 |
На Тихоокеанському атолі
|
|
|
|
- Щоб я пропав! - сказав капітан Трабл, - коли отой здоровило не їхній проводир.
- То Джіммі, - обізвався Г. X. Бонді. - Він, знаєте, служив у мене. Я думав, що він уже зовсім приручений.
- Ну й надали ж мені чорти, - провадив капітан, - кинути якір тут. Якась нікчемна... Герегеретуа!!! Га?
- Слухайте, - сказав пан Г. X. Бонді, кладучи гвинтівку на стіл, що стояв посеред веранди. - І оце всюди таке?
- А ви як думали? - відказав капітан Трабл. - Он на Раваїваї з’їли капітана Баркера з усією командою. А на Мангаї облупили трьох отаких мільйонерів, як оце ви.
- Братів Сазерлендів? - спитав Г. X. Бонді.
- Здається. А на острові Старбека засмажили урядового комісара. Отого гладкого Макдіна, ви його знали?
- Не знав.
- Не знали?! - скрикнув капітан. - Слухайте, а давно ви тут?
- Та вже дев’ятий рік, - відповів пан Бонді.
- Ну, то ви могли б його й знати, - дорікнув капітан. - Уже дев’ятий рік, кажете? Бізнес, еге? Чи, може, знайшли затишний куточок? Від нервів?
- Ні, - відповів пан Бонді. - Розумієте, я передбачав, що на світі сколотиться вся ця буча, а тому завчасу зійшов з дороги. Я думав, що тут буде спокійніше.
- Ага, спокійніше! Ви не знаєте наших чорношкірих лобурів. Тут, лебедику, потрошку весь час іде війна.
- Та ні, - заперечив Г. X. Бонді, - тут таки справді був мир. Цілком порядні хлопці, оті папуаси, чи як там ви їх називаєте. Тільки останнім часом трохи... почали... Ви знаєте, я не розумію як слід, чого вони хочуть.
- Нічого надзвичайного, - пояснив капітан. - Просто - з’їсти нас.
- З голоду? - здивувався Бонді.
- Не знаю. Скорше з побожності. Такий обряд, розумієте? Щось таке ніби причастя. Воно в них час від часу спалахує.
- Ах так... - замислено промовив пан Бонді.
- Кожен має свого коника, - пробурчав капітан. - У них тут коник - з’їсти чужинця й закоптити його голову.
|
|
|
- Ще й закоптити? - пан Бонді аж скривився.
- Ет, це вже після смерті, - потішив його капітан. - Сховають копчену голову на згадку. Ви бачили такі засушені голови в Окленді, в етнографічному музеї?
- Ні, - відказав Бонді. - Гадаю, що... що я б... не дуже принадно виглядав, якби мене закоптили.
- Авжеж, ви для цього занадто огрядний, - критично зауважив капітан. - Худу людину воно б так дуже не змінило.
Капітанові слова анітрохи не заспокоїли Бонді. Він понуро сидів на веранді свого бунгало На кораловому острові Герегеретуа, якого купив саме перед Найбільгшою війною. Капітан Трабл грізно супився на мангрові та бананові хащі, які обступали бунгало.
- Скільки тут тубільців? - спитав він несподівано.
- Десь із сто двадцятероі, - відповів Г. X. Бонді.
- А нас у бунгало?
- Семеро, разом з кухарем-китайцем.
Капітан зітхнув і поглянув на море. Там стояло на якорі його судно “Папеете”, але, щоб потрапити туди,, треба було пройти вузькою вуличкою між мангровими деревами, а це була не дуже приємна перспектива.
- Слухайте, сер, - озвався він трохи перегодя. - А за що, власне, там, у світі, воюють? За якісь кордони?
- Ні, за щось менше.
- За колонії?
- Ще менше.
- За... торговельні угоди?
- Ні. Тільки за істину.
- За яку істину?
- За абсолютну істину. Розумієте, кожен народ хоче мати свою абсолютну істину.
- Гм... - гмукнув капітан. - А що це, власне, таке?
- Нічого. Просто така людська пристрасть. Ви ж чули, що там, у Європі, і взагалі, з’явився в світ отой... Ну, розумієте, бог.
- Чув.
- От через це все й діється, розумієте?
- Не розумію. Я б сказав, що справжній бог... ну, знаєте, зробив би лад у світі. А той, що там, не може бути справжнім, нормальним богом.
- Помиляєтеся, друже, - заперечив Г. X. Бонді (видимо радий, що нарешті може поговорити з незалежною й досвідченою людиною). - Я вам кажу, що це таки справжній бог. Але дещо скажу вам ще: він занадто великий.
|
|
|
- Ви так гадаєте?
- Так. Він нескінченний. У цьому ж бо й увесь клопіт. Розумієте, кожен відміряє собі на ньому своїх кілька метрів і думає, що це весь бог. Привласнить отакий його маленький відламочок або утиночок, а думає, що має його всього. Що ви скажете?
