 |
Формування політичних партій
|
|
|
|
Наприкінці XIX— на початку XX ст. відбувається політизація національного руху — починають створюватися політичні партії. У 1880 р. під впливом М.Драгоманова постала Українська радикальна партія, в якій плідно працювали І.Франко та М.Павлик. Своєю метою партія проголосила боротьбу за інтереси селянства. Партії вдалося ввести своїх представників до австрійського парламенту. У 1899 р. праве крило Радикальної партії об'єдналося з народниками і утворило Національно-демократичну партію, яка перебрала на себе провід у політичному житті, її очолили спочатку Ю.Романчук, пізніше — К.Левицький, обидва були депутатами австрійського парламенту. В своїй програмі партія проголосила необхідність об'єднання всіх українських земель в одній державі. Ліве крило Національно-демократичної партії утворило нову — Українську соціал-демократич-ну партію, метою якої стало створення вільної Української Республіки.
На підросійській Україні також розпочався процес творення політичних партій. На зборах студентських громад у Харкові на початку XX ст. утворилася Революційна українська партія (РУП), яка з 1905 р. стала Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). До складу партії увійшли Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра. Чисельність партії на весну 1907 р. становила 3 тис. членів. Партія вимагала автономії України з окремими представницькими зборами (сеймом), повалення революційним пролетаріатом царського режиму й скликання Народної ради.
На базі створеної у 1900 р. РУП внаслідок виходу з неї М.Міхновського було утворено Українську народну партію (УНП), яка в основу своєї діяльності покладала інтереси селянства і робітництва. Партія виступала за проведення аграрної реформи при одночасних заходах до розвитку національної промисловості. У справі національній УНП проголошувала самостійність і суверенність Соборної України та забезпечення автономії тим частинам України, які перебували в інших історичних і економічних умовах (Галичина,
Кубань). У грудні 1917 р. УНП увійшла до складу партії соціалістів-самостійників.
Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) створена у 1906 р. народницькими групами, які відкололися від РУП. Тривалий процес формування УПСР завершився лише у квітні 1917 р. Партія спиралася на селянство і національну інтелігенцію. На осінь 1917 р. в її лавах налічувалося 75 тис. членів. Лідерами партії стали М.Грушевський, М.Ковалевський, П.Христюк, М.Залізняк. В основу діяльності партії покладено програму Загально російської партії соціалістів-революціонерів. Теоретична основа програми — ідея інтегрального соціалізму, соціальна революція, встановлення диктатури революційної демократії, захист “єдиного трудового класу”. Як кінцеву мету партія проголосила перебудову капіталістичного суспільного ладу на соціалістичний. У національному питанні виступала за екстериторіальну автономію України у складі Російської буржуазної федеративної демократичної республіки.
|
|
|
Таким чином XIX— початок XX століття можна характеризувати як добу підготовки українських сил до боротьби за незалежність. Чисельні організації йшли різними шляхами, які вели до спільної мети, і марні були заходи російського самодержавства, щоб припинити й знищити цей рух. В цю добу народжується нове покоління, що з дитинства вбирало в себе віру в українські національні сили і на світанку XX ст. молодь Східної та Західної України об'єдналася в єдиному прагненні волі, незалежності, власної держави. Щоб зрозуміти вибух революції 1917 р. і становлення Української самостійної держави, треба врахувати величезну підготовчу працю,яку невпинно вело українське громадянство.
|
|
|
10. Досягнення українців Австро-Угорщини (самостійне вивчення)
Товариство «Просвіта», засноване в 1868 р. народовцями. Привятивши себе справі піднесення культурного й освітнього рівня селянства, це львівське товариство за допомогою сільських учителів і парафіяльних священиків поступово поширило по всій Східній Галичині мережу читалень і бібліотек. У них селян заохочували читати пресу (нерідко один письменний селянин читав цілому гуртові своїх неписьменних сусідів) і об-
говорювати політичні та соціальні питання. Популярність цих читалень зросла, коли
з часом при них почали діяти хори, театральні трупи, гімнастичні товариства та кооперативи. Під кінець століття вони фактично стали суперничати з церквою та
шинком. Це було великим внеском у піднесення політичної та національної свідо-
мості селянства.
Завдяки самовідданій праці таких провідних діячів «Просвіти», як Анатоль Вах-
нянин і особливо Олександр 0гоновський,до 1914 р. товариство мало 77 регіональ
них відділень, близько 3 тис. читалень і бібліотек, понад 36 тис. членів у складі його
львівської філії й близько 200 тис.— у сільських читальнях. Здійснювалися також
спроби організувати сільську молодь. На зразок чеських організацій у 1894 р. були
засновані гімнастично-протипожежні товариства під назвою «Сокіл» та «Січ». Особ-
ливо діяльними виявили себе тут радикали, зокрема Кирило Триловський.
