Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Особливості зовнішньої політики

- не має владного характеру. Якщо внутрішня політика є діяльністю щодо здійснення влади, то суб’єктами та об’єктами зовнішньої політики виступають держави як суверенні утворення, жодне з яких не може (не повинно) нав’язувати свою волю іншому. Звичайно, у реальних міжнародних відносинах трапляється домінування одних держав над іншими, проте воно визнається не нормою міжнародних відносин, а її порушенням.

- зумовлена певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною ситуацією на міжнародній арені.

Визначення й реалізація державою цілей у зовнішній політиці, особливо формування програм та організація дій, мають здійснюватися з урахуванням дій і цілей інших суверенних держав. Внутрішня політика має відносну автономію стосовно зовнішніх чинників.

- залежна не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав; залежно від ступеня узгодженості цих інтересів проведення зовнішньої політики полегшується або утруднюється.

- вона має власне інституціональне забезпечення.

Повноваженнями щодо здійснення зовнішньої політики наділяються вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Найбільше таких реальних повноважень залежно від форми державного правління є у глави держави або прем'єр-міністра. Водночас у державі існують і спеціальні інститути, призначення яких полягає в безпосереднійреалізації зовнішньої політики. Головним таким інститутом є міністерство закордонних справ з мережею закордонних дипломатичних представництв. Спеціальними зовнішньополітичними інститутами виступають органи зовнішньої розвідки, міністерства зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічної діяльності тощо.

ЦІЛІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – зумовлюються суспільно-політичним ладом, формою державного правління, типом політичного режиму, історичними особливостями, геополітичними умовами та іншими чинниками. Найголовнішіми цілями зовнішньої політики є:

1. Національна безпека – стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутрішній і зовнішній аспекти.

Національна безпека проявляється на трьох рівнях:

1-й рівень – безпека особи: полягає у формуванні комплексу таких правових і моральних норм та суспільних інститутів, які б надавали їй можливість розвивати й реалізовувати соціальне значущі здібності й потреби, не зазнаючи протидії з боку суспільства і держави. Проявляється в забезпеченні її прав і свобод.

2-й рівень – безпека суспільства: передбачає наявність суспільних інститутів, норм і відносин, які дають можливість реалізувати права і свободи всіх соціальних груп і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства.

3-й рівень – безпека держави: досягається наявністю ефективного механізму управління, координації діяльності соціальних груп і політичних сил, а також дійових інститутів їх захисту.

У демократичних країнах пріоритетною є безпека особи. Безпека держави й суспільства тут не самоціль, а умова забезпечення безпеки особи. У критичні для країни періоди може домінувати безпека суспільства або держави.

2. З більшення сили держави – покращення її економічного, політичного, воєнного, інтелектуального і морального потенціалу.Велике значення має моральний потенціал держави, який у міжнародних відносинах виступає і як чинник реальної політики. Високий моральний престиж визначає високий рівень довіри з боку союзників і можливих партнерів, допомагає зміцнювати безпеку, забезпечує в критичні моменти не тільки моральну, а й матеріальну підтримку.

3. Зростання престижу держави і зміцнення міжнародних позицій. Умовою реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно взаємопов'язані. Так, престиж і міжнародні позиції держави безпосередньо залежать від її сили. Сила й безпека держави значною мірою визначаються її міжнародними позиціями.

ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – мають важливе значення для досягнення цілей зовнішньої політики. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на:

Проте сьогодні світова спільнота складається не тільки з незалежних держав, але і різних економічних, торгових, військових союзів, блоків і так далі, що склалися на двосторонній або багатобічній основі. Окрім них, на міжнародній арені активно діють Організація Об'єднаних Націй; міжнародні урядові і неурядові організації; а також спеціалізовані установи і організації, що займаються питаннями, соціального, економічного розвитку, проблемами роззброєння, безпеці. Всі вони є суб'єктами міжнародних відносин.

Міжнародні відносини - це система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв'язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства, до яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи, організації.
Види міжнародних відносин:

за сферами суспільного життя - економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні;

на основі взаємодіючих суб’єктів - міждержавні, між партійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін.

Міжнародні відносини здійснюються на таких рівнях, як глобальний (загально планетарний), регіональний (африканський, азіатський та ін.). З точки зору ступеня напруженості міжнародних відносин можна говорити про їхні стани - стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни та ін.

Отже, міжнародні відносини є системою економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світової спільноти. Очевидно, що не всі взаємини між народами, державами, міжурядовими і неурядовими організаціями мають політичний характер. Проте у зв'язку з розширенням числа суб'єктів міжнародних відносин в політичній науці разом з поняттям «зовнішня політика» почав використовуватися термін «міжнародна політика». Під міжнародної політикою розуміються процеси вироблення, прийняття і реалізації рішень, що торкаються життя світового співтовариства.

Доцільно погодитися з професором П. Циганковим, що найбільше ясності в дану проблему вносить підхід, який запропонував російський міжнародник-аналітик А. Бовін. Суть його полягає в наступному. "Світова або міжнародна політика" -- це діяльність, взаємодія держав на міжнародній арені. В свою чергу, "міжнародні відносини" - це система реальних зв'язків між державами, які виступають і як результат їх дій, і як свого роду середовище, простір, у якому існує світова політика. Звідси, міжнародна або світова політика є активним фактором формування міжнародних відносин. Що стосується міжнародних відносин, то вони постійно змінюються під впливом світової політики й у свою чергу впливають на її зміст і характер.

У документах ООН уживається поняття «світове співтовариство». Воно означає сукупність усіх держав, що існують сьогодні на планеті. Кожна з них має національно-особливі, специфічні риси й належить до того чи іншого типу сучасних суспільств.

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН:

1. Невладний характер. У відносинах між державами владні відносини як відносини панування і підкорення є не правилом, а відхиленням від нього. Тут має бути рівність партнерів під кутом зору міжнародного права. Це відносини конкуренції, суперництва або співробітництва і лише як виняток – панування й підкорення.

2. Децентралізований характер. Якщо всередині держави є загальнодержавний центр прийняття рішень, яким виступає система владних органів, то в міжнародних відносинах таких керівних центрів, діяльність яких ґрунтувалася б на пануванні й підкоренні, немає.

3. Консенсус, як головних засіб розв'язання суперечностей в міжнародних відносинах – прийняття рішення на міжнародних конференціях, нарадах та в міжнародних організаціях на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування, якщо протии нього не виступає жоден з учасників. Він передбачає прийняття рішень усіма державами на основі добровільних компромісів, поваги суверенітету одна одної, рівності і взаємного визнання інтересів сторін, виключає диктат, тиск або прийняття рішення механічною більшістю голосів на міжнародній конференції чи в міжнародній організації.

4. Значна роль суб’єктивного чинника – у розв’язанні наявних суперечностей (особливо діяльність керівників держав і міжнародних організацій)

⇐ Предыдущая 123 4 Следующая ⇒