- Ага, - здогадався капітан. - І лютує над тим, що мають інші шматочки.
- От-от. Щоб переконати самого себе, що він має його всього, він мусить забити інших людей. Розумієте, саме через те, що йому так страшенно важливо мати всього бога й усю істину. Тому він не може стерпіти, щоб хтось мав іншого бога й іншу істину. Якби він це допустив, то мусив би визнати, що має лиш кілька мізерних метрів, або галонів, або мішків божественної істини. Бачте, коли б якийсь там Сніпперс непохитно вірив, що тільки трикотажна білизна фірми Сніпперса найкраща в світі, то він мусив би спалити Массона з його трикотажною білизною. Але Сніпперс не такий дурний - поки йдеться про білизну; він стає аж такий дурний лише тоді, коли йдеться про політику Англії чи про релігію. Якби він вірив, що бог - це щось так само солідне й потрібне, як трикотажна білизна, то дозволив би, щоб кожен придбав собі того бога добровільно. Але, розумієте, Сніпперс не має достатньої комерційної довіри; а тому й нав’язує людям Сніпперсового бога або Сніпперсову істину лайкою, війнами та іншою несолідною рекламою. Я комерсант і розумію конкуренцію, але це...
- Стривайте, - спинив його капітан Трабл і, націлившись, вистрелив у мангрові хащі. - Так. Гадаю, що на одного поменшало.
- Загинув за віру, - мрійно зауважив Бонді. - Ви силою перешкодили йому з’їсти мене. Він поліг за національний ідеал людожера. В Європі люди споконвіку їли одне одного за самі ідеали. Ви порядний чоловік, капітане, але, можливо, що й ви б мене зжерли в ім’я якогось принципового навігаційного питання. Я вже й вам не довіряю.
- І слушно робите, - пробурчав капітан. - Бо я як подивлюсь на вас, то м^ні здається, що я...
- Запеклий антисеміт. Я знаю. То дарма, я вихрестився. А знаєте, капітане, що це вступило в тих блазнів? Позавчора вони виловили з моря японську атомну торпеду. Поставили її отам он під отими кокосовими пальмами і поклоняються їй. Тепер вони мають свого бога. А тому повинні з’їсти вас.
|
|
|
З мангрового гаю долетів бойовий рев.
- Чуєте, - бурчав капітан. - Їй же богу, я б волів... ще раз складати... екзамен з геометрії.
- Слухайте, - зашепотів Бонді. - А може, пристати до їхньої віри? Щодо мене...
В ту мить з “Папеете” вдарила гармата. Капітан неголосно скрикнув з радості.
РОЗДІЛ XXVIII
В Семи Халупах
А поки армії ведуть свої всесвітньо-історичні бої, і кордони держав звиваються, мов вужі, а весь світ обертається в руйновшце, старенька Благоушева в Семи Халупах шкребе картоплю, дідусь Благоуш сидить на порозі й курить букове листя, а сусідка Проузова, спершись на пліт, замислено повторює:
- Отак-то...
- А так, - трохи перегодя підтверджує Благоуш.
- Та звісно... - озивається Благоушка.
- Так воно вже є, - знову мовить Проузова.
- А що вдієш... - зауважує дідусь Благоуш.
- Авжеж, - погоджується Благоушка й бере нову картоплину.
- Італійцям буцімто дали бобу, - згадує Благоуш.
- А хто?
- Та буцім турки.
- Так мо’, вже ця війна скінчиться?
- Де там! Он пруссаки знов полізуть.
- І все на нас?
- Та буцім на хранцузів.
- Боже праведний, це ж знов усе подорожчає.
- А так.
- Та звісно.
- А що вдієш!
- А он буцім швейцарець писав, що можна б і кінчати.
- І я те кажу.
- Чуєте, я оце купила свічку, так півтори тисячі одвалила. Така, Благоуше, лойова свічечка, чаднюча, хіба для хліва.
- І півтори тисячі, кажете?
- Еге ж. От дорожнеча, людоньки.
- А так.
- Та звісно.
- І хто б то колись подумав! Півтори тисячі!
- А бувало ж за дві сотні купиш таку гарну свічку!
- Е, сусідонько, коли те було! Та’дже і яєчко бувало за п’ять сотень.
- А масло - три тисячі хунт.
- Та ще яке масло!
- А чоботи - вісім тисяч.
- Авжеж, Благоушко, така дешевина була!
- А тепер...
- А так.
- Коб цьому вже кінець настав!
Запала мовчанка. Старий Благоуш підвівся, розправив’спину й пішов пошукати собі на подвір’ї соломину.
- Ну, а що ж ти його вдієш, - сказав він і відкрутив від люльки чашечку, щоб прочистити соломинкою цибух.
