Класифікація міжнародних відносин

НАПРЯМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. У сучасній теорії міжнародних відносин прийнято виділяти такі напрямки: політичний ідеалізм, політичний реалізм, модернізм, транснаціоналізм, неомарксизм та неореалізм.

Вихідним пунктом політичного ідеалізму є переконання його прихильників у необхідності й можливості покінчити зі світовими війнами та збройними конфліктами між державами завдяки правовому регулюванню і демократизації міжнародних відносин, на основі створення системи колективної безпеки.

Представники політичного реалізму, у свою чергу, виходять з постулату про те, що у політиці ключовим є поняття інтересу, який виражається в термінах влади.

Модерністи акцентують увагу на необхідності застосування методів точних наук у вивченні феномену міжнародних відносин.

Згідно з теорією транснаціоналізму, держава не є єдиним міжнародним актором, рівними їй суб’єктами міжнародних відносин є індивіди, установи, організації, недержавні об’єднання.

Неомарксисти переконані, що сучасний світовий політичний процес безпосередньо залежить від економічних міжнародних відносин, які мають несиметричний характер (поділ світу на багату Північ і бідний Південь).

Неореалізм захищає, з одного боку, прагнення до збереження класичної традиції, а, з іншого боку, визнають необхідність врахування нових міжнародних реалій.

Представники усіх зазначених напрямків визнають, що сучасні міжнародні відносини мають системний характер, який зумовлений передусім якостями структури світового політичного процесу. В останні десятиріччя, після розпаду СРСР та руйнування біполярного світу однією з найбільш актуальних проблем світової політики стає проблема створення якісно нової постбіполярної та альтернативної монополярній системи міжнародних відносин. Все більше дослідників схиляються до думки про те, що найоптимальнішою стратегією розвитку світового політичного процесу має стати формування багатьох центрів впливу у системі міжнародних відносин. Світ має стати комплексним, багатополярним, тоді у ньому домінуватимуть не вертикальні, а горизонтальні взаємозв’язки.

Сьогодні можна виділити дві провідні парадигми подальшого розвитку міжнародних відносин – геополітичну і геоекономічн у.

Відповідно до геополітичної парадигми, захист національних інтересів більшості держав світу має базуватися на недопущенні іноземного втручання у внутрішні справи країни, забезпечення недоторканості національних кордонів.

Геоекономічна парадигма стверджує, що забезпечення високих темпів економічного зростання можливе через інтернаціоналізацію господарських зв’язків та поступове розмивання національних кордонів.

Основними тенденціями розвитку сучасних міжнародних відносин є:

– гуманізація;

– деідеологізація та демократизація;

– перехід від конфронтації до партнерства та співробітництва;

– глобалізація, розширення міжнародних відносин.