Менеджерські революції сучасності.

Ще в першій половині ХІХ ст. в Англії були перші спроби систематизації управлінського досвіду. Перший своєрідний підручник з управління написав англійський професор математики, інженер та підприємець Чарльз Беббідж. Книга вийшла в 1832 році і мала назву “Економіка машин та виробництва”.

Фредерік Уїнслоу Тейлор (1856-1915 рр.) – американський інженер та дослідник, основоположника наукового менеджменту, який вважається також основоположником науки соціального управління. Запропонована ним система організації праці та управлінських відносин викликала так звану “організаційну революцію” в галузі управління виробництва. Спочатку свої погляди на управління він опублікував в 1895 році. Стаття називалась “Система відрізкових розцінок”, згодом розширені в книгах “Цехове управління” (1903 р.) і “Основи наукового менеджменту” (1911 р.)

Основи системи Ф. Тейлора:

1) вміння аналізувати роботу, вивчати послідовність її виконання;

2) підбір робітників (працівників) для даного виду робіт;

3) навчання та тренування працівників;

4) співробітництво адміністрації.

Важлива характеристика системи - це її практичне застосування за допомогою певних засобів, або т. зв. “техніка системи”. Стосовно розробок Ф. Тейлора вона включала:

1) визначення та точний облік робочого часу і вирішення в зв’зку з цим проблеми нормування праці;

2) підбір функціональних майстрів – по проектуванню роботи; по нормуванню і заробітній платі; по ремонту обладнання; в роботах, пов’язаних з плануванням і розподілом; по вирішенню конфліктів та дисципліні;

3) стандартизація засобів праці, інструменту, робочих операцій та рухів;

4) створення бюро розподілу – визначення видів робіт і розміщення на них виконавців;

5) введення інструкційних карт;

6) диференційна, більш прогресивна оплата праці;

7) калькуляція витрат на виробництво.

Відмінною особливістю першого раннього періоду було те, що виникли ідеї наукового управління, спрямовані на підвищення інтенсивності праці і зростання її продуктивності (1885-1920 рр.). Пізніше сформувалась “класична школа” (1920-1950 рр.), якою були розроблені принципи і визначені функції управління, були закладені вихідні положення науки про управління. Основоположниками “класичної школи” були А.Файоль, Л.Урвік, Г. Кунц, Р. Девіс та ін.

Так А.Файоль вважав, що на підприємстві виконується шість груп операцій:

1) технічні – виробництво, виготовлення і обробка;

2) комерційні – закупка, продаж, обмін;

3) фінансові – залучення засобів та розпорядження ними;

4) страхові – страхування майна та осіб;

5) облікові – бухгалтерія, калькуляція, облік і статистика;

6) адміністративні – передбачення, організація, розподіл, координування і контроль.

В рамках “класичної школи” було визначене поняття організаційної структури управління, а основним принципом була прийнята ідея ієрархії управління.

В своїй практиці А.Файоль використовував такі принципи управління, як розподіл праці, влада, дисципліна, єдність керівництва; система винагород; централізація; ієрархія; порядок; справедливість; постійність складу персоналу; ініціатива; єдність та згуртованість персоналу для досягнення мети організації; домінування загального інтересу над особистими.

Отже те, що було напрацьовано в науковому та практичному відношеннях представниками даної школи, стало класичною складовою управління. Тому вона отримала також назву “традиційної” (ділове адміністрування).

Соціологічне вчення М. Вебера про владу розрізняє три легітимних типи панування: легальне (формально-раціональне), патріархальне, харизматичне. Прагнення до участі у владі являє собою зміст політики. Політичне панування організовується за подобою підприємства, в якому розрізняється керівництво, штаб управління і матеріальні засоби.