- Еге, прочисть, бо так уже чаділа, - з інтересом зауважила Благоушка.
|
|
|
- А чаділа, - підтвердив Благоуш. - Ще б пак не чаділа. Воно ж тютюну справжнього вже, либонь, і на світі нема. Останню пачку привіз мені син, пан прохвесор, стривай, коли ж це, в сорок дев’ятому, еге?
- На Великдень було рівно чотири годи.
- А так, - сказав дідусь Благоуш. - Попожив я на світі, нівроку. Таки попожив.
- А чуєте, сусіде, - знов почала Проузова, - через віщо воно оце робиться таке?
- Що б то?
- Та оця війна.
- Е, хто ж його відає, - сказав Благоуш і продмухав люльку, аж у ній зашкварчало. - Ніхто не відає, сусідонько. Буцім за віру.
- А за яку віру?
- За нашу чи за гельвецьку, того ніхто не відає. Мовляв, щоб у всіх була одна віра.
- Таж у нас і була одна віра.
- Але десь інде була інша, сусідонько. Буцім прийшов наказ, щоб була одна.
- А від кого наказ?
- А хто ж його відає! Буцім такі були машини для. віри. Такі довжелезні казани.
- А нащо ж ті казани?
- Того вже ніхто не відає. Казани - і квит. І буцім господь являвся людям, щоб вірили себто. Бо дуже, сусідонько, дуже вже забагато безвірників розвелось. А воно треба в щось вірити, що ж ти вдієш. Адже ж якби були вірили, то господь би їм не являвся. Отож він і прийшов у світ через ту безбожність, розумієте?...
- Та воно то так, але від чого настала оця анахтемська війна?
- Ніхто не відає. Кажуть, почали китайці чи турки. Буцім у тих казанах вони привезли з собою того свого бога. Вони буцім страшенно богомільний народ - турки та оті китайці. То й захотіли, щоб ми, мовляв, вірили з ними, по-їхньому.
- А чого доконче по-їхньому?
- Е, того ніхто не відає. А я сказав би, що й пруссак теж почав. І той-таки швед.
- Боже, боже, - сумно мовила Проузова. - А тепер оце така дорожнеча! Півтори тисячі за свічку!
- А я сказав би, - твердив Благоуш, - що цю війну заварили євреї задля зиску. Отак би й сказав.
- Уже б і дощику треба, - озвалась Благоушка. - Бо картопля така миршава! Неначе горішки.
- А знаєте, - провадив Благоуш, - вони того господа бога просто вимудрували, аби було на кого звалити все. То така їхня мудрація. Хотіли воювати й придумали, чим виправдатись. То вони все так підстроїли.
- А які це “вони”?
- Хто ж його відає. Я сказав би, що змовилися з папою і з євреями - всі, всі! Оті... оті... кальбурати! - гнівно вигукнув дідусь Благоуш. - Я б це їм у вічі сказав! Чи то кому треба було нового господа бога? Нам на селі й того старого вистачало. Саме в раз вистачало, і хороший він нам був, такий розважний та справний. І нікому не являвся; і хоч мир був...
- А скільки ви, Проузова, правите за яєчко?
- Сьо’дні дві тисячі.
- У Трутнові буцім три дають.
- От і я кажу, - все кипів старий Благоуш, - що таке мусило настати. Бо люди вже були дуже злі одне на одного. От хоч би ваш небіжчик чоловік, Проузко, земля йому пером, він же ото ніби спірит був, духів викликав, то я якось задля сміху й кажу йому: “Чуєш, а заклично мені назад отого злого духа, що я ненароком пустив”, - а він на мене розсердився і вже нь разу до мене не озвався, поки й жив на світі. А то ж таки сусід був. А Тонда Влчек знов же признавав оті хвосхвати, що ними буцім землю добре угноювати, а хто їх не признавав, то того він усе підкусював і підкусював, як та оса набридлива. А мій син, пан прохвесор себто, каже, що воно повсюди таке. Кому вже що наверзеться, то він уже й хоче, щоб усі в те вірили. І все в’язне та й в’язне. І через це воно й настало.
|
|
|
- А так, - позіхнувши, погодилася Проузова. - Та що ж ти вдієш.
- Та звісно, - зітхнула пані Благоушева.
- Так воно вже ведеться на цьому світі, - додала Проузова.
- А вам, бабам, аби тільки теревенити цілий божий день, - сердито докінчив дідусь Благоуш і почовгав до хвіртки...
...А тим часом у світі точилися всесвітньо-історичні битви між арміями і “народжувалося краще майбутнє”, як запевняли мислителі з усіх таборів.
РОЗДІЛ XXIX
Остання Битва
Під осінь 1953 року Найбільша Війна вже хилилася до кінця. Не було кому воювати. Окупаційні армії, здебільшого відтяті від своїх країн, танули, зникали, ніби вода в піску. Самозвані генерали пересувались від міста до міста чи,,краще сказати, від руйновища до руйновища, на чолі війська з п’яти чоловік, із котрих один був барабанщик, другий злодій, третій школяр, четвертий носив грамофон, а п’ятий був взагалі бозна-хто, і збирали контрибуцію, погрожуючи підпалити місто, або принаймні влаштовували доброчинний концерт “на користь інвалідів, їхнів удів та сиріт”. Ніхто вже не знав, хто за кого воює.
