Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Людина, її біологічні та соціальні ознаки.

Література

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. Є.П. Желібо. - 4-е вид. - К.: Каравела, 2005. - С. 8 - 13.

Чирва Ю.О., Баб'як О.С. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. - К.: Атака, 2001. - С. 3-5.

Питання 2. Сучасні обставини, які формують стан життєдіяльності

Сучасні зміни в навколишньому середовищі відображають стан історичного розвитку суспільства та його взаємодію з довкіллям. Характер історичного розвитку відносно змін довкілля пов'язують з екологічними кризами та відповідними революціями, які дали змогу подолати ці кризи.

Нині проблеми стану довкілля проявляються на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Найбільш небезпечною є криза на глобальному рівні. Основними причинами змін є: демографічний вибух та урбанізація, зростання енергетики, промислового виробництва, засобів та інфраструктури транспорту, розвиток сільського господарства, екологічні ураження.

Демографічний вибух - швидке зростання чисельності людства. На сьогодні чисельність людства досягла 6 млрд осіб. Зростання чисельності людства потребує збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, що поглиблює протиріччя між людиною та природою. Одне лише тисячократне зростання нормальної чисельності широко розповсюдженого крупного консументу, яким є людина, не може не вплинути на біогенез і рівновагу в природі. Основною причиною сучасної екологічної кризи є кількісна експансія людства, що викликає непомірний рівень і швидке зростання сукупного навантаження на природу.

Урбанізація суспільства одночасно супроводжує зростання кількості людей унаслідок демографічного вибуху. Процес урбанізації характеризуешься зростанням і розвитком міст, підвищенням частки міського населення в країні, регіоні, на земній кулі, а також набуттям сільською місцевістю зовнішніх і соціальних ознак міста. Збільшення чисельності та густоти людей змінює їх якості як біологічних індивідів. Із цих позицій набуває актуальності проблема - наскільки людство змінює свої властивості, як саме впливає на себе та якості навколишнього середовища через зміни в природі. Відповіді на ці питання виходять за. межі еволюційної екології людини. Значна частина відповідей криється в соціології та історії. До екологічної складової відповіді належать характеристики оцінки потенціалу виживання і розвитку людства. До складу характеристик, які мають екологічну обумовленість, входять критерії здоров'я і обдарованості людини.

Розвиток енергетики, промислового виробництва, засобів та інфраструктури транспорту чинить вплив нарізні компонента природного середовища й атмосферу (викиди газів, пари і твердих часток, споживання кисню), гідросферу (споживання води, перекид річок, створення нових водосховищ, викиди забруднених і нагрітих вод, відходів рідини тощо), а також літосферу (споживання копалень палива, зміни водного балансу, зміни ландшафту, викиди на поверхню твердих часток, рідини, газів, токсичних речовин тощо).

Будь-які зміни впливають на природний обмін речовин і енергію різних форм як безпосередньо, так і через атмосферу.

Зміни в об'ємі і механізмі обміну формують умови відповідних зсувів рівноваг у природі, і відповідно, змінюють умови життя людства.

Найбільшими небезпеками через це є забруднення природного середовища, порушення озонового шару, вичерпання ресурсів, виснаження ґрунтової родючості (деградація ґрунтів і лісів), поява пустель, зменшення біологічної різноманітності, збільшення вмісту СО2 в атмосфері, що пов'язано зі спаленням органічного палива, глобальне потепління тощо.

Розвиток сільського господарства. Необхідність інтенсифікації виробництва сільськогосподарської продукції викликана збільшенням чисельності населення. Напрями інтенсифікації сільськогосподарського виробництва включають у себе збільшення внеску штучних добрив і використання токсикантів для підвищення родючості землі та боротьби зі шкідниками.

Унаслідок обробітку ґрунту та рослин добривами у ґрунті і в продукції рослинництва накопичуються шкідливі і небезпечні речовини та хімічні сполуки: нітрати, фтор, рідкоземельні метали, з'єднання важких металів тощо. Використання надмірної кількості добрив супроводжується перенасичуванням продуктів харчування небезпечними токсичними речовинами, порушується здатність ґрунтів до фільтрації, що веде до забруднення водоймищ. Це особливо небезпечно в період паводків. Дуже небезпечним є забруднення продуктів харчування і води пестицидами, оскільки всі пестициди мають мутагенний або інший негативний вплив на людину.

