Австро-німецькі війська на 1918 року. (Самостійне вивчення)
На оцінку ролі цих військ значний психологічний тиск чинить історична пам'ять про страхіття фашистської окупації періоду 1941-1945рр. Тому на сьогодні щодо цієї проблеми існує дві основних точки зору. Перша, традиційна, розглядає австро-німецькі війська як окупаційні які запровадили в Україні свій «порядок». В його рамках видавались нормативні акти, творилось власне судочинство. Генерал Ейхгорн чинив насилля над селянами та робітниками, грабував Україну вивозячи з неї хліб, сало, худобу тощо. Каральні загони жорстоко придушували селянські повстання. А тому - роль австро-німецьких військ визнається негативною. Друга точка зору набуває поширення в наші дні. Її прихильники визнають, що ці негативні явища дійсно мали місце. Але е вони є визначальними при оцінці ролі цього війська. Навпаки. негатив складав лише незначну частину в у діяльності австро-німецьких союзників України. Зокрема, саме їх втручання припинило кривавий більшовицький терор в Україні; відновило територіальну цілісність УНР, придушивши створену більшовик.ом Артемом сепаратистську «Донецько-криворізьку республіки». Жорстокі заходи окупантів змусили селян, під страхом смерті, припинити ініційовану більшовиками боротьбу за землю і провести весняну посівну компанію. Це дозволило Україні в 1918р. отримати добрий урожай, тоді як радянську Росію охопив голод. Німецьке втручання дозволило П. Скоропадському придушити робітничий рух і відбудувати залізничну мережу, оживити промисловість, досягти конвертованості гривні. Певні здобутіки в сфері економіки дозволили проводити активну гуманітарну політику. Австро-німецьке командування, хоч і неохоче, дозволило П.Скоропадському формування українських Збройних Сил. Таким чином, вважають прихильники цієї точки зору, австро-німецькі війська в 1918 p. виконували в Україні ту ж роль, що й американські після II світової війни в Європі та Азії - роль гаранта державної незалежності, стабілізуючої сили, яка придушивши невдоволення низів дозволила проводити швидкі й ефективні соціально-економічні реформи (як реформи Ерхарда в Німеччині). Однак, листопадова революція в Німеччині та небажання українських соціалістів поступитись своїми ідейними принципами задля побудови української держави не дозволили досягти успіху в 1918р.
Директорія Вигнавши Скоропадського, Директорія стала перетворюватися з переможного повстанського комітету на уряд нововідродженої Української Народної Республіки. Деякий час зберігаючи за собою найвищі виконавчі функції, вона призначила кабінет міністрів на чолі з Володимиром Чехівським. Склад кабінету з усією очевидністю свідчив про те, що провідну роль у новому уряді гратимуть не «старші політики» на зразок Грущевського, а молоді. 26 грудня 1918 р. Директорія видала Декларацію, в якій оголошувалося про те, що вона намагатиметься встановити баланс між революційними реформами й порядком. Однак перевага при цьому надавалася явно першим. Одним із основних положень Декларації була обіцянка експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і «трудової інтелігенції», а також оголошував про намір позбавити виборчих прав земельну й промислову буржуазію. З цією метою він скликав з'їзд робітників, що мав функціонувати як представницький і законодавчий орган держави. На відміну від першої УНР, умов для спокійної державотворчої роботи не було зовсім: наступ військ більшовицької Росії з кін. 1918, польські війська на заході та англо-французські білогвардійські на півдні, бандитизм і отаманщина в самій Україні. Тому. хоч Д. і приймала державотворчі акти (закони про церкву 1.01.1919, грошову одиницю -4.01.1919, землю - 8.01.1919, державний устрій і порядок законодавства - 14.02.1920 та ін., але основна увага приділяється воєнним справам та пошуку міжнародної підтримки й порозуміння (переговори з Антантою, Денікіним, поляками, більшовиками. Паризька конференція). В складі самої Д. та уряду УНР не було єдності. Перший голова В.Винниченко вже 9.02.1919 вийшов з її складу, а уряд до серпня 1919 мінявся 3 рази. З 15.11.1919р.в Д. залишився один Симон Петлюра. Виникли заколоти отаманів: Болбочана 9.06.1919; Волоха, Данченка і Божка 1-2.12.1919. В. тилу директорії під впливом більшовицької агітації вибухали повстання. Мали місце єврейські погроми (Житомир, Проскурів з боку здеморалізованих частин армії УНР, які часто виходили з підпорядкування Головного Отамана. В складній ситуації почалися розходження між керівництвом УНР та ЗУНР.
Читайте также: I.Окупація німецькими та румунськими військами території Гайворонщини Воспользуйтесь поиском по сайту: ![]() ©2015 - 2025 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...
|