Ото серед такого загального, невимовного розгардіяшу й настав кінець Найбільшої Війни. Настав так несподівано, що й досі не відомо, де відбулась остання, так звана вирішальна битва. Історики без кінця сперечаються про те, котрий бій означав кінець і розв’язку всесвітнього конфлікту. Декотрі (наприклад Дюріх, Асбрідж, а особливо Мороні) схиляються до думки, що це був бій під Лінцом. У цій досить великій операції брало участь шістдесят солдатів з різних ворожих армій. Бій розгорівся у великій залі ресуорану “Троянда” за офіціантку Гільду (власне, Маржену Ружичкову з Нового Биджова). Переможцем став італієць Джузеппе; він і забрав Гільду. Та оскільки вона другого дня втекла від нього з чехом Вацлавом Грушкою, то й ця битва, власне, не була вирішальною.
Усінський називає останнім бій під Гороховкою, Леблон - сутичку під Батіньйолем, Ван Гроо - різанину поблизу Ньївпорта; але здається, що тут вирішує скоріше місцевий патріотизм, ніж справді історичні докази. Одне слово, яка битва була останньою в Найбільшій Війні, невідомо. І все ж її можна з великою вірогідністю визначити з дивовижно узгоджених між собою джерел, а саме з цілого ряду пророцтв, що передували Найбільшій Війні.
Так, ще з 1845 року збереглося друковане (готичним шрифтом) чеське пророцтво, що через сто років “настануть події жахливі, і багато люду оружного в війні поляже”; але що “за сто місяців тринадцять народів під березою зітнуться на полі і в січі запеклій одні одних порубають”, а потім нібито настане п’ятдесятирічний мир.
1893 року туркеня Валі Штейн (?) пророкувала, що “мине п’ять разів по дванадцять років, перше ніж настане мир в усьому світі, того року тринадцять царів воюватимуть і зійдуться під березою, а потім настане такий мир, якого ще ніколи не було й не буде”.
З 1909 року наводиться видіння однієї негритянки з Массачусетсу, що бачила “потвору чорну, дворогу, і потвору жовту, трирогу, і потвору червону, восьмирогу, як вони билися під деревом (березою?), аж кров забризкала весь світ”. Цікаво, що загальне число рогів - тринадцять; це, очевидно, символізує тринадцять народів.
1920 року превелебний Арнольд пророкував, що “настане дев’ятирічна війна і захопить весь світ. Один великий імператор загине в тій війні, троє великих царств розпадуться, дев’яносто дев’ять.великих міст буде зруйновано, і останній бій у тій війні буде останнім боєм сторіччя”.
З того ж таки року - “видіння Йонафанове” (опубліковане в Стокгольмі): “Війна й моровиця вигублять дев’яносто дев’ять країн, дев’яносто дев’ять царств упадуть і знов постануть, остання битва триватиме дев’яносто дев’ять годин і буде така кривава, що всі переможці помістяться в затінку під однією березою ”.
Народне німецьке пророцтво з 1923 року говорить про бій на “ Березовім полі ” (Біркенфельд).
Депутат Бубнік 1924 року сказав під час дебатів про бюджет: “...І не буде краще, поки хоч один солдат служитиме під березою ”.
Таких’ пророчих тверджень за період між 1845 - 1944 роками збереглося понад двісті; в сорока вісьмох із них згадується число “тринадцять”, у сімдесятьох - “береза”, в п’ятдесятьох - просто “дерево”. З цього можна виснувати, що останній бій відбувся поблизу якоїсь “берези”; хто брав у ньому участь, ми не знаємо, але лишилось живих загалом тринадцятеро солдатів з різних армій, які після битви, очевидно, полягали в холодку під березою.
Правда, можливо, що береза виступає тут символічно, замість назв населених пунктів: Бржезани, Брженець, Бржезград, Бржезі (таких у Чехії 24), Бржезіна (таких 13), Бржезновес, Бржезінка (4), Бржезінки, Бржезіни (3), Бржезка (4), а також Бржеско, Бржезна (2), Брженці (5), Бржезник (6), Бржезно (10), Бржезова (11), Бржезове Гори, Бржезовиці (6), Бржезовик, Бржезувки, Бржезани (9) і навіть Бржезолупи. Або це назви німецькі: Бірк, Біркенберг, -фельд, -гайд, -гаммер, Біркіхт і т. д. або англійські: Беркенгед, Беркенгем, Берч і т. ін., або ж французькі: Буленвіль, Буле тощо. Це обмежує число міст, сіл, урочищ, де, ймовірно, відбулась остання битва, до кількох тисяч (коли не виходити за межі Європи, яка, безперечно, має переважне право на Останню Битву), і детальне наукове дослідження принаймні з’ясує, де вона відбулась, коли вже зовсім неможливо встановити, хто її виграв.
