Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Правовий режим земель природно-заповідного фонду




Землі ПЗФ України, займаючи 4 % земельного фонду країни, розподіляються у такий спосіб: національні природні парки – 1 % земельного фонду, природні заповідники – 0,3 % земельного фонду, біосферні заповідники – 0,3 % заповідного фонду, заказники – 1,7 % земельного фонду, регіональні ландшафтні парки – 0,68 % земельного фонду, інші об'єкти – 0,02 % земельного фонду.

Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки передбачається до 2005 року довести площу земель ПЗФ до 7 % земельного фонду (4255000 га), а до 2015 року – до 10,4 % земельного фонду країни (6275000 га), що за підрахунками фахівців дозволить сформувати в Україні екологічну мережу, яка відповідає європейським стандартам.

Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу, землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів ПЗФ.

Землі ПЗФ мають особливий режим охорони згідно ст. 162 Земельного кодексу. Фактичною ознакою земель ПЗФ є те, що вони цілком або частково вилучені з господарського обігу. Правовою ознакою цих земель є єдине законодавче регулювання їх правового режиму. Таке регулювання здійснюється Законом "Про природно-заповідний фонд України" та іншими законодавчими актами. Відповідно до преамбули цього Закону, ПЗФ складають ділянки суші і водного простору, природні комплекси й об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природної розмаїтості ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримки загального екологічного балансу і забезпечення фонового моніторингу навколишньої природного середовища.

Згідно ст. 44 Земельного кодексу, до складу земель ПЗФ включаються:

а) природні території й об'єкти: природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

б) штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Така класифікація цілком відповідає класифікації територій та об'єктів ПЗФ, визначеній у ст. 3 Закону "Про природно-заповідний фонд України". Згідно ст. 3 Закону "Про природно-заповідний фонд України", залежно від екологічної і наукової, історико-культурної цінності землі ПЗФ можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення. Землі природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків є землями ПЗФ загальнодержавного значення. Землі заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків – пам'яток садово-паркового мистецтва можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення. Землі регіональних ландшафтних парків і заповідних урочищ можуть бути тільки місцевого значення. Віднесення об'єктів ПЗФ до об'єктів загальнодержавного чи місцевого значення згідно ст. 39 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" означає відповідне віднесення земельних ділянок до природних об'єктів загальнодержавного чи місцевого значення і впливає на їх правовий режим.

У ст. 45 Земельного кодексу визначається, що землі ПЗФ можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності. Відповідно до ст. 4 Закону "Про природно-заповідний фонд України", землі природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі й інші природні ресурси, надані національним природним паркам, можуть перебувати лише у державній формі власності. Це цілком узгоджується з положеннями ст. 83 і 84 Земельного кодексу, згідно з якими не можуть передаватися у приватну власність землі ПЗФ, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну та іншу цінність. Вичерпний перелік таких земель саме передбачений ст. 4 зазначеного Закону. Разом з тим, усі інші землі ПЗФ можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній формах власності.

Закон не розмежовує право комунальної і державної власності на землі ПЗФ, однак згідно п. "ж" Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 року, землі під об'єктами ПЗФ (заказниками, пам'ятками природи, ботанічними садами, зоопарками, дендропарками і парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва, ландшафтними парками), що не мають загальнодержавного значення, передаються із земель державної власності у комунальну власність[4]. Залишилося невирішеним питання з заповідними урочищами – вони відносяться до об'єктів ПЗФ місцевого значення, але судячи з усього, залишаться у державній власності, а якщо так – то й управління такими об'єктами здійснюватиметься як управління об'єктами загальнодержавного значення.

