Стан справ з безпеки життя та діяльності людини в Україні

Стан справ з безпеки життя та діяльності людини корелює із загальним соціально-економічним статусом держави. За індек­сом людського розвитку, який є інтегральним показником ООН, Україна посідає 80 місце серед 175 країн світу. Низькі показни­ки індексів тривалості життя і реального ВВП на душу населен­ня. Незмінно високою залишається лише грамотність серед до­рослого населення. Соціально-економічний статус України нега­тивно позначився на безпеці як суспільства в цілому, так і окре­мого громадянина. Незадовільним залишається стан управління екзистенціальними потребами суспільства: має місце неуз­годженість та паралелізм у діях органів виконавчої влади, до­мінантою в її діяльності залишається реагування на надзвичайні ситуації, а не визначений законодавством стратегічний пріори­тет запобігання. Фінансування запобіжних заходів здійснюєть­ся за залишковим принципом. Посадові особи часто-густо не усвідомлюють, що профілактичний захист людини складає осно­ву сталого розвитку суспільства. Посади у сфері цивільного за­хисту, безпеки життєдіяльності нерідко обіймають випадкові люди без відповідної освіти. Навчання з безпеки життєдіяльності Здійснюють не сертифіковані викладачі.

Проявом організаційних недоліків, недостатньої уваги щодо профілактики та запобігання інцидентів та випадків, є високий рівень антропогенної небезпеки, травматизму та смертності на виробництві і побуті. Згідно офіційним даним, нещасні випадки та професійні захворювання в Україні трапляються у 5-8 разів частіше, ніж в інших промислово розвинутих країнах. На вироб­ництві гине щорічно порядку 1,5-2 тис. осіб (для порівняння в Німеччині за приблизно такої ж кількості населення — 200 осіб). Поза виробництвом гине щорічно ще біля — приблизно 70 тис.

осіб, тобто в 35 разів більше, ніж на виробництві (в Німеччині близько 30 тис. осіб). Основними причинами високого рівня трав­матизму, смертності, аварій, катастроф та надзвичайних ситуацій є слабе методологічне забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; недосконалість технічних ви­робів, споруд, нових технологій щодо вимог ергономіки, дизайну, енерго- і матеріалоємності, перевищення гранично допустимого навантаження на соціоекосистеми всіх рівнів, зношеність технік. Серед надзвичайних ситуацій приблизно 26 відсотків становлять пожежі (це без врахування пожеж, які не класифікуються, як НС, але завдають значних матеріальних збитків) і 24 відсотки дорож­ньо-транспортні пригоди. У доповіді МНС та Національної академії наук про стан техногенної та природної безпеки в Україні за 2002 рік наголошується на наявності суттєвих чинників радіаційної, хімічної, гідродінамічної небезпеки, небезпеки на транс­порті та в системах життєзабезпечення. Найбільш концентровано Ці чинники на 7541 об'єктах, паспортизованих ще у 2000 році як небезпечні, у тому числі 1,5 тисяч з них, — що несуть реальну загрозу. У повсякденні раз за разом висвітлюються певні пробле­ми, що є у цій сфері, і найбільш болісно — через надзвичайні си­туації та катастрофи, що забирають життя та здоров'я людей. Мали місце відключення від енергопостачання потенційно-небезпечних гідротехнічних об'єктів, об'єктів захисту населених пунктів від підтоплення, гідрометеорологічних постів, підприємств житлово-комунального господарства, військових частин, гідроспоруд, які забезпечують перекачку води з річок басейну р. Дніпро у схови­ща Дніпровського каскаду, що несе додаткову загрозу виникнен­ня НС. До значних людських і матеріальних втрат призводить велика кількість пожеж у міських та сільських населених пунк­тах. Тенденція до зростання кількості НС місцевого і об'єктового рівнів, що спостерігається, викликає не лише значні матеріальні збитки, але й створює певне соціальне напруження в суспільстві. Існуючі недоліки системи безпеки людини виникли не сьо­годні. Упродовж десятиріч виховувався феномен колективної відповідальності (чи безвідповідальності), людині як особистості відводилась роль гвинтика. Питання безпеки при розробці нової техніки, вибору місця її розташування, громадська думка стосовно доцільності і припустимості будівництва нових екологічно небезпечних конструкцій нехтувались. Тому спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, Чорнобильської АЕС і багатьох інших потенційно небезпечних об'єктів було здійснене всупереч розумній думці громадськості, в т.ч. кваліфікованих науковців, за умов псевдо економічних розрахунків, за всепоглинаючої гігантоманії і гіпертрофованої амбіційності правлячої еліти. Наслідки таких державних рішень прогнозувались опонентами вже на стадії проектів, висловлювалась адекватна тривога щодо експлуатації та утилізації небезпечних виробів. Експерти Ради Європи вважають, що рівень аварійності безпосередньо відображає увагу кожної держави до розв'язання проблеми безпеки людини.

Отже, є підстави констатувати, що:

—державна система установ і закладів у сфері безпеки життя та діяльності людей потребує суттєвого вдосконалення;

—ментальність українського народу на цей час сформувалась інфантильною щодо особистої безпеки, відповідальності за своє здоров'я і водночас з перебільшеним уявленням щодо мож­ливостей та ролі державних і місцевих установ у сфері безпеки.