 |
Чотирикутник смерті
|
|
|
|
До осені 1919 р. становище українців стало справді трагічним. З одного боку їх
атакували білі, з іншого от-от мали вдарити більшовики, в тилу чатували агресивні
поляки й вороже настроєні румуни. Цей «чотирикутник смерті», що невпинно звужувався, став нестерпним, коли в жовтні виснажені, голодні, позбавлені постачання й притулку українські армії вразила епідемія тифу. За якихось кілька тижнів велика кількість солдатів або померли, або вмирали, або ж були уражені хворобою. Власне, тоді розвалилася горда колись Галицька армія. До кінця жовтня в її складі налічувалося з 50 тис. лише 4 тис. боєздатних солдатів. У Петлюри ж було з 35 тис. всього 2 тис. бійців. Ті, що лишилися живими, рятувалися, як могли.
6 листопада 1919 р. галицький генерал Мирон Тарнавський перевів своїх бійців під командування білих за умови, що вони не будуть боротися проти інших українців і що їм дадуть можливість поновити сили. Тим часом Петрушевич із прибічниками дістався до Відня, сформувавши там уряд у вигнанні. Зі свого боку Петлюра з Директорією знайшли собі притулок у Польщі, а їхні війська перетворилися на партизанські загони, що діяли в більшовицькому тилу. Таким чином залишки двох українських урядів і армій опинилися в таборах своїх взаємних ворогів.
НАШ КРАЙ 1917-1923рр. (самостійне вивчення)
Більшовики
На 1913 рік населення селища Жовта Ріка нараховувало близько 1 300 чол. На прикінці 1914 року на руднику працювало 607 чоловік (1913 році - 930) Видобуток руди падає, багато шахтарів мобілзовано в армію, погіршується економічний стан робітників, поживну базу отримують революційні елменти. Влітку 1917 року більшовики створюють рудничний партійний осередок і ведуть боротьбу за владу проти представників Центральної Ради та тимчасового уряду. Після жовтневого перевороту в Петрограді місцеві більшовики починають діяти більш рішуче, але особливої підтримки серед місцевого населення вони не знаходять. До влади вони приходять лише за допомогою більшовицьких російських інтервентів Антонова-Овсієнко 24 січня 1918 року. Але перемога їх була не довгою вже на кінець березня 1918 року жовтоводським більшовикам, як і їхнім господарям, російським радянським військам довелося втікати під ударами військ Центральної Ради та її союзників німецьких та австроугорських військ. Жовтоводські більшовики влились до складу Ордо-Васильківського загону червоногвардійців Кривбасу, яким командували П.М.Кращенко та М. В. Задорожній. В квітні 1918 року цей загін увійшов у склад Кримського (Чорноморського) полку, командиром якого був І.Ф.Федько. Жовтоводські більшовики брали участь у бойових операціях проти білогвардійських військ на Північному Кавказі, воювали проти горян що боролись за державну незалежність своїх країн.
|
|
|
Залишившись в тилу німецько-українських військ більшовики спробували організувати широкий рух опору. Але марно, сільське населення (що переважало на той час) вперто не підтримувало їх. На осінь 1918 року червоний партизанський загін більшовика Г.В.Потапова нараховував лише 25 чоловік. Реакційна політика гетьмана Скоропадського репресії німецьких військ, та поміщиків створили сприятливий грунт для роботи більшовистських агітаторів. Чисельність загону зростає до 350 чол., в основному за рахунок селян, що слабо розумілись на політиці, але добре зрозуміли на власній шкірі, що «німців та панів пора бить» По навколишнім селам шириться повстанський рух петлюрівського забарвлення. Селянські «батьки», «отамани» витісняють гетьманські залоги і німецькі загони в міста і фактично блокують їх. В боротьбі проти гетьманату тимчасовими союзниками стають і українські повстанці і більшовики.(останні намагаються не конфліктувати на місцях з авторитетними селянськими ватажками, намагаючись, проте, захопити владу) Так, жовтоводські шахтарі перебуваючі під впливом більшовиків у листопаді 1918 року виганяють із селища представників німецької окупаційної влади та гетьманців.Проте узурпувати владу більшовикам не вдалося і на цей раз. Їх потіснили петлюрівці. І знов вони рятуються втечею. А повертаються лише за допомогою Червоної Армії 19 січня 1919 року.
|
|
|
Червоний партизанський загін Потапова розгорнув терор проти колишніх союзників, селян – повстанців. За підтримки загонів Червоної Армії ним було розгромлено в бою під Верхньодніпровським (березень 1919) партизан Марусі.
