З наведеного фрагмента вбачається, що Гоббс визначає еквівалентом латинському слову “jus” англійське слово “right”, а еквівалентом слову “lex” - англійське слово “law”.

Професор коледжу права Університету штату Аризона США М. Уайт при дослідженні особливостей застосування в сучасних умовах понять “ius” та “lex” дійшов наступних висновків:

“У класичній латинській мові фундаментальними значеннями і “ius”, і “lex” є “закон” (“law”в оригіналі). Згідно з традицією римських Юристів, саме “ius” є звичайним терміном для закону в цілому чи системи законів. Проте в філософській традиції, репрезентованій Цицероном, іменник “lex” також застосовується для позначення закону в цілому, або, точніше, “розумної основи”, яка, на думку Цицерона, є фундаментом усіх законів. Коли св. Фома Аквінський* зіткнувся з необхідністю узгодження цього “філософського” визначення закону як lex з тим, що Юристи говорили про закон природи (ius naturale) та про закон народів (ius gentium), він розробив особливий вид розрізнення між “ius” та “lex”. Ці розробки і Юристів, і Ф. Аквінського є вирішальними історичними моментами на шляху до того, що я називаю “сучасним” розрізненням між “ius” та “lex”.

Один з варіантів сучасного розрізнення чітко задекларовано Томасом Гоббсом в його Левіафані: “Хоча ті, хто говорять про цей предмет, зазвичай змішують jus та lex, право та закон (“right and law”в оригіналі), вони мають розрізнятися, адже право (rightв оригіналі) полягає в свободі вчиняти дії або утримуватись від їх вчинення,в тойчас як закон (lawв оригіналі) визначає та зобов’язує до одного з них: так що закон і право (“law and right”в оригіналі) відрізняються як зобов’язання та свобода, які є несумісними відносно одного й того ж предмета [For though they that speak of this subject use to confound jus and lex, right and law, yet they ought to be distinguished, because right consisteth in liberty to do, or to forbear; whereas law determineth and bindeth to one of them: so that law and right differ as much as obligation and liberty, which in one and the same matter are inconsistent]”.

Учений вважає, що Гоббс повторює тут сучасне концептуальне розрізнення (що позначене в англійській мові, як він пропонує, словами “right та law”, у французькій мові словами “droit” and “loi”, в німецькій мові словами “Recht” and “Gesetz”, в італійській мові словами “diritto” and “legge”, в іспанській мові словами “dereche” and “ley” в тому, що він вважає правильним латинським застосуванням.

В “Сумі теології” св. Фоми Аквінського, пише автор, обговорення ius та lex відбувається в двох різних місцях. Фрагмент, що обговорює lex, є довшим і краще відомим: так званий “Трактат про закон” (“Treatise on Law”в оригіналі). Принципове обговорення ius відбувається в обговоренні чеснот в pars secunda secundae (II-II), q. 57, де воно згруповано з питаннями, що стосуються справедливості та несправедливості.

Вступ до “Трактату про закон”...вказує? чому Ф. Аквінський застосовує термін “lex” замість “ius” у цьому розділі. Ф. Аквінський каже, що необхідно враховувати “зовнішні джерела” (людських) дій та продовжує стверджувати, що “зовнішнє джерело руху в напрямку добра є Бог, який направляє нас через закон та допомагає через благодать”. Для Вульгати та Ф. Аквінського основним законодавцем є Християнське Потрійне Божество: перша особа Трійці створила Всесвіт та з самого початку управляла ним через проголошення Його Закону через Вічний Глагол або Логос, другу особу Трійці.

У “Трактаті” Ф. Аквінський розрізняє чотири види закону: lex aeterna (вічний закон), lex naturalis (природний закон), lex humana (людський закон) та lex divina (божественний закон). В своїй “Сумі Теології” Ф. Аквінський намагається системно розрізняти ius як загальну назву для того, що є етично справедливим, від закону/lex (law/lex воригіналі ). Офіційною доктриною Ф. Аквінського є те, що “ius” власне стосується тільки того, що є “правильним” або “морально коректним” (rectum, honestum) як питання справедливості.

Джеймс Бернард Мерфі, пише Уайт, зазначає, що “…Ф. Аквінський є першим теоретиком права на латинському Заході, хто виразно замінив lex замість ius як основний термін для закону (lawв оригіналі) інновація, яка в подальшому буде прийнята Гоббсом та Бентамом”. Оскільки він (Ф. Аквінський) поділяє з Цицероном істотно статутну концепцію lex у тому сенсі, що lex має бути проголошеним владною волею для того, щоб бути lex, міцна асоціація між законом/lex (law/lex в оригіналі ) та обов’язком, що є характерним для того, що я називаю сучасною відмінністю між lex та ius, законом та правом (“law and right”в оригіналі) багато в чому завдячує саме прийняттю Ф. Аквінським в якості головної концепції для закону (law), концепції lex, яка походить від філософської традиції Цицерона. Відтак, Гоббс зміг легко дійти висновку, що саме закон/lex ( law/lexворигіналі ), а неius “визначає та зобов’язує”чи вчиняти дії,чи утримуватись від їхвчинення.

Що ж до ius? Обмеженням застосування цього терміна до того, що є iustum, що є питанням справедливості, Ф. Аквінський спонукає нас сприймати ius у відповідності з класичною концепцією справедливості: “те, що особа, по справедливості, винна, або те, що особі, по справедливості, належить, тобто те, що є справедливо належним особі”. Якщо ми зосередимось на другій частині, ми отримаємо щось дуже близьке до сучасного значення “права” (ius) (right (ius)в оригіналі)” [27].

П. Виноградов, аналізуючи роботу Брактона* “Про закони та звичаї Англії” також зазначає, що “йому (Брактону) довелося зіткнутись з особливостями англійської фразеології, з відсутністю в англійській мові слова, що відповідає латинському jus, оскількиjusне завжди значить“право”,як об’єктивнийпорядок речей та обов’язків, а може також позначати право в суб’єктивному сенсі, сферу юридичних повноважень певної особи, право, яке я захищаю, як моє власне, проти мого сусіда ("right")” [28].

Таким чином, англійське слово “law” не має значення “ius/право”, а має значення “lex/закон”, проте, не лише у розумінні нормативного акта вищої юридичної сили, що приймається органом законодавчої влади, а у його, так би мовити, найширшому розумінні, яке охоплює всі джерела правових норм, а також означає безпосередньо правову норму (правило).