При використанні земель ПЗФ варто керуватися законодавчими обмеженнями, встановленими ст. 9 Закону "Про природно-заповідний фонд України", відповідно до якої землі ПЗФ можуть з дотриманням законодавчих обмежень використовуватися для природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілей, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища, тобто основних видів використання територій ПЗФ. Крім того, законодавство допускає такі додаткові види використання земель ПЗФ: для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рослин, їхніх плодів, сіна, випасу худоби, полювання, рибальства й інших видів використання. Однак, і основні, й додаткові види використання земель ПЗФ можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню земель ПЗФ, установленому для них правовому режиму. При цьому варто пам'ятати, що крім законодавчих обмежень у використанні земель ПЗФ, діють також положення про природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, ботанічні сади, дендропарки і зоопарки, що розробляються і затверджуються для територій і об'єктів загальнодержавного значення – Мінекоресурсів, а для територій і об'єктів місцевого значення – органами Мінекоресурсів на місцях. Завдання, особливості природоохоронного режиму земель пам’яток природи і заповідних урочищ визначаються на підставі їх первинних облікових документів. Щодо земель парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, то їхній режим може бути визначений як у положенні про такі парки, так і в їхніх первинних облікових документах.

Специфіка управління землями ПЗФ полягає у наявності спеціальних органів управління цими землями, в особливому порядку виникнення і припинення прав на ці землі та їх обліку. Крім Держкомзему управління землями ПЗФ здійснює Мінекоресурсів України через Державну службу заповідної справи[5]. Крім того, управління землями ПЗФ здійснюють спеціальні адміністрації об'єктів ПЗФ згідно ст. 12 Закону "Про природно-заповідний фонд України". Однак спеціальні адміністрації створюються не на всіх об'єктах ПЗФ, тому окремі землі ПЗФ можуть перебувати в управлінні підприємств, установ, організацій, у віданні яких вони перебувають. У складі спеціальних адміністрацій об'єктів ПЗФ функціонують наукові, господарські й інші підрозділи, а також служби державної охорони об'єктів ПЗФ[6].

Особливий порядок виникнення і припинення прав на землі ПЗФ пов’язаний з тим, що законодавством України врегульована процедура створення об'єктів ПЗФ. Зацікавлені особи подають клопотання про створення об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення – до Мінекоресурсів, місцевого значення – до територіальних органів Мінекоресурсів. Після узгодження питання про створення об'єктів ПЗФ із власниками земельних ділянок, на яких передбачається їхнє створення, Мінекоресурсів чи його органи на місцях відповідно доручають розробку проекту створення об'єктів ПЗФ спеціалізованим проектним і науковим установам. Після цього проекти створення об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення подаються для ухвалення рішення Президенту України, а місцевого значення – відповідним обласним, Київським і Севастопольським міським радам. Після прийняття такого рішення здійснюється відведення земельних ділянок і переведення їх до категорії земель ПЗФ. Такі землі надаються самим об'єктам ПЗФ як юридичним особам, а на ті землі, що не вилучаються у їхніх власників, встановлюються обмеження й обтяження щодо використання, передбачені режимом відповідного об'єкту ПЗФ. При цьому власники таких земельних ділянок оформлюють і передають органам Мінекоресурсів охоронні зобов'язання – документи, відповідно до яких вони зобов'язуються дотримуватися встановленого в них переліку обмежень і обтяжень щодо використання земельної ділянки.

Збитки власників землі і землекористувачів, пов'язані зі створенням об'єктів ПЗФ на їхніх землях, відшкодовуються за рахунок державного бюджету – щодо об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення, бюджету Республіки Крим, місцевих бюджетів – щодо об'єктів ПЗФ місцевого значення. Законодавство України передбачає пільгу у вигляді звільнення об'єктів ПЗФ від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що виникли у зв'язку з вилученням земель ПЗФ із сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва (ст. 208 Земельного кодексу). Крім того, згідно п. 1 ст. 12 Закону України "Про плату за землю", від земельного податку звільняються всі об'єкти ПЗФ, за винятком мисливських заказників.

Система обліку у галузі використання земель ПЗФ передбачає ведення державного кадастру територій і об'єктів ПЗФ. Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України передбачає створення автоматизованої системи ведення державного кадастру територій і об'єктів ПЗФ. Цей кадастр ведеться Державною службою заповідної справи Мінекоресурсів. Державний кадастр територій і об'єктів ПЗФ є системою необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові й інші характеристики територій і об'єктів, що входять до складу ПЗФ, у тому числі і про землі. Первинний облік кадастрових відомостей здійснюється адміністраціями об'єктів ПЗФ.