Та, може, все ж таки - це дуже спокусливе уявлення - поблизу арени останнього акту всесвітньої трагедії просто стояла струнка, срібляста берізка; може, над бойовищем співав жайворонок, і над запеклими вояками пурхали метелики-білани. Аж ба - вже й убивати нема кого; стоїть теплий жовтневий день, і один герой за другим повернеться до бойовища спиною, відійде трохи вбік, справить малу потребу і, знудившись за миром, піде полежати в холодку під березою. І врешті там полягали всі тринадцятеро, що пережили Останню Битву. Той поклав утомлену голову на чобіт сусідові, той - йому на зад, не турбуючись його віддихом (солдатовим цебто). Тринадцять останніх вояків нашого світу сплять під однією берізкою.
Надвечір вони прокидаються, насторожено перезираються і хапаються за зброю. І враз один з них - історія ніколи не довідається, як його звали, - каже:
- Хай йому хрін, хлопці! Може, годі вже?
- Правду кажеш, чоловіче, - з полегкістю промовляє другий і знову кладе рушницю.
- То дай мені шматок сала, бараняко, - не без ніжності озивається третій.
Четвертий на те:
- Ох, чорт, як же закурити хочеться! Може, хто має, людоньки?
- Ох, і відлежусь же! - зітхає п’ятий. - Ми більше не граємось.
- Я тобі дам “спортку”, - пропонує шостий, - а ти мені дай шматок хліба.
- Додому, ви лишень подумайте, додому! - мовить сьомий.
- Твоя стара тебе дожидає? - питає восьмий.
- Господи, це ж я вже шість років у справжній постелі не спав! - згадує дев’ятий.
- Дурне було діло, хлопці, - каже десятий і спльовує.
- Авжеж, - погоджується одинадцятий. - Але відтепер ми й пальцем не ворухнемо.
- А таки не ворухнемо, - погоджується дванадцятий. - Нема дурних. Гайда, хлопці, додому!
- Який я радий, що вже цьому кінець, - підсумовує тринадцятий і перевертається на другий бік.
Можна собі уявити, що отак приблизно скінчилась Найбільша Війна.
РОЗДІЛ XXX
Закінчення
Минуло багато років. У трактирі Дамогорських сидить механік Брих, тепер власник слюсарної майстерні, і читає “Лідове новіни”.
- Зараз будуть готові ліверні ковбаски, - каже трактирник, виходячи з кухні. Ти ба, це ж Ян Біндер, колишній власник каруселі; він погладшав і вже не носить смугастої футболки, але це він!
- А куди нам квапитись, - повільно відказує пан Брих. - Адже і патера Йошта ще немає. І пана редактора Рейзека.
- А... як там пан Кузенда? - питає пан Біндер.
- Ну, самі знаєте. Хиріє помаленьку. Який то славний чоловік, пане Біндер!
- Атож, - погоджується пан трактирник. - Я... не знаю, пане Брих... може б, ви занесли йому від мене трохи цих ковбасок. Сьогодні дуже добрі вдались, і якби ви, пане Брих, були такі ласкаві...
- Та залюбки, пане Біндер, це ж так потішить старого, що ви його не забуваєте. З превеликою радістю віднесу.
- Слава Ісусу Христу, - весело озвалось на дверях, і канонік Йошт, рум’яний з морозу, вже скинув і повісив капелюх та кожушок.
- Добривечір, велебний отче, - відповів пан Брих. - А ми вже чекаємо, чекаємо...
Патер Йошт смачно випнув губи й потер змерзлі руки.
- То що там пишуть у газеті, пане майстре?
- Та оце якраз читаю: “Президент республіки призначив молодого вченого, приват-доцента доктора Благоуша екстраординарним професором”. Пам’ятаєте, пане каноніку, це той самий Благоуш, що писав тоді про Кузенду.
- Ага, ага, - сказав патер Йошт, витираючи окуляри. - Безвірник, звичайно. Вони там в університеті всі безбожники. І ви теж безбожник, пане Брих.
- Ну, пан канонік за нас за всіх помолиться, - озвався пан Біндер. - Ми ж йому на небі потрібні будемо для практики. То дві й одну, велебний отче?
- Атож. Дві й одну.
- Добривечір, - буркнув редактор Рейзек, входячи до трактиру. - Та й холодюка ж!
- Доброго вечора, - зрадів пан Біндер. - Оце то гості!
- Так що там нового? - жваво спитав патер Йошт. - Що там чути у вас у редакції? О, я замолоду теж писав до газет!
- А мене ж той Благоуш теж згадав тоді в газеті, - сказав пан Брих. - У мене воно й досі лежить вирізане. “Апостол Кузендиної секти” чи якось отак він мене назвав. Ох-ох, де ті часи!..
