Безпека — базовий чинник сталого людського розвитку

Визначення сталого людського розвитку

Безпека людини є базовою складовою "сталого людського роз­витку" (ЗизіаіпаЬіе Нитап Беуеіортепі;), що широко використо­вується 00Н як основна характеристика гуманітарного поступу суспільства. Сталий розвиток людства — такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й соціального, духовного зростання, що сприяє гуманізації національного менталітету і збагаченню пози­тивного загальнолюдського досвіду. Основною ознакою, що відрізняє сталий розвиток від усіх інших форм соціального руху і видозмі­ни, є відновлення природного і культурного довкілля, коли не тільки не знищується життєвий потенціал, а й підвищується соціальна відповідальність людей, гуманізуються взаємини, ставлення, реакції. Тому сталий розвиток — це розвиток для людей і природи, для збільшення робочих місць і досягання нових рубежів безпеки у побуті, виробництві і наодинці самого індивіда з собою.

Відчуття безпеки

Для більшості людей відчуття небезпеки пов'язане з буден­ними проблемами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтується на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, дов­кілля — основні проблеми безпечного самовідчуття людини. Звідси, власне, широкий діапазон потреби в безпеці: від усунен­ня хуліганства і злочинності до захисту від непродуманих пол­ітичних дій та неефективних управлінських рішень. Ось чому відчуття безпеки має глибоко індивідуальний відтінок, який за­лежить, з одного боку, від рівня соціального і духовного розвитку особистості, з іншого — від культурної ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світовідчуття громадянина.

Свобода і захист — основні складники безпеки

Концептуально безпека людини має двокомпонентну будову, що конкретно виявляється в:

а) свободі від загроз голоду, хвороб, репресій і б) захисті від травмуючого порушення життєвого процесу в побуті, на роботі чи в суспільстві загалом. Саме ці два складники визначають або підвищення, або зниження безпеки людства і окремої соціальної групи чи особи зокрема. Обидві тенденції можуть процесуально протікати як повільно, стало, так і дискретно, вибухово, прийма­ючи вигляд гучної тривоги. На їх вияв впливають політичні рішення, соціальні події, природні катаклізми. Водночас може мати місце складне сплетіння зазначених тенденцій у цивілізо­ваному поступі людства, коли, скажімо, позитивні тенденції еко­номічного розвитку утримують небажані наслідки екологічних змін, а негативні тенденції інформаційного вибуху також сприя­ють культурному розвитку людини і соціуму. Концепція безпе­ки покликана розширювати психологічне поле самозахисту осо­бистості й, зокрема, розвивати у неї здатність піклуватися про себе, задовольняти свої потреби та одержувати задоволення від життя. Активна участь кожного громадянина в піклуванні про довкілля і про самого себе є гарантом безпеки особи і суспіль­ства на шляху до сталого розвитку, так само як і критично важ­ливим компонентом цієї безпеки через участь кожного у со­ціально-культурному житті. Важливий блок завдань Концепції безпеки полягає у плеканні свободи за трьома стрижневими напрямами: свободи від страху, свободи від злиднів і свободи твор­чості. Соціальна гарантія особистого волевияву громадян дає змогу уникнути загрози безпеки у всіх основних сферах життє­діяльності людини — особистій, економічній, суспільній і по­літичній. Отже, свобода і захист є фундаментальними складови­ми безпеки життя і діяльності людини, поза якими не можливий сталий розвиток людини.

Універсальність безпеки

Визначення безпеки як збалансованої взаємодії людини і се­редовища її соціально-культурного життя підкреслює методоло­гічну універсальність та світоглядний зміст проблеми безпеки, яка стосується не стільки політичної, економічної чи військової сфер суспільної діяльності, скільки особистого сприйняття і внут­рішнього відчуття безпеки окремою людиною. Відтак, безпека, формуючи загальне культурне уявлення певної соціальної гру­пи про буття, характеризує якість людського життя, його гідність і самоефективність. Природно, що більшість людей інтуїтивно розуміє значення безпеки. Це і запобігання хворобам, і порушен­ня усталеного способу життя у сім'ї, трудовому колективі чи природному середовищі, і захист від хуліганства та злочинності, так само як і захист держави. Тому простіше визначити відсутність безпеки, ніж її наявність. Якщо ж звернутись до яви­ща безпеки, яке визначається відповідною категорією, то слід окреслити принаймні чотири його сутнісних ознаки:

універсальність феномену — безпека турбує всіх людей на Землі, оскільки має загальні загрози нормальному життю — заб­руднення довкілля, порушення прав і свобод людини, безробіття, наркотики, злочинність, тероризм тощо;

взаємозалежність складників — безпека нині більш не сто­сується тільки окремої людини, соціальної групи чи навіть краї­ни; голод, захворювання, забруднене середовище, глобалізація расизму, тероризм, торгівля наркотиками, етнічні конфлікти і соціальна дезінтеграція не є ізольованими подіями, які обмежені житлом людини чи національними кордонами;