Влітку 1919 року розпочався наступ Денікінської армії і загін Потапова було включено до складу Червоної Армії.
Анархія
У 1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос. У новітній історії Європи жодна країна не пережила такої всеохоплюючої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, такого остаточного розвалу влади, яких у цей час зазнала Україна. Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш ніж за рік Київ п'ять раз переходив із рук у руки. Численні фронти розділяли одне від одного міста й цілі регіони. Майже повністю порушився зв'язок із зовнішнім світом. Знелюдніли голодні міста, а їхні мешканці в пошуках їжі подавалися на село. Села буквально забарикадовувалися від непрошених гостей. Тим часом різні уряди, яким удавалося заволодіти Києвом, скеровували свою увагу та енергію переважно на те, щоб відбити атаки ворогів. Україна стала краєм, яким було легко заволодіти, але неможливо управляти. Селянин, котрий спостерігав зі свого економічно самостійного села, як падає одна влада за іншою, подумки проклинав усіх міських мешканців зі всіма їхніми урядами. Його насамперед турбувало те, як утриматися на землі й по можливості придбати її собі ще. Селянин був готовий підтримати будь-який уряд, що міг задовольнити ці прагнення. Але як тільки цей уряд виявлявся неспроможним виконати його сподівання, селянин повставав проти нього й переходив на бік суперника. Селянин усвідомлював, що не бажає повернення старого ладу, але водночас не знав, що поставити натоімість. Це робило його важкопередбачуваним елементом протягом усієї громадянської війни. Настрої селянства були надто важливими, оскільки вперше за довгі століття у нього з'явилися бажання і здатність боротися. В період Гетьманщини по всій Україні виникли сотні отаманів з їхніми партизанськими бандами, пройнятими неокозацьким анархізмом. Одні схилялися на бік націоналістів, інші підтримували більшовиків, ще інші не раз перекидалися з боку на бік, і всіх найбільше турбувало те, як оборонити інтереси своїх сіл та околиць. Якщо ж з'являлася нагода пограбувати «класового ворога» чи дати волю бажанню звести рахунки з євреями, то тим краще. Подібно до китайських полководців деякі отамани глузували зі всякої влади й чинили так, неначе самі собі були законом.
|
|
|
Як вже зазначалося, українські селяни продемонстрували високі можливості самоорганізації: Вільне Козацтво, Холодноярська організація, Степова дивізія, Дніпровська дивізія Зеленого, армія Григор`ва, армія батька Махна, загони Ангела, Бабія, Батрака, Багатія, Вовка, Голого, Гонти, Грозного, Дяченка, Журила, Завгороднього, Келеберди, Кваші, Кинотя, Лиха, Марусі, Мамая, Нагірного, Орлика (точніше Орликів), Підкови, Рубана, Струка, братів Трепетів, Тютюнника, Пилипа Хмари, Цвітковсьмого, Шепеля, Чорта, Яблучка, Яструба... та ще багатьох і багатьох.
Тим часом два наймогутніших партизанських ватажки базувалися в південних степах, де жили найзаможніші, найбільш упевнені в собі селяни. Один із них — отаман і Матвій Григор'єв (уродженець с. Верблюжки Кіровоградської обл.), колишній царський офіцер—очолював сили в 12 тис. чоловік на Херсонщині й підтримував тісні зв'язки з українськими лівими радикалами. Інший—легендарний Нестор Махно(уродженець с. Гуляй-Поле), русифікований український селянин і затятий анархіст. У середині 1919 р. його сили, що базувалися в Гуляйполі, налічували від
35 до 50 тис. і часто ставали вирішальним чинником у боротьбі за Південь України.
