Правовий режим земельних ділянок, у межах яких наявні природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність

Згідно п. "б" ч. 1 ст. 46 Земельного кодексу, до земель іншого природоохоронного призначення відносяться земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (далі – науково цінні землі). Охорона науково цінних земель здійснюється відповідно до ст. 6 Закону "Про природно-заповідний фонд України", яка передбачає, що території й об'єкти, які мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням про кожну з таких територій чи об'єктів, яке відповідно до цього Закону затверджується Мінекоресурсів. На перший погляд, здавалося б, мова йде про особливо цінні об'єкти ПЗФ. Але ситуацію прояснює ст. 7 цього ж Закону, відповідно до якої, землі ПЗФ, а також землі природних територій і об'єктів, що мають особливу наукову цінність, і є згідно ст. 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного призначення. Як видно зі ст. 7, Закон робить розрізнення між землями ПЗФ і науково цінними землями: це різні правові режими.

Слід, одначе, відзначити, що законодавство щодо науково цінних земель розвинуте недостатньо, а тому видається ускладненим чітко визначити критерії особливої наукової цінності об'єктів та їхній правовий режим. Формулювання ст. 46 Земельного кодексу необхідно тлумачити таким чином, що землі можуть бути віднесені до цього правового режиму не лише тоді, коли на них розташовані які-небудь об'єкти, що являють особливу наукову цінність, але й коли самі ці землі становлять особливу наукову цінність. Деякі критерії віднесення земель до науково цінних земель можна знайти у Загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки, що передбачає також проведення наукових досліджень щодо науково цінних об'єктів природи.

Згідно п. 4 Програми, складовими екологічної мережі є, зокрема, землі з ділянками степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України[8], земельні ділянки, що є місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України[9], радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підлягають окремій охороні – як природні регіони з особливим режимом. Це, мабуть, приблизний перелік земель, що можуть бути віднесені до науково цінних земель. Хоча, можливо, у разі виявлення якого-небудь науково цінного природного утворення, на земельну ділянку під таким утворенням буде поширено правовий режим науково цінних земель – мова може йти про яку-небудь природну аномалію – магнітну, радіаційну, екологічну тощо.

Екологічному законодавству України відомий правовий інститут резервування цінних для заповідання природних територій і об'єктів (ст. 55 Закону "Про природно-заповідний фонд України"). Режим резервування встановлюється тимчасово, до ухвалення рішення про віднесення даних територій до об'єктів ПЗФ, для забезпечення їхньої схоронності. У рішенні про резервування можуть бути зазначені обмеження у використанні зарезервованих земель[10]. Однак, зарезервовані землі не можна віднести до науково цінних земель, тому що вони продовжують перебувати у відповідних категоріях земельного фонду до того часу, поки не буде створений об'єкт ПЗФ, тобто, вони не є землями природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення.

З урахуванням нововведень у законодавстві України: нового Земельного кодексу, законодавства про формування національної екологічної мережі, можна говорити про поступове формування окремого правового режиму науково цінних земель. Щодо порядку оголошення земель науково цінними, варто керуватися ст. 6 Закону "Про природно-заповідний фонд", відповідно до якої віднесення земель до науково цінних здійснюється Мінекоресурсів, яке й затверджує положення про особливий правовий режим цих земель.

Науково цінними землі можуть бути оголошені також у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 6 Закону України "Про музеї і музейну справу" від 29 червня 1995 року. Відповідно до цієї статті, на основі ансамблів, комплексів пам’яток і окремих пам’яток природи, історії, культури і територій, що мають особливу наукову цінність, можуть створюватися історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба тощо. Створення історико-культурних заповідників веде до переведення земельної ділянки до земель історико-культурного призначення. Щодо створення музеїв-заповідників і музеїв просто неба – то землі під такими науково цінними об'єктами цілком можуть бути віднесені до категорії земель природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення. Підставою для переведення земель до цієї категорії буде створення музею у порядку, передбаченому вищезазначеним Законом. Землі, на яких розташовані музеї, мають певну специфіку правового режиму, встановлену музейним законодавством.

Крім того, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року до повноважень органів місцевого самоврядування відносить прийняття рішень про організацію об'єктів ПЗФ місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні (п. 37 ст. 26; п. 3 ч. 1 ст. 33; п. 24 ч. 1 ст. 43). Це означає, що органи місцевого самоврядування можуть організувати на природних територіях, на які поширюється їхня юрисдикція, такі об'єкти особливої охорони, що не передбачені Законом "Про природно-заповідний фонд України". У такому разі органи місцевого самоврядування самостійно визначають правовий режим відповідних територій, що хоча й підлягають особливій охороні, але не включаються до ПЗФ. Такі науково ціні землі будуть віднесені до земель місцевого значення. Наприклад, це може мати місце у випадку, передбаченому ст. 76 Лісового кодексу України: надання лісів, що мають особливе наукове значення для провадження науково-дослідних робіт із встановленням особливого режиму лісокористування.

Правовий режим науково цінних земель не обов'язково передбачає здійснення наукової діяльності на цих землях – на них може бути забезпечений режим використання і охорони природи, що відповідає науковій специфіці цих земель, і забезпечує їхню схоронність для проведення відповідних наукових досліджень. Науково цінні землі можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності, можуть передаватися у постійне користування, на умовах оренди та інших правових підставах.

Таким чином, законодавство України надає можливість визначення чотирьох видів правових режимів науково цінних земель: а) правовий режим радіаційно забруднених земель зони екологічного лиха, б) правовий режим науково цінних об'єктів, обумовлений ст. 6 і 7 Закону "Про природно-заповідний фонд України", в) правовий режим земель, на яких розташовані науково цінні природні об'єкти, що є експонатами музеїв просто неба, і г) правовий режим природних об'єктів особливої охорони (не включених до ПЗФ), створених за рішенням органів місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень. Перелічені вище правові режими не можна вважати вичерпними щодо науково цінних земель: п. "б" ч. 1 ст. 46 Земельного кодексу може бути підставою для визначення й інших правових режимів науково цінних земель, що можуть бути встановлені законодавством України.