Аналітичний коментар:

Наведений Судом аргумент є важливим для розуміння розглядуваного тут права, як воно було визначено у практиці ЄСПЛ. При його аналізі слід взяти до уваги, що сфера застосування ст.6 не обмежується лише судовими слуханнями. Судове провадження розглядається як кульмінація судового процесу. Саме справедливість усього цього процесує найголовнішою цінністю, що лежить в основі положень ст.6 та Конвенції взагалі. Будь-які дії, що йдуть усупереч поняттю справедливості, на досудовій стадії можуть поставити під сумнів справедливий характер провадження в цілому[4].

Зазначене повною мірою стосується також і стадії виконання судових рішень, оскільки поряд з формальними ознаками незалежності судової влади (мається на увазі незалежність суду від виконавчої влади та від сторін) існує ще один важливий критерій, змістом якого є наявність у правовій системі всіх необхідних умов для належного виконання судових рішень, у тому числі всіма гілками влади. Він забезпечує функціональну незалежність у рішеннях(decisional independence). Угорський професор Кароль Бард визначає згаданий критерій як такий, що становить “фундаментальну незалежність” суду [5] [ 2].

Ця концепція фундаментальної незалежності знайшла своє втілення (щоправда опосередковане) у справах “Бурдов проти Росії”(пп.34,35,37,38), “Шмалько проти України”(пп.43-47).

Слід також взяти до уваги, що ЄСПЛ неодноразово вказував, що право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку в сенсі статті 6 Конвенції вимагає від держави організувати свою правову систему таким чином, аби забезпечити дотримання вимог частини 1 статті 6, включаючи вимогу щодо судового розгляду впродовж розумного строку[6].

Поняття розумного строку судового розгляду не має чіткого визначення позаяк залежить від багатьох чинників, зокрема, складності справи, поведінки сторін, необхідності проведення експертиз та отримання експертних висновків, отримання потрібних доказів тощо.

Ідея застосування вимоги щодо розумного розгляду у цивільному провадженні не викликає сумнівів: суспільство зацікавлене у забезпеченні такої системи вирішення спорів, яка б унеможливлювала тривалі невизначеності щодо цивільних прав та обов’язків осіб.

У справах Європейського Суду, що виникають зі скарг на порушення цієї вимоги, як правило, постають два основні питання:

– який саме період слід брати до уваги;

та

– чи був такий період розумним у сенсі статті 6 Конвенції[7].

У цивільних справах такий період розпочинається з моменту подання позову до суду, але може розраховуватися раніше, коли, наприклад, попередня адміністративна процедура обов’язково має передувати такому поданню[8].

· Суд також зауважує, що... держава відповідає за борги юридичних осіб, які контролюються нею фінансово чи адміністративно (п.41 рішення у справі «Ромашов проти України»).