Правовий режим об'єктів ПЗФ передбачає створення охоронних зон для забезпечення їх охорони, запобігання негативного впливу господарської діяльності на зазначені об'єкти. Охоронні зони навколо об'єктів ПЗФ утворюються відповідно до ст. 112 Земельного кодексу і ст. 39 – 40 Закону "Про природно-заповідний фонд України". Режим охоронних зон об'єктів ПЗФ встановлюється на підставі дослідження характеру господарської діяльності на прилеглих територіях. Якщо на землях охоронних зон планується здійснювати господарську діяльність, що може негативно вплинути на об'єкти ПЗФ, то оцінка такої діяльності здійснюється на підставі екологічної експертизи, яка проводиться відповідно до Закону "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року. Режим кожної охоронної зони визначається у положенні про відповідний об'єкт ПЗФ чи окремому положенні про його охоронну зону.

Природні заповідники. Земельні ділянки природних заповідників цілком вилучаються з господарського використання. На землях природних заповідників забороняється будь-яка господарська й інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток перебігів і явищ, або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси. Примірний перелік заборонених видів діяльності визначений ст. 16 Закону "Про природно-заповідний фонд України".

Біосферні заповідники. Закон виділяє функціональні зони біосферних заповідників: заповідна зона – її режим збігається з режимом природних заповідників; буферна зона – її режим такий самий, як і в охоронних зон природних заповідників; зона антропогенних ландшафтів – включає території, на яких зберігаються традиційні види землекористування, ведення господарської діяльності; зона регульованого заповідного режиму – регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища, включені до складу біосферного заповідника.

Національні природні парки. Земельні ділянки національних природних парків вилучаються з господарського використання. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі, що належать іншим власникам. Правовий режим національних природних парків передбачає таке функціональне зонування: заповідна зона – її режим такий самий, як у природних заповідників; зона регульованої рекреації – у її межах здійснюється короткостроковий відпочинок і оздоровлення населення, огляд визначних пам'яток, прокладка туристичних маршрутів і екологічних стежок; зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів та ін. об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зона – територія, на якій здійснюється господарська діяльність, необхідна для парку – територія населеного пункту, землі інших власників; охоронна зона – режим її такий самий, як і в охоронної зони природних заповідників.

Функціональне зонування національних природних парків породжує юридичну проблему у вигляді необхідності розмежування правових режимів земель ПЗФ і земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення. Адже за новим Земельним кодексом не допускається подвійне цільове призначення земель і включення їх одночасно до двох категорій. Зі змісту ст. 19 Земельного кодексу випливає, що землі поділяються на категорії за основним цільовим призначенням, тобто, якщо в даних земель подвійне цільове призначення, все одно має бути обране основне, котре і визначає, до якої категорії відносяться дані землі. Проблему розмежування земель ПЗФ і оздоровчого призначення можна розв’язати доволі просто: землі оздоровчого призначення передбачають особливий порядок переведення земель до цієї категорії, врегульований законодавством про курорти. Якщо зазначений порядок не дотриманий, – то не може йти мови про землі оздоровчого призначення.

Співвідношення ст. 43 і 51 Земельного кодексу дозволяє зробити такий висновок: згідно ст. 43 Земельного кодексу до земель ПЗФ відносяться землі з природними комплексами й об'єктами, що мають особливу рекреаційну цінність, яким відповідно до законодавства наданий статус територій і об'єктів ПЗФ. Це є спеціальна норма щодо ст. 51 Земельного кодексу, що встановлює склад земель рекреаційного призначення, оскільки вона визначає, що рекреаційні зони ПЗФ відносяться до земель ПЗФ, а не до земель рекреаційного призначення. Подібним чином співвідношення ст. 43 і 53 Земельного кодексу дозволяє зробити висновок про те, що якщо в межах національного природного парку буде виявлений об'єкт історико-культурної спадщини, то земельна ділянка під таким об'єктом підлягає переведенню до категорії земель історико-культурного призначення, тому що у цьому разі спеціальною нормою буде ст. 53 (ст. 43 не містить вказівки на об'єкти культурної спадщини).

