Основні законодавчі акти щодо охорони здоров'я, охорони праці та охорони довкілля.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України про охорону здоров 'я, про охорону праці, про охорону навколишнього середовища тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. зі змінами та доповненнями, внесеними За­конами України, проголошують, що кожна людина має при­родне, невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Сус­пільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяль­ності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і від­починку населення, вирішення екологічних проблем, удоскона­лення медицини та запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні заса­ди охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у даній галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізич­них і духовних сил, високої працездатності та довголітнього ак­тивного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, запобігання захворюваності, інвалід­ності та смертності й зниження їх рівня, поліпшення спадко­вості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регу­люють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

У ст. 4 Закону України "Про охорону здоров'я" проголо­шено основні принципи охорони здоров'я, а саме:

• визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними дер­жавних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств на­селення;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодос­тупність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтова­ність, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із сві­товим досвідом у галузі охорони здоров'я;

• випереджувально-профілактичний характер, комп­лексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

• багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і кон­куренції;,..

• децентралізація державного управління, розвиток са­моврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Право на охорону здоров'я має кожний громадянин України, що передбачає:

■життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, ме­дичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

■ безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

■санітарно-епідемічне благополуччя території і населе­ного пункту, де він проживає;

■безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

»кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

■достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

■участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в га­лузі охорони здоров'я;

■участь в управлінні охороною здоров я та проведенні громадської експертизи з цих Питань у порядку, передбаченому законодавством;

■ можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

■ правовий захист від будь-яких незаконних форм дис­кримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

■ відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди.

Важливе значення має Закон України "Про запобігання за­хворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СПІД) та соціальний захист населення". Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року № 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, яку викликає вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) і яка через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування при­зводить до смерті.

Масове поширення даної хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним із пріоритетних завдань дер­жави в галузі охорони здоров'я населення.

Особливої актуальності набуває Закон України "Про за­хист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.00. Даний закон спрямовано на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відпові­дальність фізичних та юридичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Варто зазначити деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я:

• Постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.99, № 696 "Про затвердження Правил санітарної охорони території України";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.99, № 667 "Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.99, № 341 "Про програму профілактики СШДу та наркоманії на 1999-2000 роки";

• Постанова Верховної Ради України від 19.02.99, № 453-XTV "Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб".

• Постанова Кабінету Міністрів України від 23.03.98, № 357 "Про комплексні заходи для запобігання розповсюджен­ню хвороб, що передаються статевим шляхом".

Законодавство про охорону праці складається із Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю Укра­їни та інших нормативних актів.

Закон України "Про охорону праці" від 21.11.02 визначає основні положення щодо реалізації конституційного права гро­мадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової ді­яльності, регулює за участю відповідних державних органів від­носини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У ст. 1 проголошується: "Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, сані­тарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засо­бів, спрямованих на збереження життя, здоров 'я і працездат­ності людини в процесі праці".

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного дого­вору або угоди.

У ст. 4 визначено такі основні принципи державної полі­тики в галузі охорони праці:

• пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і не­шкідливих умов праці;

• комплексне розв'язання завдань охорони праці на ос­нові національних програм із даних питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і Професійних захворювань; "

• установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і видів їх ді­яльності;

• використання економічних методів управління охоро­ною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготов­ки і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності державних орга­нів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власника­ми та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліп­шення умов і підвищення безпеки праці.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Завданням законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, за­безпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація нега­тивного впливу господарської та іншої діяльності на навко­лишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших при­родних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Закон закріплює екологічні права кожного громадянина України, зокрема такі:

• безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

• участь в обговоренні та внесення пропозицій до про­ектів нормативно-правових актів;

• вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне от­римання, використання, поширення та зберігання такої інфор­мації, за винятком обмежень, установлених законом;

• оскарження в судовому порядку рішень, дій або без­діяльності органів державної влади, органів місцевого само­врядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Водночас закон установлює і такі обов'язки громадян країни:

• берегти природу, охороняти, раціонально використо­вувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону довкілля;

• здійснювати діяльність із додержанням вимог еколо­гічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів вико­ристання природних ресурсів;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси ін­ших суб'єктів;

• вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та ін­шим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Відносини в галузі охорони довкілля в Україні регулю­ються також розробленими відповідно до Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" Земельним кодексом України; Кодексом про надра України; Водним кодексом України; Лісовим кодексом України; Законами України "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідйий фонд України", "Про тваринний світ", "Про екологічну екс­пертизу", "Про захист рослин", "Про рослинний світ" та ши­роким колом підзакойних нормативно-правових актів державних органів України.

Запитання для самоперевірки

1. Перелічіть основні законодавчі акти щодо охорони здоров'я, охорони праці та охорони довкілля.

2. Укажіть основні принципи охорони здоров'я.

3. Що передбачає право на охорону здоров'я?

4. Укажіть основні нормативно-правові акти у сфері охо­рони здоров'я.

5. Перелічіть принципи державної політики в галузі охорони праці.

Література

Закон України "Про охорону здоров'я", 1992.

Закон України "Про охорону праці", 1992.

Кодекс законів про працю України.

Желібо Є.П., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. для дистанційного навчання. - К.: Університет "Ук­раїна", 2005.

Тема 3.2. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Перед вивченням даної теми слід ознайомитись із сис­темою законодавчої забезпечення безпеки Життєдіяльності, а також охарактеризувати систему регіональних органів управлін­ня і нагляду за безпекою життєдіяльності людини.

План

Регіональна система управління безпекою життєдіяльності.

Регіональна політика у сфері безпеки життєдіяльності є одним із напрямів вирішення проблем соціального управління на регіональному рівні.

Зміст політики дає зосереджене, концентроване уявлення про ймовірне використання шляхів і можливостей регіону, його ресурсів, кадрового і наукового потенціалу з одночасним засто­суванням сучасних управлінських методів, технологій, рішень, дій з метою реалізації визначених можливостей у справі соціального управління.

Установлення відповідної регіональної політики у сфері управління безпекою життєдіяльності є визнаною необхідністю формування ринкових відносин, що потребує впровадження за­ходів, адекватних сучасному становищу у формуванні інститутів влади та підприємницької діяльності.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: