Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 11. Перестрахування та співстрахування

1. Сутність і теоретичні основи перестрахування.

2.Методи перестрахування.

3.Форми перестрахувальник операцій.

4.Співстрахування та механізм його застосування.

Мета вивчення теми:

· розуміння особливостей перестрахової діяльності страховика;

· оволодіння методами перестрахування;

Після вивчення теми студент повинен знати:

· теоретичні основи перестрахування;

· механізм застосування перестрахування та співстрахування;

вміти:

· визначати ліміт відповідальності страховика;

Міні-лексикон:

перестрахування, співстрахування, перестраховик, цедент, цесія, цедування ризику, цесіонарій, перестрахувальний сліп, перестраховочна комісія, квота, ексцедент ризику, ексцедент збитку, ексцедент збитковості, ліміт відповідальності страховика, договір перестрахування, тантьєма, непропорційне перестрахування, пропорційне перестрахування, факультативне перестрахування, облігаторне перестрахування, факультативно-облігаторне перестрахування.

І. Сутність та теоретичні основи перестрахування

З фінансово-економічної точки зору перестрахування - це система економічних відносин, згідно з якою страховик, беручи на страхування ризики щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, частину відповідальності за ними з урахуванням своїх фінансових можливостей передає на узгоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам) з метою створення збалансованого страхового портфеля, забезпечення рентабельності страхових операцій, фінансової стійкості та платоспроможності.

Необхідність перестрахування походить з об'єктивної неможливості однієї, навіть найбільшої та потужної, страхової компанії взяти на страхування особливо небезпечні та значні за обсягом ризики.

Згідно з Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування останні є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків та надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, якщо:

· страховик бере на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;

· страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату;

· перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об'єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

Виходячи з суті перестрахування, можна визначити основні його цілі:

1. Вирівнювання страхових сум, прийнятих на страхування ризиків.

2. Приведення потенційної відповідальності за сукупною страховою сумою у

відповідність з фінансовими можливостями страховика.

Перестрахування походить і залежить від страхування. Враховуючи реальні обставини страхування, воно є майже ідеальним способом відшкодування збитків шляхом перерозподілу страхового фонду. Страхове товариство, передаючи одному або декільком перестраховикам ту частину ризику, яка перевищує його фінансові можливості, досягає розумної однорідності ризиків і забезпечує збалансованість свого страхового портфелю. Збалансований страховий портфель означає, що страховик уклав велику кількість договорів страхування з вигідною для нього і, за змогою, однорідною відповідальністю по кожному прийнятому ризику. Ця міра відповідальності повинна бути адекватною його фінансовим можливостям таким чином, щоб виплата відшкодувань по одному або по декількох страхових договорах не порушила фінансовий стан компанії.

Головна функція перестрахування полягає у вторинному розподілі ризику, завдяки чому досягається кількісна та якісна збалансованість страхового портфеля.

Одночасно перестрахування виконує допоміжні функції:

· дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;

· сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування;

· створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля.

Розглянемо детальніше механізм перестрахування.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона -страхова компанія (цедент) - передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні - страховій або перестрахувальній компанії (перестраховику), яка у свою чергу, бере на себе зобов'язання виплатити цеденту відповідну частину страхового відшкодування при виникненні страхового випадку. Слід зазначити, що передаючи перестраховику частину відповідальності з прийнятих на себе страхових ризиків, цедент віддає йому й певну частину отриманих страхових премій. Механізм передачі страхового ризику можна зобразити такою схемою:

Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику або перестрахувальної цесії. Страхова компанія, що віддає ризик, називається цедентом або перестрахувальником, а перестраховик, що приймає ризик - цесіонарієм або цесіонером.

Проте ризик, що прийнятий певним конкретним перестраховиком від цедента, досить часто піддається подальшій передачі повністю або частково іншому перестраховому товариству, яка отримала назву ретроцесії. У такому випадку перестрахова компанія, що віддає ризик у перестрахування третьому учаснику, називається ретроцедентом, а та, що приймає ретроцедований ризик - ретроцесіонарієм.

Крім розглянутих вище понять, що відтворюють в основному подвійний стан суб'єктів перестрахувальних економічних відносин, використовується ряд інших, пов'язаних з обслуговуванням цих відносин через договір перестрахування. Найважливішими серед них є поняття: "власне утримання", "комісія", "тантьєма". Розглянемо їх детальніше.

Власне утримання - це визначена частина страхової суми, яку страхова компанія залишає або "утримує" на власній відповідальності і в межах якої вона вважає доцільним відшкодувати ймовірні збитки. Ця сума визначається окремо за: страховим полісом, одному ризику, ряду ризиків. Частки ризиків, що перевищують визначений рівень, передаються в перестрахування.

