними авіапідприємствами для перевезення пасажирів, бага­жу, вантажів і пошти за встановлену плату, тобто в ко­мерційних цілях. При цьому відповідно до чинних угод вони наділені наступними основними правами, імено­ваними також п'ятьма «свободами повітря»:

а) правом транзитного польоту без посадки на те­
риторії держави, що надала таке право;

б) правом перевезення в іншу державу пасажи­
рів, вантажу і пошти, узятих на борт у державі реєст­
рації повітряного судна;

в) правом перевезення пасажирів, вантажу і пош­
ти з території іншої держави в державу реєстрації
(національності) повітряного судна;

г) правом приймати на борт на території іншої
держави пасажирів, вантаж і пошту для перевезення
на територію третьої держави, а також правом висад­
жувати пасажирів і вивантажувати вантажі і пошту
на території цієї другої держави, що слідують на
територію третьої держави;

д) правом посадки в ході транзитного польоту над
територією іншої держави на її території в некоме-
рційних цілях (для заправки паливом, виправлення
виниклих ушкоджень і т.п.).

Все це докладно регламентується відповідними між­державними угодами.

Чиказька конвенція 1944 року містить спеціальну главу «Спори і невиконання зобов»язань». У ній пе­редбачається, зокрема, що розбіжності між державами-учасницями, що стосуються тлумачення або застосуван­ня Конвенції та її Додатків, неурегульовані шляхом переговорів, на прохання будь-якої держави в спорі, під­лягають вирішенню Радою ІКАО. Такі рішення Ради можуть бути оскаржені шляхом звернення до третей­ського суду (арбітражу), утвореного відповідно до поло­жень Конвенції.


 




У цій главі також передбачені санкції стосовно авіа-підприємства, що не виконує відповідні рішення, і санк­ції стосовно держави, що не виконує зобов'язань, перед­бачених у даній главі Конвенції.

Такими є деякі основні положення сучасного міжна­родного повітряного права відповідно до чинних між­народних угод, що регулюють здійснення міжнародної аеронавігації.

Центральна така угода, учасниками якої є практич­но всі заінтересовані держави (більше 160 держав), — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, що заснувала ІКАО. Інтегральною частиною Конвенції є додатки до неї, що конкретизують і розвивають відпо­відні її положення. Нині число таких Додатків досяг-ло 17. Наведемо заголовки деяких із них:

Додаток 1. Вимога до особового складу цивільної авіації при видачі свідоцтв;

Додаток 2. Правила польотів;

Додаток 3. Метеорологія;

Додаток 6. Здійснення польотів;

Додаток 8. Льотна придатність повітряних суден;

Додаток 10. Радіонавігація і радіозв'язок;

Додаток 11. Служба управління повітряним ру­хом;

Додаток 14. Аеродроми.

Крім ІКАО, суттєву роль у справі становлення і розви­тку міжнародного повітряного права грають Міжнародні регіональні авіаційні організації й органи, яких налі­чується нині біля чотирьох десятків. До найбільш важ­ливих таких організацій належать, зокрема: Європейсь­ка конференція цивільної авіації, створена в 1954 році; Європейська організація із забезпечення безпеки на­вігації — Євроконтроль, утворена в 1960 році; Аф­риканська комісія цивільної авіації, що виникла в 1969 році; Агентство із забезпечення безпеки аеронаві­гації в Африці і Мадагаскарі, засноване в 1959 році; Цет-ральноамериканська організація із обслуговування аеро­навігації, заснована в 1960 році; Латиноамериканська ко­місія цивільної авіації, утворена в 1973 році; Рада цивільної авіації арабських держав, заснована у 1967 році.


Існує, крім того, значне число міжнародних неуря­дових організацій, покликаних сприяти співробітницт­ву держав у справі забезпечення ефективної і безпеч­ної міжнародної аеронавігації. У їхньому числі можна виділити такі наукові міжнародні організації, як Асо­ціація міжнародного права й Інститут міжнародного права, що неодноразово розглядали відповідні міжна­родно-правові проблеми на своїх регулярних сесіях.

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...