- Вечерю, - звелів пан Рейзек.
І вже пан Біндер та його дочка подали на стіл ліверні ковбаски; вони ще шкварчали, всі в масних бульбашках, лежачи на пишній капусті, мов турецькі одаліски в перинах. Патер Йошт гучно заплямкав губами й розрізав першу красуню.
- Смакота, - сказав за хвильку пан Брих.
- М-м, - ще за хвильку озвався пан Рейзек.
- Ну, Біндере, ці вдались так удались, - похвалив канонік.
Панувала вдячна, зосереджена тиша.
- Запашний перець, - зауважив пан Брих. - Люблю я його.
- Тільки щоб не забагато.
- Ні, тут саме в міру.
- А шкурка щоб хрумка була.
- Угу.
І знову довга пауза.
- А капустка щоб була біленька.
- У Моравії, - озвався пан Брих, - капусту варять, як кашу. Я там був на мандрах, після науки. Рідка, прямо тече.
- Та що ви! - здивувався патер Йошт. - Капусту ж треба зціджувати. Та ні, не кажіть мені. Хіба таке можна їсти?
- Ну, а там їдять. Ложками.
- Страхіття, -.жахнувся канонік. - І що воно за народ такий! Адже капусту треба тільки помастити, правда, пане Біндер? Я цього не розумію - як можна робити інакше!
- Бачте, - замислено сказав пан Брих, - це достоту як ото з вірою. Отак само ми не розуміємо, як хтось може вірити не в те, що ми.
- Ет, дайте спокій, - заперечив патер Йошт. - Я б радніше повірив у Магомета, ніж їв капусту не так приготовану. Адже це ясна річ, що капусту треба тільки помастити.
- Аз вірою - не ясна річ?
- Із нашою - ясна, - рішуче відказав пан канонік. - А з іншими - не ясна.
- То виходить, ми знов там, де й були до війни, - зітхнув пан Брих.
- А люди завше вертаються туди, де були, - докинув пан Біндер. - Адже й пан Кузенда так каже. “Біндер, - каже, - ніякої правди силою не завоюєш. Бач, Біндер, отой наш господь бог на землечерпалці був не такий уже й поганий, і отой твій, що в каруселі, теж ні, а обидва однаково зійшли нінащо. Кожен вірить у свого господа бога, і він йому найкращий, але не хоче повірити іншій людині, що вона теж вірить у щось добре. Людям слід насамперед вірити в людей, а решта все якось уладнається”. Отак каже пан Кузенда.
- Авжеж, - погодився пан Брих. - Думай собі, що чужа віра погана, але не конче думати, що як хто тієї віри держиться, то він погана людина, що він бандюга й шахрай. Так і в політиці, так і взагалі.
- І через це стільки людей одні одних ненавиділи й повбивали, - докинув патер Йошт. - І ви знаєте - чим у більше діло хтось вірить, тим палкіше зневажає тих, що в це не вірить. А тим часом найбільшою вірою має бути віра в людей.
- Кожен хоче всякого добра всьому людству, а щоб кожній окремій людині - то вже ні. Тебе вб’ю, але людство врятую. А це недобре, велебний отче. Світ буде поганий, поки люди не почнуть вірити в людей.
- Пане Біндер, - сказав патер Йошт замислено, - а знаєте, що? Ви завтра зготуйте мені оту капусту по-моравському. Я покуштую.
- Це треба її трохи підмастити, а тоді тушкувати. І з ковбасою воно досить смачно. В кожній вірі і в кожній правді є щось добре - хоч би вже те, що комусь вона до вподоби.
Знадвору відчинилися двері, і ввійшов поліцай. Він промерз надворі й захотів погрітись чарочкою рому.
- А, це ви, пане Грушка, - сказав Брих. - Ну що, звідки йдете?
- Аз Жижкова, - відповів поліцай, стягуючи з рук величезні рукавиці. Облаву там зробили.
- Ну й що виловили?
- Та двох волоцюг. І кількох непрописаних. А в будинку, номер тисяча шість, у підвалі, викрили одне кубло.
- Яке кубло? - спитав пан Рейзек.
- Карбюраторне кубло, пане редакторе. Вони там мали невеличкий карбюратор - зі старого, довоєнного моторного човна. І всяка потолоч ходила туди на оргії.
- А які то були оргії?
- Ну, всякі неподобства. Молилися, співали, бачили видіння, творили чудеса тощо.
- А це не дозволяється?
- Ні, заборонено законом. Розумієте, це як ті кишла, де курили опій. І таке одне було на Старому Місті. А отаких карбюраторних кубел ми вже викрили аж сім. Ходив туди всякий набрід. Бездомні, повії та всякі субчики. Тому їх і заборонили. Бо це непорядок.
- І багато є таких кубел?
- Уже ні. Я гадаю, що це був останній карбюратор.