підконтрольність розвитку подій — про безпеку можна го­ворити тільки тоді, коли та чи інша небезпека виявляться шляхом застосування сучасних методів ризик орієнтованого підхо­ду на ранніх стадіях виникнення, коли реалізується діяльність за найкращим сценарієм розвитку подій і коли застосовуються бар'єри загрозам, ліквідуються глибинні причини утворення дис­балансу між людиною і світом, а не їх трагічні наслідки. Значно дешевше і гуманніше діяти на ранніх етапах відповідно до роз­витку подій, ніж пускати події за течією;

проблемність людського життя — яка не дає змоги повно розв'язати проблему безпеки особи, домагатися абсолютної ліквідації небезпеки; тому поле людських проблем може бути мінімізоване, але не ліквідоване повністю, оскільки має значення все: як живеться особистості в суспільстві, який її соціальний і духовний потенціал, наскільки вона вільна у виборі і на які вчин­ки спонукає її оточення.

Багатство не є гарантом безпеки

Матеріальний достаток, безумовно, має важливе значення у житті людей. Проте зосередження на ньому помилкове з двох причин: по-перше, достаток не визначає можливість досягнення духовних праг­нень і потреб. Культурне багатство значною мірою є незалежним від достатку людей. По-друге, людські потреби мають широкий простір вияву — від фізіологічних до духовних, творчих; тому люди можуть тяжіти до матеріального достатку, чи бажати прожити довге життя, припасти до чистого джерела знань, чи активно брати участь у житті родовідної національної спільноти, дихати свіжим повітрям чи на­солоджуватись радощами чистого довкілля, цінувати робочий спокій чи красу житла, робочого місця, оточення.

Національне багатство потенційно розширює можливість ви­бору шляхів людського розвитку. Однак тут немає прямої за­лежності: не саме багатство має значення, а те, як його викорис­товує країна. Суспільство на противагу матеріальним благам має поставити людину в епіцентр цивілізаційних процесів. Ос­новним показником, прийнятим ООН, тут має стати індекс людсь­кого розвитку, який розраховується на основі очікуваної трива­лості життя, рівня освіти і життєвого рівня, який вимірюється валовим внутрішнім продуктом на душу населення. Аналіз рейтингу країн за індексом людського розвитку свідчить, що інколи країни з меншим у 4—5 разів прибутком на душу насе­лення посідають вище за багаті країни місце. Висновок 00Н та­кий: значення має не рівень сам по собі, а головним чином те, як використовується економічний потенціал.

Розширення можливостей людини — пріоритетний на­прям сталого розвитку

Парадигма людського розвитку — це не підхід до людини тільки як до людського капіталу. Хоч парадигма й визнає стриж­неву роль цього капіталу щодо зростання продуктивності праці, все ж за мету визначає створення такого економічного і соціаль­ного середовища, яке б забезпечувало примноження можливос­тей кожного громадянина. Концепція людського розвитку пе­редбачає розкриття духовних потенцій особи, які виходять за межі економічного добробуту чи матеріального достатку. Тоді метою буде високий життєвий тонус культурної особистості.

Сталий розвиток — це також моральне зобов'язання одного покоління перед прийдешніми. Звідси неприпустиме зростання економічних боргів, зменшення дотацій на освіту та охорону здо­ров'я, виснаження природних ресурсів. Загалом борги (економічні, соціальні, екологічні) — це кредит під заставу сталості, порушен­ня її законів. Тому стратегія сталого гуманітарного розвитку зорієнтована на збільшення різноманітного капіталу — фізич­ного, людського, природного, а не накопичення боргів чи кредитів.

Людський чинник у науковому вимірі

Людський чинник як загальне поняття потребує чіткого виз­начення тому, що охоплює всі аспекти людської діяльності. Людсь­кий чинник — це передусім система наук про людину, що вив­чає поведінку осіб у тому середовищі, де вони живуть і працюють, тобто взаємодіють з об'єктами оточення та іншими індивідами. Тому сукупно людський чинник становить спільна діяльність громадян у процесуальному і результативному аспектах, коли за Допомогою системного наукового знання про людину оптимізуєть-ся її взаємодія з оточенням, в т.ч. з використанням техніки, зна­рядь праці і засобів управління. У цій ситуації людський чин-^аИк є передумовою безпеки та ефективності життя.

Якість як категорія безпеки.

Сучасна концепція підготовки фахівців з безпеки передбачає ґрунтовне опанування показниками якості продукції (робіт, по­слуг) та матеріалів як критеріями безпеки для життя і здоров'я людей та довкілля. Державна стандартизація з питань безпеки, законодавство України стосовно якості та відповідності, сфери та галузі використання державних та міжнародних стандартів якості 180 9000, 180 14000 та інших, єдність принципів вимірю­вання та контролю мають стати відправними при опануванні науками про безпеку.