Під екологічними ураженнями розуміється значне регіональне чи локальне погіршення умов довкілля, що призводить до деструкції екологічних систем, місцевої господарчої інфраструктури.

Найбільші негативні наслідки планетарного масштабу має аварія на ЧАЕС. Збільшилась кількість випадків онкологічних захворювань, у 6,5 раза- захворювань ендокринної системи, у 6 разів - крові, у 31 раз - органів дихання (дані по Києву). Унаслідок радіаційного забруднення земель біля ЧАЕС використання понад 5 % території неможливе. 20 % населення України проживає в зонах, де функціонують ЛЕП і де має місце вплив санітарно-недозволеного електромагнітного випромінювання (приблизно 2 % загальної території країни).

Обсяг корисного використання видобутих корисних копалин (мінеральних ресурсів) для подальшого виробництва продукції становить тільки 2 %, а 98 % - втрачаються і накопичуються у природному середовищі, впливаючи на його стан та на стан людей. Кожні 12-15 років обсяг відходів збільшується удвічі.

Накопичення шкідливих речовин у довкіллі спричинює інтенсивні зміни в рослинному світі. Забруднення атмосфери завдає великої шкоди сільському господарству. Так, наприклад, від наявності забруднень у повітрі залежить зниження врожаю пшениці. Встановлено негативний вплив фенолу і сірчаного ангідриду на врожаї озимої пшениці. При зниженні концентрації пилу на 0,1 мг/м³ обсяг врожаїв пшениці підвищується на 0,36 ц/га. За даними американської адміністрації перевищення порогової концентрації сірчаного газу перетворює його на шкідливу речовину, в повітрі він стає токсичним для рослин та зумовлює затримку їх росту і некроз листя.

У зв'язку з цим можна виділити низку найважливіших питань життєдіяльності, які постійно перебувають у центрі уваги людства і стосуються збереження умов життя і праці:

1. Підтримання параметрів середовища життя в необхідних для життєдіяльності межах.

2. Забезпечення населення енергоресурсами.

3. Забезпечення населення усіма засобами техногенного середовища (житло, транспортні засоби, медичні заклади тощо).

4. Забезпечення постійно зростаючого населення продуктами харчування.

5. Наявність і раціональне використання в інтересах життєдіяльності прісної води.

6. Ліквідація, переробка чи використання відходів виробництва.

Першочерговим завданням для України є зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, оскільки її економіка десятиліттями формувалася без урахування об'єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Сучасна структура економіки України не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємність виробництва призвела до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання, породила додаткові обсяги відвалів породи, шкідливих викидів у воду й атмосферу. Все вищезазначене, підсилене радіоактивним забрудненням територій у результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи - аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на значних територіях нашої країни несприятливих умов проживання людей.

Статистика свідчить про хе, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розвинутих країн. Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається чітке зниження рівня травматизму та загибелі на виробництві, загальний рівень каліцтв та смертності людей працездатного віку залишається надзвичайно високим. В Україні - один із найвищих у Європі показників дитячої смертності.

У такій ситуації зрозуміло, що кожна людина повинна усвідомлювати важливість питання безпеки життєдіяльності.

Запитання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте розвиток екологічних криз та революцій.

2. Що таке демографічний вибух?

3. Дайте визначення поняття "урбанізація".

4. Що розуміється під поняттям "екологічне ураження"?

5. Як впливають на стан навколишнього середовища та умови існування людства сучасні демографічні процеси та урбанізація?

6. Які найважливіші питання людства стосуються збереження умов життя і праці?

7. Охарактеризуйте сучасні умови життєдіяльності в Україні.

8. Які питання потребують першочергового вирішення?

Література

Джигирей B.C., Митецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. - Львів: Афіша, 1999.'

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. - К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000,2001.

Желібо Є.ГІ., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. для дистанційного навчання. - К.: Університет "Україна", 2005.

Пушкін В.А., Торкатюк В.І., Корокик Б.М. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. - Житомир, 2001. - 672 с.

Тема 1.2. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності

Вивчення теми слід розпочинати із визначення поняття суб'єктів системи "людина - життєве середовище". Особливу увагу слід звернути на рівні системи "людина - життєве середовище", порядок їх виділення та характеристику.