© ЧАПЕК К. Твори: В 2-х т. Т. 1. Фабрика Абсолюту; Кракатит; Війна з саламандрами: Романи. - К.: Дніпро, 1987. - 640 с.
© ЛІСНЯК Ю. Я., переклад з чеської, 1987.
[1] “Понеділок” (“Понделнік”) - мається на увазі ранковий випуск газети “Лідове новіни”, який виходив по понеділках.
[2] Сім Халуп - хутір поблизу Малих Сватоньовиць - містечка, де народився письменник.
[3] Ця назва, що її дав інженер Марек своєму атомному казанові, треба сказати, зовсім хибна; це один із сумних наслідків того, що в технічних навчальних закладах не вивчають латини. Більше підійшла б назва “комбюратор”, “atokettle”, “карбоватт”, “дисгрегатор”, “мотор М”, “bondymower”, “гілергон”, “Molekularstaffzersetzungkraftrad” EW та інші назви, запропоновані пізніше, але, звичайно, закріпилась саме неправильна. (Прим. автора).
[4] Машинобудівний завод у Лібні (Прага).
[5] Фехнер Густав Теодор (1801-1877) - німецький учений, один із творців психофізики та експериментальної психології, філософ-ідеаліст, вважав, зокрема, що матерія - вмістилище духу.
[6] Досконалий карбюратор (англ.).
[7] Крейчі Франтішек (1858-1934) - чеський філософ-позитивіст, на час створення роману професор Карлового університету в Празі.
[8] “Святий Войтех” - католицький журнал, виходив у Чехословаччині на початку сторіччя.
[9] Вискочіл Квідо Марія (справжнє ім’я Вискочіл Антонін Людвік; 1881- 1969) - чеський письменник, автор численних солодкувато-сентиментальних романів та оповідань.
[10] Екзорцизм (грецьк.) - заклинання або вигнання злого духа, диявола.
[11] Лурд - місто у Франції, місце паломництва до “святого” джерела.
[12] Чудотворне місце - “святе” джерело діви Марії в М. Сватоньовицях було поблизу будинку, в якому народився К. Чапек.
[13] Нумо далі! (англ.).
[14] Сталевий трест (англ.).
[15] Steel Trust (англ.) - металургійний концерн; AEG (Allgemeine Elektrizitäts Gesellschaft) - Об’єднана компанія електропромисловців; Маннесман - німецький металургійний концерн, випускає труби, названий ім’ям братів інженерів-винахідників М. і Р. Маннесманів.
[16] “Чеські брати” - члени чеської релігійної общини, яка виникла близько 1457 р., проповідували добровільну бідність і любов до ближнього. В період контрреформації жорстоко переслідувались католицькою церквою. Реорганізовані групи “чеських братів” збереглись аж до XX ст.
[17] Дедрасбор - робітничі театрально-хорові колективи, виникли в Чехословаччині на початку 20-х років.
[18] Чванчара Карел (1882- 1970) - редактор газет аграрної партії “Вечір” і “Венков” (“Село”).
[19] Білогорська катастрофа - поразка чехів у битві на Білій Горі під Прагою від військ Габсбургів 1620 р., після якої Чехія на три сторіччя втратила незалежність.
[20] Прейсс Ярослав (1870-1940) - провідний представник чехословацької буржуазної олігархії, один із засновників концерну “Живнобанка” (Промисловий банк), голова Центральної спілки промисловців.
[21] “Час” - чеський громадсько-політичний журнал ліберально-буржуазної орієнтації; видавався в 1887- 1923 рр.
[22] З відповідними уточненнями (латин.).
[23] Культ вогню у парсів - релігійний культ у парсів - вихідців з Ірану й Західної Індії.
[24] Флагеланти (від латин. flagellum - батіг) - учасники релігійного антикатолицького руху, який виник у XIII ст. в Італії серед міської бідноти. Флагеланти розглядали публічне самобичування як засіб спокути гріхів і каяття.
[25] Хіліазм - релігійне вчення про пришестя месії й тисячолітнє “царство боже” на землі; в середні віки хіліазм став складовою частиною єретичних течій.
[26] Тавматурги (грецьк.) - “чудотворці”, члени чеської релігійної секти “білих чудотворців”.
[27] Народне вбрання з Кийова - одяг жителів округи чеського міста Кийов.
[28] Грізний суддя (латин.).
[29] Флетчерівське віровчення - мається на увазі пропагування американським фабрикантом Г. Флетчером (1849-1919) методу правильного харчування (старанне пережовування страви тощо.)
[30] Ваалові ідоли - у давніх народів Сірії, Фінікії та Палестини Ваал спочатку бог сонця, грози і родючості, згодом - символ войовничості.
[31] Хвала Ісусу Христу (латин.).
[32] Теософія - релігійно-містичне вчення, яке визнає джерелом “богопізнання” містичну інтуїцію, одкровення. В кінці XIX ст. виникли центри теософічного товариства у США і в Індії. Адьяр - передмістя Мадраса, Індія.
