Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Організації в менеджменті соціальної роботи

Організація соціальної сфери (соціальна система, організація, яка здійснює соціальну роботу, тощо) – це систематизоване, структуроване, публічне, свідоме об’єднання дій людей для досягнення ефективного результату вирішення соціальної проблеми в контексті соціальної роботи.

Соціальна служба розуміється як певний тип ділової організації в соціальній сфері, на яку покладено реалізацію соціальної політики на даній території в цілому або з якогось конкретного її напряму, шляхом здійснення безпосереднього управління соціальною роботою з клієнтами та соціальними працівниками, що її забезпечують.

При цьому головними інституціональними ознаками соціальної служби є такі:

1) правовий статус або правове закріплення діяльності у відповідних положеннях та регламентах;

2) організаційна побудова установ, в якій відображено специфіку діяльності та умов;

3) практичне здійснення соціальної допомоги, захисту та підтримки, зумовлене правовим статусом та організаційною побудовою.

Для організацій соціальної сфери послідовні процеси життєдіяльності мають такі визначення:

ü отримання ресурсів від зовнішнього середовища (наприклад, від громади чи міста) та оптимальне використання ресурсів соціальної роботи;

ü виробництво соціальної послуги або надання соціальної допомоги;

ü збільшення ресурсів клієнта та ресурсів громади.

Розглянемо рис. 1 «Компоненти організації «Соціальної служби». При цьому слід звернути увагу кожного керівника організації на три принципових правила:

1. Компоненти соціальної служби, які виступають в організації зв’язаними попарно і функціонують як єдине ціле.

2. Мінімальні зміни в одному з компонентів призведуть до змін в інших компонентах.

3. Вплив зовнішнього середовища на кожен з компонентів є непрямим, тоді як на організацію цей вплив безпосередній (прямий).

Рис.1 Компоненти організації в менеджменті соціальної роботи

Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення. Усі організації розглядаються як відкриті системи, тобто такі, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, але й із зовнішнім середовищем. Відкрита система має певні властивості, а саме: цілісність, перспективність, незалежність, спеціалізованість, централізація, циклічність розвитку та ін. Відкрита система має вхід та вихід. Організація складається з керуючої та керованої підсистем, що тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов’язаними. До складу керованої підсистеми входять елементи, які забезпечують безпосередній процес діяльності.

Якщо управлінські рішення в керованій системі спрацьовують не повною мірою (не виконуються, виконуються частково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформація про усі неточності, недоліки, відхилення каналами зворотнього зв’язку надходить у керуючу систему (тобто виконується процедура регулювання), в якій апарат управління розробляє необхідні заходи. Управлінські рішення щодо розроблених заходів надходять каналами прямого зв’язку в керовану систему і спрямовуються на усунення недоліків, відхилень тощо. Фактично забезпечується робота циклічного механізму, в результаті якої (якщо необхідно, за декілька циклів) будуть усунуті усі недоліки та керована система під впливом керуючої ліквідує наявні проблеми. Якщо керуюча система працює недостатньо професійно, кваліфіковано, ефективно чи активно, то слід очікувати, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення намічених цілей. Рівень виконання керованою системою завдань і досягнення цілей прямо залежить від діяльності керуючої системи та, зокрема, апарату управління.

У науковій літературі виділяють чотири підходи до аналізу характерних рис соціальних служб.

І підхід: від сприйняття соціальної служби як цілісної системи, первинної одиниці аналізу соціальної роботи з відповідним рівнем та спрямуванням. Тоді в центрі аналізу та прогнозування діяльності соціальної служби перш за все знаходяться взаємовідношення із оточуючим (зовнішнім) середовищем. Важливими є питання про цілісність організації, її місію у функціонуванні громади, організаційну роль серед інших соціальних інститутів та організацій соціального спрямування.

ІІ підхід: від зосередження уваги на системі компонентів соціальної служби, що найбільше піддаються змінам. Тоді в центрі виступають взаємовідносини між компонентами організації структурними підрозділами, неформальними групами, окремими співробітниками.

ІІІ підхід: будується на гуманістичній позиції, коли основу аналізу та дослідження визначають соціально-психологічні погляди, а саме: відповідність мети діяльності соціальної служби кожного конкретного спеціаліста з соціальної роботи, ступінь зацікавленості спеціалістів у досягненні мети, комбінація методів підвищення лояльності та мотивація праці спеціалістів, вибір форм делегування повноважень щодо прийняття рішень та стан відповідальності співробітників.

ІV підхід: формалізований або структурно-функціональний. Дослідника соціальної служби перш за все турбують відповіді на запитання: наскільки нормативно визначені права, функціональні обов’язки, етичні правила та обсяг відповідальності кожного працівника, які форми та методики використовуються в організації для стимулювання організаційного порядку, хто, за якими принципами формує, очищає інформаційний простір організації.

Характерно, що для кожної організації соціальної сфери типовими є кілька об’єднуючих атрибутів:

ü Цінності (публічне обґрунтування корисності, етичні правила, права клієнтів, принципи роботи);

ü Взірці (приклади, моделі, досвід), якими представляється, визначається соціальна служба;

ü Соціально-філософські уявлення: як сприймається людина, її права, демократичні сподівання, яка роль групових, командних зв’язків соціальних працівників, які погляди на зміст та характер змін в соціальному, суспільному вимірі тощо;

ü Символічні узагальнення, своєрідні атрибути публічного (зовнішнього та внутрішнього) сприйняття цільності та неповторності організації.

Цікавим є узагальнене визначення особливостей соціальних служб як соціальних організацій:

ü Складність йде не від великої кількості компонентів части, а від складності взаємодії компонентів організації;

ü Кожен компонент соціальної служби є неподільним;

ü Кожен компонент в своєму зв’язку із зовнішнім середовищем діє як представник цілого;

ü При змінах у зовнішньому середовищі та внутрішньому стані організації зберігається набір компонентів;

ü Внутрішня послідовність та паралельна переробка інформації в соціальні службі;

ü Вертикальні та горизонтальні зв’язки між елементами, компонентами системи та зовнішнім оточенням соціальної служби.

На особливості соціальних служб накладаються протиріччя їх практичної діяльності:

· Між вимогами розвитку статусу державного службовця (коли соціальний працівник знаходиться перш за все на сторожі інтересів держави, контролює середовище клієнтів) та вимогам професійної соціальної роботи (коли працівник соціальної служби перш за все стоїть на позиціях клієнта, сприймає та поважає суб’єктивний світ клієнта, допомагає клієнту збільшити свою самостійність, а не залежати від чиновника, в руках якого сконцентровано ресурси соціальної роботи тощо);

· Між закономірностями адміністративно-командного управління (номенклатура, виконання планових завдань, монополія державної влади, ієрархічність відносин між організаціями та спеціалістами в окремій організації, пріоритет організаційних та розподільчих методів впливу (інструкція, наказ), авторитарний, силовий стиль управління) та ринковим управлінням (плюралізм власності, між секторальна взаємодія організацій, рівноправність партнерський відносин, самоврядування організації в умовах певної території, демократичний стиль управління, пріоритет щодо економічних методів управління);

· Між завданнями соціальної політики та закономірностями соціальної роботи.

⇐ Предыдущая 1 2 34