План

Рівні системи "Людина - життєве середовище ".

Система "людина - життєве середовище" є складною системою, оскільки до неї, як правило, входить значна кількість змінних, між якими існує велика кількість зв'язків. Складність вивчення системи "людина - життєве середовище" зумовлюється також і тим, що вона є багаторівневою і має багато емерджентних властивостей.

Людина є одним з елементів - суб'єктом - зазначеної системи, в якій під терміном "людина" розуміється не лише одна особа, істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

Залежно від того, що ми розуміємо під терміном "людина" в системі "людина - життєве середовище", визначається рівень даної системи.

Життєве середовище - другий елемент системи "людина- життєве середовище", її об'єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєве середовище людини складається із трьох компонентів: природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ. У даному випадку воно не має постійних у часі та просторі кордонів, його межі визначаються, передусім, рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном "людина".

Суб'єктом системи "людина - життєве середовище" може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої вона є. Соціальні спільноти, у свою чергу, можуть бути складовими частинами інших спільнот, ті, в свою чергу, входять до ще більших. Як правило, завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот.

Наприклад, враховуючи навчальний принцип, можна побудувати таку низку спільнот: студентська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни.

Оскільки будь-яка соціальна група чи людина, яка в одному разі є суб'єктом системи, іншим разом є лише складовою частиною суб'єкта іншої системи, а той, у свою чергую, входить до суб'єкта більш високого рівня, то існують системи "людина - життєве середовище" різного рівня. Рівні даних систем визначаються рівнем їх суб'єктів. Отже, ми можемо говорити про рівень системи "людина - життєве середовище" з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо.

Для систем різного рівня різним є не лише суб'єкт, а й об'єкт - життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де перебувають або можуть перебувати в даний час члени соціальної спільноти - суб'єкти системи.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему "людина - життєве середовище" з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами не життєвого середовища, а саме соціального середовища.

Для глобальної системи "людина - життєве середовище" всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного та техногенного.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система "людина - життєве середовище", а які є елементами соціального середовища, що оточує дану спільноту.

Соціальним спільнотам, як і будь-яким системам, притаманна емерджентність. Соціальна спільнота будь-якого рівня має властивості, притаманні лише їй і які відсутні або присутні неповною мірою у спільнот іншого рівня. Це необхідно чітко усвідомлювати, пам'ятати і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.

Запитання для самоперевірки

1. Хто може бути суб'єктом системи "людина - життєве середовище"?

2. Чим визначається рівень системи "людина - життєве середовище"?

3. Як змінюється життєве середовище залежно від рівня системи?

4. У чому проявляється емерджентність соціальних спільнот?

Література

Джигирей B.C., Житецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. - Львів: Афіша, 1999.

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. - К.: Каравела; Львів: "Новий світ - 2000", 2001.

Желібо Є.П., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. для дистанційного навчання. - К.: Університет "Україна", 2005.

Пушкін В.А., Торкатюк В.І., Коржик Б.М. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. - Житомир, 2001. - 672 с.

Тема 1.3. Ризик як оцінка небезпеки

Вивчення теми слід розпочати із визначення поняття "небезпека", характеристики основних умов реалізації потенційної небезпеки. Далі необхідно розкрити зміст квантифікації небезпек, а також основних кількісних показників небезпеки.

План

Загальна оцінка та характеристика небезпек.

У спеціальній літературі використовуються такі визначення небезпеки:

• небезпека - негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям;

• небезпека - це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі та здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення та/чи пошкодження.

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються скороченням тривалості життя, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей смертельними випадками.

Наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації такого впливу необхідно, щоб виконувалися такі три умови:

1) існування і дія реальної небезпеки;

2) перебування людини в зоні дії небезпеки;

3) відсутність достатньо ефективних засобів захисту.

Таксономія небезпек - це класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, що здатні завдати шкоди людині.

Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками. В окремих випадках номенклатура небезпек складається для конкретних об'єктів (підприємств, цехів, професій та ін.).

Ідентифікація небезпек; - це з'ясування тину небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки.

