Главная | Обратная связь
МегаЛекции

Українська політична думка у XIX- на початку XX ст.





XIX столітті в Україні, як і по всій Європі спостерігався різноманітний, захоплюючий і широкий розквіт нових ідей. Але найбільш важливою концепцією, що її висунуто в цей час, була концепція національної свідомості, бо з усвідомленням національної належності прийшли ідеї та питання, які ми вирішуємо сьогодні.


Українське національне відродження мало свої витоки з одного боку в історичній традиції, а з другого — в пробудженні усвідомлення своєї народності. Як свідчать українські історичні джерела, національне відродження почалося в кінці XVIII століття як антитеза тяжкому політичному й соціально-економічному становищу та занепаду культури, в якому опинився в той час український народ. Колишня козацька старшина, доводячи свої права на “російське” дворянство, звертається до царя з петиціями, підкріплюючи свої претензії історичними доказами. На грунті станових дворянських інтересів виникає цілий рух, який спирається на історичні традиції й усі свої домагання будує на історично-правних доказах. Боротьба за визнання прав на дворянство за нащадками всіх категорій козацької старшини затяглася на декілька десятиліть, але свій внесок у справу відновлення українських історичних традицій зробила. Вона привернула інтерес до рідної історії й привела до дослідження цієї історії. В процесі становлення українознавства як науки можна виокремити три етапи: збирання історичних документів, фольклору, старожитностей; відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр; створення політичних організацій, одним із завдань яких була пропаганда національної незалежності.
У 1798 р. в Петербурзі з'являються одночасно дві книжки. Одна — “Записки о Малороссіи” — маленька енциклопедія відомостей про Україну, написана Яковом Маркевичем, що відкрила собою низку видань, присвячених українській історії та етнографії. Друга — “Енеїда” Івана Котляревського, яка дала початок новій українській літературі. Над вивченням української історії працювали Дмитро Бантиш-Каменський, Олекса Мартос, Василь Полетика, Максим Берлінський та ін. Вони поклали початок науковому дослідженню жраїнської старовини й популяризували знання рідної минувшини cеред широких кіл українського громадянства. Нова українська література, в тісному зв'язку з історичними та етнографічними студіями, відкрила освіченому громадянству зовсім новий світ українськоого життя. Відтепер поняття “нація” включало весь народ, а потяття “батьківщина” охопило всі землі, населені цим народом.
Окремо необхідно зупинитися на “Історії Русів”, яка з'явилася Наприкінці XVIII- на початку XIX ст. і поширювалася у рукописних "Записках. Лише в 1846 р. вперше була надрукована, її можливими авторами вчені вважають Григорія і Василя Полетиків, Григорія Кониського та ін. “Вічною книгою незалежності українського народу”, назвав її М.Костомаров. Важко відшукати в історії твір, який мав би такий величезний вплив на цілі покоління українського громадянства. “Історія Русів” є по суті політичним трактатом, в якому автор, оперуючи фактами, приводить власну концепцію історії України, пов'язуючи початок етногенезу українського народу із сарматськими племенами і доводячи, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі. Цей твір пробуджував глибокі патріотичні почуття, гордість за-своїх предків — шляхетних гетьманів, славних козацьких ватажків. Не зважаючи на значні фактологічні неточності, національно-визвольна спрямованість зумовила широку популярність “Історії Русів”, яка започаткувала пробудження ідеї національної самобутності українського народу за допомогою наукового й полемічного методів.

 





Читайте также:





©2015- 2017 megalektsii.ru Права всех материалов защищены законодательством РФ.