[33] Анабаптисти (перехрещенці) - члени плебейської релігійної секти, яка виникла в Німеччині в XVI ст.; заперечували церковну ієрархію та деякі церковні обряди.
[34] Зрозумів, сину мів? (латин.)
[35] Зрозумів (латин.).
[36] Богу дякувати! (латин.).
[37] Конклав - рада кардиналів, яка вибирає нового папу.
[38] За вшанування з незапам’ятних часів (латин.).
[39] Деїфікація - букв.: піднесення в сан бога (латин.) за аналогією до “канонізації”, ритуалу приєднання до святих.
[40] Представник бога (латин.).
[41] Адвокат диявола (латин.).
[42] Старокатолики - течія в християнстві, яка відкололася від католицької церкви після. Ватіканського собору 1807 р. Старокатолики відкидають верховну владу папи, догмат про його непогрішність і т. д.
[43] Нонконформісти - тут: противники єпископської церкви в Англії.
[44] “Вільна мисль” - міжнародна атеїстична організація, заснована 1880 р. на конгресі в Брюсселі і спрямована проти католицької церкви. Була досить розмаїтою за своїм складом. Мала певний вплив у Чехії (конгрес “Вільної думки” 1907 р. відбувся в Празі).
[45] Союз моністів (нім.).
[46] В ім’я бога бог (латин.).
[47] Маємо бога (латин.).
[48] Махдизм - релігійне уявлення мусульман про пришестя месії, бога чи людини, яка відновить “справжній іслам”.
[49] Щось невловне (фр.).
[50] Вид удару в більярді (фр.).
[51] Це так (фр.).
[52] Святенник (фр.).
[53] Так, це баламут, так, так (фр.).
[54] Ватікан і Квірінал - у даному разі протиставлення церковної і світської влади (Квірінал - назва пагорба в Римі і розташованого на ньому королівського палацу).
[55] Справді, великий спортсмен (англ.).
[56] Спиртне (англ.).
[57] Священнослужитель (англ.).
[58] Мітинги (англ.).
[59] І таке інше (англ.).
[60] Наказ згори, розумієте? (нім.)
[61] Сили небесні! (англ.).
[62] Рейзек Ярослав - колега К. Чапека по газеті “Лідове новіни”.
[63] “Маккавеїсти” - послідовники Іуди Маккавея - прибічники іудаїзму.
[64] Радл Емануел (1873-1942) - професор Карлового університету, філософ-ідеаліст, підпорядковував філософію релігії.
[65] Веленовський Йозеф (1858-1949) - відомий чеський ботанік, згодом прибічник спіритуалізму та ідеалістичної концепції “космічного психізму”, автор двотомної праці “Філософія природи” (1921-1922), яка вийшла друком під час роботи К. Чапека над романом “Фабрика Абсолюту”.
[66] Арне Новак (1880-1939) - консервативний чеський літературознавець і критик, на час створення роману К. Чапека професор університету в м. Брно.
[67] Ян Врба (1869-1961) - консервативний чеський письменник, який багато друкувався.
[68] Нові Ліпани - мається на увазі бій 1434 р. під Ліпанами між таборитами (ліве крило гуситів) і чашниками (права течія в гуситському русі). Поразка таборитів у цій битві сприяла зміцненню феодального ладу й католицизму.
[69] Героїчні рукописи - маються на увазі так звані Краледворський і Зеленогорський рукописи, імітація давніх епічних сказань та ліричних пісень. Вони були створені В. Ганкою в 1817-1818 рр. і видані за оригінальні давньочеські пам’ятки. Легендарна чеська княжна - віщунка Лібуше, оспівана в цих сказаннях, пророкувала, зокрема, міжусобиці чеському народові.
[70] Крамарж Карел (1860-1937) - чеський фабрикант і реакційний політичний діяч, лідер буржуазної національно-демократичної партії, прем’єр-міністр чехословацького уряду в 1918-1919 рр., в 1920-1931 рр. - депутат парламенту.
[71] Евзони (грецьк.) - грецькі гвардійці.
[72] Становий театр - найстаріший театр у Празі, збудований у 1783 р., з 1793 почав зватися Становим (нині театр ім. І. К. Тила).
[73] Це гротескне ім’я складене з трьох німецьких, англійського й чеського слів, що означають: “Так-так, ми, ми, так”.
[74] “Віденська полуднева газета” (нім.).
[75] То-Бол-Кай, Гро-Ш і - китаїзоване написання прізвищ чеського історика й бібліографа З. В. Тоболки (1874-1951) та бургомістра Праги в 1906-1918 рр. К. Гроша.
[76] Напийся крові досхочу, коли ти так жадав її (латин.).
[77] Капітул - духовна колегія при єпископській кафедрі в католицькій церкві, у даному разі при кафедральному соборі на Вишограді в Празі.
[78] Бій під Градцем Кралове - стався 1866 р. під час австро-прусської війни.
|
|
|