Квантифікація небезпеки, або кількісна оцінка збитків, заподіяних нею, залежить від багатьох чинників: від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у т.ч. і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

Небезпеки є вічними, оскільки глибинні їх причини криються в альтернативності всього сущого. В історії людської життєдіяльності, з точки зору характеру вияву небезпек і загроз, досить чітко розмежовуються два періоди: докомфортний і комфортний. Обидва тісно пов'язані із природою, із використанням навколишнього середовища у процесі життєдіяльності людини, але на різних рівнях їх взаємодії.

У докомфортний період людина повністю залежала від навколишнього світу, боялася його, тому ставилася до довкілля з повагою, обожнювала його. З появою перших технологій, із переходом до комфортного домашнього способу життя, сільського господарювання (7-10 тисяч років тому) людина стала активно пристосовувати природу до своїх потреб.

Небезпеки за своїм характером і масштабом можуть бути глобальними, регіональними, державними, етносу, соціальної групи, людини.

За джерелами виникнення небезпеки і загрози поділяються на внутрішні та зовнішні, а залежно в/д імовірності і часу настання негативних наслідків - на реальні, потенційні і уявні.

З метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вйгоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний спосіб визначення шкоди - вартісний, тобто визначення її у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Ризик R визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n), до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний проміжок часу:

Вищенаведена формула Дає змогу розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величиною N визначається максимальна кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальна кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, у групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо.

Запитання для самоперевірки

1. Що є наслідком прояву небезпек?

2. Які основні умови реалізації потенційної небезпеки?

3. Які можливі наслідки прояву небезпек?

4. Що таке шкода?

5. У чому сута класифікації небезпек?

6. Назвіть основні кількісні характеристики небезпеки.

7. Як визначається ризик?

Література

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. - К.: Каравела; Львів; "Новий світ - 2000", 2001.

Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 384 с.

Розділ 2. Людина як елемент системи "людина - життєве середовище"

Тема 2.1. Людина як біологічний та соціальний суб'єкт

При вивченні теми людину слід розглядати як інтегральну єдність біологічних, психічних і соціальних ознак та проаналізувати спільні й відмінні риси між людиною і тваринним світом, особливості свідомості людини, передумови формування особистості.

План

Людина, її біологічні та соціальні ознаки.

Людина є цілісною єдністю біологічного, психічного і соціального рівнів.

При цьому людський індивід - це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою виникнення нового якісного ступеня - особистості.

Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик та елементів. Головною характеристикою особистості є світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла і розвинулась у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Мета життя людини реалізується в різноманітних видах діяльності - у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо.

При цьому праця - не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, свої здібності, таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття - смерть. З усвідомленням кінцевого людського буття можна зрозуміти ціль земного життя, пізнати людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, виховати бережливе ставлення до нього.

За Аристотелем, справжня мета людського життя – блаженство, яке називається діяльністю.

Діяльність душі – пізнавальна. Але пізнання істини є най- привабливіщою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється важливістю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює життєву енергію. Саме до такої мети і має прагнути людина.

Значення терміна "людина" багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, що вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі, передусім, як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, що забезпечують незмінність людської природи..

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської поведінки, здебільшого, ірраціональні та незбагненні.

Історики, навпаки, виявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину, насамперед, як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливуособистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін "людина" вказує на приналежність до людського роду - вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Людина як частина природи є біологічним суб' єктом.

За своєю тілесною будовою та фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Із погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Але людина – вища сходинка розвитку живої природи. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні "homo sapiens" - людина розумна.

Подібність, схожість людини і тварини визначається ознаками, які має людина як біологічний вид, а саме:

• характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки, пристосовані до праці тощо);

• високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

• рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоч і не потрібні їй;

• свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

• мислення та мову, які з'явились у результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки як спосіб осмислення життєвої ситуації та пізнання навколишньої дійсності – такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу – а як здатність розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними та з іншими людьми, заглиблюватися в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття на Землі.

Людська здатність самозаглиблення має дієвий суспільний характер. Людський характер життєдіяльності бере початок з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу - соціального.

Зміст і характер людського життя визначаються способом діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування. Якщо тварина живе в природі, то людина — у соціумі.

12 3 4 5 Следующая ⇒