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок у їхніх власників. На землях регіональних ландшафтних парків може проводитися функціональне зонування у такому ж порядку, як і для національних природних парків.

Заказники займають більшість площі ПЗФ. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок у власників і користувачів. На землях заказника обмежується чи забороняється діяльність, що суперечить цілям і задачам, передбаченим положенням про заказник.

Пам’ятки природи. Оголошення пам’яток природи здійснюється без вилучення земельних ділянок у їхніх власників. На землях пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню чи призводить до деградації або зміни їх первісного стану.

Заповідні урочища. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок у їхніх власників. На землях заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні перебіги, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Ботанічні сади. Ділянки землі, закріплені за ботанічними садами, вилучаються з господарського використання. Зонування території ботанічного саду здійснюється відповідно до положення про ботанічний сад і проекту організації території ботанічного саду, що розроблюються спеціалізованими науковими і проектними установами та затверджуються органом, у підпорядкуванні якого перебуває ботанічний сад за погодженням з Державною службою заповідної справи Мінекоресурсів – для ботанічних садів загальнодержавного значення, органами Мінекоресурсів на місцях – для ботанічних садів місцевого значення. Функціональне зонування територій ботанічних садів передбачає: експозиційну зону – її відвідування дозволяється у порядку, встановленому адміністрацією ботанічного саду; наукову зону – до неї входять ботанічні колекції, експериментальні ділянки, право на її відвідування мають тільки співробітники ботанічного саду, а також фахівці інших установ, з дозволу адміністрації ботанічного саду; заповідну зону – відвідування її забороняється, крім випадків, якщо воно пов’язане з проведенням наукових спостережень; господарсько-адміністративну зону – територію, на якій здійснюється господарська діяльність, необхідна для ботанічного саду; охоронну зону – режим такий самий, як і в охоронної зони природних заповідників.

Дендрологічні парки. Земельні ділянки дендрологічних парків вилучаються з господарського використання. На землях дендрологічних парків забороняється діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрозлива для збереження дендрологічних колекцій. На цих землях може проводитися зонування відповідно до вимог, установлених для ботанічних садів.

Зоологічні парки. Земельні ділянки зоопарків вилучаються з господарського використання. Правовий режим зоопарків загальнодержавного значення, крім Закону "Про природно-заповідний фонд України", регулюється також Положенням про зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки і Мінкультури України від 20 лютого 1998 року. На землях зоопарків забороняється діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на нього завдань і загрозлива для збереження сприятливих умов для проживання тварин у цих парках. Правовий режим зоопарків передбачає функціональне зонування: експозиційна зона – призначена для стаціонарного утримання тварин для культурно-пізнавальних цілей; наукова зона – у її межах провадиться науково-дослідна робота, відвідування зони дозволяється у порядку, дозволеному адміністрацією зоопарку; рекреаційна зона – призначена для організації відпочинку й обслуговування відвідувачів парку; господарська зона – територія, на якій розташовуються допоміжні господарські споруди зоопарку; охоронна зона – режим такий самий, як і в охоронних зон природних заповідників.

Проект організації території зоопарку розробляється і затверджується в такому ж порядку, що й для ботанічного саду. Територія зоопарку повинна бути обгороджена парканом і позначена інформаційними знаками відповідно до Положення про єдині державні знаки й аншлаги на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди України від 29 березня 1994 року. Провадження будівельних та інших господарських робіт на землях зоопарку загальнодержавного значення здійснюється за погодженням з Державною службою заповідної справи Мінекоресурсів.

Парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва. Оголошення парків – пам’яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням чи без вилучення земель у їхніх власників. На землях парків – пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження, екскурсії, масовий відпочинок населення, догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки. На цих землях забороняється будь-яка діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на парки завдань і загрозлива для їх збереження. У парках-пам’ятках садово-паркового мистецтва може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. Проекти змісту і реконструкції таких парків затверджуються у такому ж порядку, як і для ботанічних садів.

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...