Українці Кубані в боротьбі за незалежність. (самостійне вивчення)

Особливий стан населення Царської Росії – козацтво, на 1917 рік нараховувало 11 козацьких військ: Донське (рік заснування 1570), Терське (1577), Сибірське (1808),Уральське (1591), Астраханське (1750), Оренбургське (1755), Забайкальське (1851), Амурське (1858),Кубанське (1860), Семеріченське (1867), Уссурійське (1889), все козацьке населення нараховувало 4 500 000. Козаки з 18 років на протязі 18 років несли військову службу в царській армії, до якої з‘являлись з власною зброєю, конем і військовим спорядженням встановленного зразка. На 1917 рік на службі знаходилось 164 кінних полки (десь приблизно 70% кавалерії Росії), 54 батареї, 30 пластунівських (піших) баталйонів, 179 окремих сотен, 78 півсотен, 9 піших і кінних дивізіонів, 63 запасних сотні і т.д. – всього 285 професійних, хоробрих вояків. Козацькі Війська мали певні права автономного управління(військові козацькі кола, ради і т.д., свою старшину). За військову службу кожне козацьке військо отримувало від царського уряду земельні наділи, що розподілялась по станицям на правах громадського землеволодіння; «пай» козака що досяг 17 років, - 30 десятин. В більшості своїй «корінні» козаки до радянської влади поставились вороже, активно брали участь в боях з більшовиками.

Українці на 1917 років у козацьких військах були представленні головним чином Кубанським Козацтвом (хоча український компонент відіграв значну роль при створенні переважної більшості Козацьких Військ, а особливо Донського та Терського). Але найяскравіше виявили свою «українськість» під час 1917-1923рр. кубанці.

Після зруйнування Запорізької Січі В 1784 p. на території між бугом і Дністром П. Румянцевим було створене Бужське козацтво під командуванням Сидора Бі­лого. В 1791 p. під командуванням полковника Антона Голова­того воно відзначилось під час російсько-турецької війни в боях за Очаків за що в 1792 p. було перейменоване у «військо, вір­них, чорноморських козаків». Воно відіграло значну роль у взятті Суворовим Ізмаїла.В 90-х роках ХУ111 ст. воно було переселене на Кубань для охорони Кавказької укріпленої лінії. Для збіль­шення чисельності чорноморців, за наказом Миколи І на Ку­бань було переселено кілька тисяч дівчат.переважно з Чернігів­щини та Полтавщини. В 1860 p. Чорноморське козацтво було реорганізовано в Кубанське Козацьке Військо з певною автоно­мією. Козаки. які тікали до Туреччини,з дозволу султана створи­ли Задунайську Січ у Добруджі. Російський уряд постійно намагався переконати задунайців повернутись назад. У 1828 p., під час російсько-турецької війни. кошовий отаман Осип Гладкий із 500 козаками, захопивши за­порозькі клейноди перейшов на бік Росії.У відповідь турки вирі­зали кілька тисяч козаків і їх сім'ї. Козаки О.Гладкого після війни були переселені в Приазов'я. Там з них було сформовано Азовське Козацьке Військо, яке проіснувало до 1865 року, коли було переселене на Кубань. Кубанські козаки складались із 2 національних компонентів – українського(кубанці-чорноморці що «почали заселяти Кубань принісши туди згусток войовничої запеклості, господарської мудрості, працьовитості та нестерпного болю за втраченою батьківщиною»О.С. Стрижак До етногенезу та етномовної історії кубанців-чорноморців»//Українськ. Стор. Журнал 2000 №1) та російського (кубанці-лінійці). Нащадки запорожців не забули кривд царату рідному краю.

У квітні 1917 року кубанцями було створено краєву військову раду до якої увійшли «чорноморці»(М.С.Рябовол, Кулабухів, Бич, та інші авторитетні козацькі старшини) Кубанці задекларували своє ставлення до Радянської влади та Денікіна як негативне і проголосили автономію Кубані а згодом(16 лютого 1918р.) «Самостійну Кубанську Народну Республіку»(Кубанська Українська рада) Пізніше Законодавча Рада Кубані прийняла резолюцію про приєднання її на федеративних засадах до самостійної України. Рябовол вітаючи представників Українського уряду сказав «Царі робили все щоб вибити з наших голов, з наших душ пам‘ять про Україну й любов до Матері.., хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, визволення України, своїми руками задавили ту волю…(голоси з місць: «не діждали б!…»).. Прийшла воля, і ми ожили…і, як вірні сини своєї Матері ідемо тим шляхом, який указала вона» Проти «Самостійників-чорноморців» виступили «лінійці» – переважно росіяни та зросійщені нащадки українських козаків (Скобцов, Філімонов, Шкуро, Науменко) Лінійці за підтримки денікінців у 1919 році розправились з чорноморцями.

Досить значна частина представників ККВ брала активну участь у боротьбі за укр. державність. В Армії Української Народної Республіки декілька відділів (отаман Юркевич) повністю складалися з кубанських козаків. Кубанський козак ген.-хорунжий В.Павленко був командуючим авіацією Армії УНР, кубанський козак ген.-хорунжий К.Смовський командував бригадою Окремої кінної дивізії Армії УНР. Кубанський козак А.Чорнота відзначився як один з лідерів Холодноярської республіки

Партизанські загони кубанців-чорноморців продовжували боротьбу з білогвардійськими та червоними окупантами до 1925 року. Після загибелі Рябовола – командира Кубанської Повстанської армії повстанський рух пішов на спад.

На Кубані також, незалежно (від СКНР) діяла об‘єднана партійна Кубанська Українська Національна Рада, яка мала свого представника в Українській Центральній Раді (Т.О.Левицький розстріляний більшовикамив 1921році).