Страховик сам вирішує, яку частину ризику передати в перестрахування, а яку залишити на власному утриманні. Для кожного виду ризиків страхові компанії складають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються. Рівень власного утримання повинен бути економічно обґрунтованим та може бути більшим при:

· високій дохідності та низькій збитковості за окремими об'єктами або видами страхування;

· великому територіальному розподілі об'єктів страхування (менша ймовірність кумуляції збитків);

· більшому обсягу зібраної премії при незначних коливаннях порівняно з прийнятими ризиками

На визначення величини власного утримання також впливає наявність висококваліфікованих андеррайтерів.

Комісія є частиною страхової премії, яка закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи і яка залишається у цедента, оскільки він:

· відповідає перед страхувальником за всю страхову суму;

· обслуговує увесь договір перестрахування;

· передає перестраховику відповідну частину премії;

· виконує (опосередковано) функцію посередника, надаючи можливість цесіонеру працювати.

Комісія може бути трьох видів:

Оригінальна - визначається вирахуванням із страхової премії на користь цедента за передачу ризику (усього або частини) у перестрахування цесіонеру. (Може досягати 20 — 49% премії).

Перестрахувальна - сплачується при третинному розміщенні ризику, тобто при ретроцесії. її отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий останньому ризик. (Частка цієї комісії коливається в межах 10 - 15% від загального розміру премії.)

Брокерська - визначається як вирахування із страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. (Складає 1,5 - 15% нетто-премії).

Тантьема (додаткова комісія) - комісійна винагорода цеденту з прибутку перестраховиків за ризиками, що передані їм цедентом. У професійних перестраховиків витрати значно нижчі, ніж у страховиків, тому рентабельність їх діяльності вища. На цій основі страховик-цедент обумовлює тантьему у договорі перестрахування.

Перестраховики, погоджуючись на тантьему цеденту, обумовлюють добросовісне обслуговування ним цього договору.

Виплачується тантьєма один раз на рік на основі суми чистого прибутку, отриманого перестраховиком. Розмір тантьєми коливається від 10 до 90% та має різноманітні способи визначення, що обов'язково обумовлюється в договорі перестрахування.

Перестрахувальний договір є юридичним документом, що визначає взаємовідносини перестрахувальника та перестраховика, і встановлює їхні права й обов'язки. З розвитком перестрахування були вироблені певні вимоги та визначені стандартні умови договорів, до яких, залежно від методу перестрахування, вносяться певні зміни та доповнення, однак при цьому зберігаються базові умови основних договорів.

Найважливішим правилом для перестрахувальних договорів є чітке формулювання умов перестрахування. Охарактеризуємо в основних рисах договір перестрахування.

Слід зазначити, що уніфікованого договору перестрахування на сьогодні не існує. Проте при різних їх варіантах міжнародною практикою відпрацьовані деякі загальновизнані підходи. Перш за все, це стосується послідовності викладення умов договорів перестрахування, що мають бути, а саме:

1. Повне найменування та юридичне місцезнаходження сторін.

2. Визначення предмета перестрахування та відповідальності

перестраховика.

3. Початок дії договору та його припинення.

4. Виключення, які не охоплюють захисту.

5. Оригінальні умови.

6. Документообіг і розрахунки.

7. Комісія, тантьєма.

8. Обов'язки й права страховика.

9. Оплата збитків.

10. Депозит резерву премії та збитковості.

11. Портфель премії та портфель збитковості.

12. Валюта.

13. Умови укладання, вступання в силу, дія та розірвання договору

перестрахування.

14. Арбітраж.

Виходячи з умов договору перестрахування, можна визначити специфічні риси, притаманні перестрахуванню:

• страховик не зобов'язаний інформувати страхувальника про свої наміри передати

в перестрахування повністю або частково прийнятий ризик;

• перестраховик не несе зобов'язання за укладеними цедентом договорами

страхування.

Перестрахуванням ризиків досягається:

1. Вихід страхової компанії на нові сфери бізнесу та розширення спектра страхових

послуг.

2. Збільшення обсягу страхового ринку.

3. Зниження ціни страхового поліса.

4. Захист страхового портфеля від впливу на нього наслідків великих страхових

ризиків.

5. Диференційований підхід до різноманітних груп страхувальників.

6. Забезпечення гарантій страхових виплат.

⇐ Предыдущая 41 42 43 44 454647 48 49 50 Следующая ⇒