|
|
|
Також, теренах нашої та сусідніх областей діяли загони отаманів Гулого-Гуленка, Штиля, Костя Пестушко (Степового, уродженця с.Ганнівка), Чорного Ворона (уродженця Жовтих Вод), Іванова (Тишаніна), Михайла Мелашко, Марусі, Григорія Кондратовича Гниненка, колишнього капітана царської армії (отамана с. Жовтої)) Лютого(Ялисей Черевик, із Водяної) Гнибіди (колишній поручик царської армії, курінний у військах Петлюри, походив із села Веселі Терни.). У великому козацькому селі Чечеліївка місцеві повстанці, за підтримки отамана Гнибіди, створили, навіть, самостійну Чечеліївську республікуі не допускали на її територію предсиавників Радянської влади. Військам Армії Будьоного довелось штурмом брати цю «Запорозьку Січ». Загородивши рідне село рвами та боронами (проти кіноти) на дорогах, селяни з вилами та штилями(довгі дерев`яні держаки з гострими металевими кінцями - сільськогосподарський інструмент призначений для роботи з сіном) атакували будьонівців. Застосувавши артилерію та кулемети більшовики розгромили «республіканців» та спалили село.
Між тим над радянською владою на Україні нависла небезпека в особі селян-повстанців, реальність її визнавали і самі більшовики про що свідчать слідуючі документи:
"Указание Екатеринославского Губисполкома по реализации решений 5 Губернского сьєзда Советов о борьбе с бандитизмом 8 марта 1921 г.
Организация Советской власти на Екатеринославщине встречает отчаянное вооружонное сопротивление со сторони кулацких злементов деревни, стремящихся к свержению Советской власти с целью упрочнения за собой господствующего положения в деревне.
Организуя бандитские шайки для вооруженного нападения на Советскую власть, вооружая й поддерживая их всеми средствами, кулаки взрывают мосты, разрушают железнодорожное и телеграфное сообщение, убивают советских работников и незаможних селян, срывают продовольственную разверстку, посевную кампанию, увеличивая зтим разруху.., создавая для страны угрозу голода.
б-й губернский съезд Советов, учитивая создавшееся положение, постановил: 1. Об'явить фронт борьби на внутреннем кулацко-бандитском фронте фронтом такой же государственной важности, как й бывший белогвардейский...
2. Во исполнение постановления губисполком, приступая к борьбе на внутреннем фронте ликвидации бандитизма и кулацкого засилья в деревне, объявляет на все время кампании всю территорию Екатеринославсюй губернии на положении фронта со всеми витекающими последствиями.Неисполнение распоряжений, неподчинение приказам губернского военного совещания, а равно всякого рода другие преступлений против Советсиой власти будут караться со всей суровостью фронтових положений... Предгубисполмома Кпименио Секретарь Лапин.
|
|
|
"ЦГАОР УССР, Ф.3204, оп.І, д.27, л.5. Машинопись. Заверенная мопия".
«В целях использования для борьбы с бандитизмом освободившихся от внешнего фронта полевих войск и в связи с реорганизацией войск ВНУС Совнарком и командующий всеми вооруженными силами на Украине.., постановляют: 1. Всю территорию Украини для борьби с бандитизом розделить на следующие основные сили, положив в основу их административное деление и уезды...".
Далі йшов перелік новостворених війсьмових округів: Харківський, Київський... На Катеринославську губернію прийшлася 1-ша Кінна армія, на Херсонську губернію - 6-а армія...
Отже, поки, регулярні війська змагалися за контроль над містами й залізничними комунікаціями, в селі панували партизани і єдиною визнаною по всій Україні владою була влада зброї.
|
|
|
Глобальне щеплення: Одна з найбільш мерзенних форм геноциду, який будь-коли переживало людство з часу смерті євреїв за Гітлера.
Діва Марія: Моя дитино, не буде смерті для тих, хто любить Мого Сина.
Новий Рай: Ви будете зроблені з чистого тіла,яке не розкладатиметься,без захворювань, фізичної смерті і старіння.