Ці юнацькі групи давали селянам нагоду не тільки брати участь у парадах,
вони виховували схильність до дисципліни, співпраці, знань та розвивали почуття
'патріотизму. На 1914 р. вони налічували 974 місцевих відділення й понад 33 тис. чле-
нів.
У 1870-х роках, коли духовенство розпочало кампанію проти пияцтва на селі. Масові сходи та обітниці, які давалися на них всією громадою, допомогли скоротити споживання
алкоголю, а сама кампанія стала для церкви одним із перших найбільш конкретних
її досягнень.
Згодом економічні заходи щодо селян очолила світська інтелігенція. Спочатку
товариство «Просвіта» фінансувало кооперативні крамниці, склади та кредитові
спілки. Але воно не могло забезпечити необхідну кваліфіковану допомогу та орга-
нізувати спеціалізовані кооперативи. Цю потребу взявся задовольнити Василь На-
гірний — піонер західноукраїнського кооперативного руху, який протягом 10 років
займався вивченням досвіду швейцарських кооперативів. У 1883 р. він організував
споживчий кооператив «Народна торгівля», що ставив собі за мету закуповувати
й продавати великі партії продуктів, оминаючи посередників, а заощаджені гроші
передавати селянам. За допомогою своєї організації Нагірний сподівався привчити
українців до комерційної діяльності.
|
|
|
Поступово виникали інші кооперативи. У 1899 р., щоб навчати селян сучасних
методів господарювання, Євген Олесницький заснував «Сільський господар», який
у 1913 р. налічував понад 32 тис. членів. Однак найчисельнішими серед кооперати-
вів були кредитові спілки. Деякі з них виникли ще в 1873 р., проте лише в 1894 р.
із заснуванням спілки «Віра» вони отримали стабільну, добре відрегульовану основу.
Даючи десятипроцентні позички, ці спілки, яких налічувалися сотні, швидко витіс-
нили більшість лихварів. Ще одна важлива економічна установа з'явилася в 1895 р.
у Львові—страхова компанія «Дністер». На 1907 р. вона мала 213 тис. клієнтів.
Зростання кооперативів привело до організації в 1904 р. Центральної асоціації укра-
їнських кооперативів, що мала близько 550 філій, переважно кредитових спілок,
і 180 тис. членів. У 1909 р. на 40-ві роковини «Просвіти» діячі кооперативного руху
скликали з'їзд (який зібрав 768 делегатів, здебільшого молодої світської інтеліген-
ції), щоб визначити напрями майбутнього розвитку нації. Багато делегатів, охоплених надзвичайно оптимістичним настроєм, висловлювали думку про те, що українці
нарешті стають господарями власної долі.
Міське культурне життя. Підбадьорена своїми організаторськими досягненнями серед селян, інтелігенція намагалася зміцнити своє становище і в міському середовищі. Об'єктом її уваги стала освіта, особливо середня та університетська. Як і на-
лежало сподіватися, українці були мізерно представлені на всіх освітніх рівнях.
Зокрема в початкових школах вони мали вдвоє меншу кількість класних приміщень
і вчителів, ніж поляки. Ці диспропорції поглиблювалися у гімназіях та університе-
тах, де поляки робили все можливе, щоб затримати зростання української освіченої
еліти. Так, у 1897 р. з 14 тис. учнів середніх шкіл у провінції 80 % складали поляки
й лише 16%— українці (у 1854 р., до того як поляки встановили контроль над сис-
темою освіти, це співвідношення було приблизно однаковим). Якщо поляки мали
ЗО гімназій, то українці — лише дві. У Львівському університеті українці навчалися
головним чином на факультетах теології та права й складали близько 30 % загаль-
ного числа його студентів, яке становило 1700 чоловік. Оскільки для відкриття гімназій потрібна була згода уряду, поляки та українці боролися за кожну школу на політичному рівні. До 1914 р. українцям удалося примусити уряд відкрити ще чотири гімназії, фінансованих державою. За той же період поляки відстояли для себе в кілька разів більше середніх і ремісничих шкіл. Усвідомлюючи, що уряд не задовольнить їхніх потреб, українці звернулися до громади й завдяки приватним внескам заснували ще вісім гімназій. Щоб допомогти студентам, особливо тим, котрі приїжджали із сіл, при гімназіях та університетах відкривали численні гуртожитки, утримувані приватним коштом.
|
|
|
Вражаючих успіхів було також досягнуто в літературі; вони насамперед пов'яза-
ні з письменниками: Іваном Франком, Василем Стефаником
та Ольгою Кобилянською.
|
|
|
II. Загальні правила формування та подання звіту
III. формування умінь визначати радіанну міру кута за градусною і навпаки.
IV. Формування звіту
VП.2.1. Орієнтовна карта для формування професійних навиків
Аналіз формування та використання капіталу
Валютний курс: сутність, основи формування та чинники впливу.
ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ ТА ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.
Види резерву збитків та порядок їх формування.
Визначення місії і формування цілей міжнародної корпорації
Визначити особливості організації та формування фізичної адреси при сторінковому розподілі основної памяті.
