Міжнародно-правова відповідальність

 

Відпові­дальність організацій за міжна­родним правом

У той час як притягнення до індивідуаль­ної відповідальності за грубі порушення прав лю­дини, як свідчить практика держав та практика міжнародних судів, не стало ефективним засо­бом покарання, то притягнення до колективної відповідальності, тобто заборона злочинних ор­ганізацій, видається значно ефективнішим засо­бом, оскільки, з одного боку, має символічне зна­чення, а з іншого - унеможливлює будь-які спро­би відродити такі організації в майбутньому.

Згідно з нормами міжнародного права юри­дичний та політичний контроль може бути здійснений не тільки над індивідами, а й на організаціями. Міжнародно-правові акти кс дифікують не тільки злочини приватних осіб а й злочинних організацій. Починаючи з Нюр* берга деякі міжнародні та національні акти ма на меті попередити масові злочини криміна них урядів щодо своїх народів. Однак відповідальність злочин­них організацій майже не розглядалась у правовій науці.

Після Другої світової війни злочини націонал-соціалістів та їх прибічників потягли за собою кримінальну відповідальність не тільки осіб, а й організації в цілому. Так, у Німеччині був прийнятий Закон про звільнення від націонал-соціалізму та мілітаризму. За статтею 9 Нюрнберзького статуту, «під час су­дового процесу над будь-яким членом групи чи організації Три­бунал може оголосити (у зв'язку з будь-якою дією, в якій його звинувачують), що група чи організація, членом якої була ця особа, є злочинною організацією». Отже, Трибунал був уповно­важений проголошувати організацію злочинною. З іншого боку, у Справі основних військових злочинців Трибунал зазначав, що проголошення злочинності організації має гарантувати, що не­винні особи не будуть покарані. Злочинна організація, як і зло- чинна змова,- це об'єднання, що має злочинну мету. Однак визначення злочинності членів такої організації повинно ви­ключати осіб, які не знали про злочинні цілі чи дії організації. За статтею 10 Статуту, «коли група чи організація прого­лошені Трибуналом злочинними, компетентні національні ор- І гани будь-якої із сторін, що підписали Статут, матимуть пра­во притягти до суду за членство в цій організації».

У результаті Трибунал проголосив злочинними, зокрема, такі організації: керівний корпус нацистської партії, гестапо, СД на основі їхньої участі у воєнних злочинах та злочинах проти людства, пов'язаних з війною. Одночасно Кабінет Рей­ху, котрий також був названий прокурором злочинною орга­нізацією, не був оголошений Трибуналом злочинною організа-

иого

цією, оскільки був настільки малочисельним, що кожен з членів міг бути притягнений до суду зокрема.

Проголошення злочинності організації було справді ефектив-_ним, що можна проілюструвати Законом № 10 Контрольної ради Німеччини, який передбачає, що членство у злочинній групі чи організації, проголошеній такою Міжнародним вій­ськовим трибуналом, розглядається як злочин.

Колективна відповідальність за грубі порушення прав лю­дини здійснюється також через люстрацію та заборону зло­чинної організації, що, на відміну від криміналізації організа­ції, не веде до кримінальної відповідальності її членів. Так, колективна відповідальність за злочини проти людства була застосована в деяких європейських державах після Другої сві­тової війни. Бельгійський уряд вирішив позбавити всі проні-мецькі організації колективно їхніх політичних та громадян­ських прав. У Нідерландах всі члени пронімецьких військо­вих рухів автоматично втратили голландське громадянство, і число їх нараховувало кілька десятків тисяч.

Під час другої хвилі політичних змін у Південній Європі до суду були притягнуті грецька та португальська хунти. Третя хвиля політичних змін ознаменувалася національними судовими проце­сами в Латинській Америці, Східній Європі та Африці. Щодо пост­комуністичних європейських держав, то були зусилля оголосити комуністичне правління нелегітимним. У 1993 р. Парламент Чесь­кої Республіки прийняв Закон «Про нелегальність комуністичного режиму та опір йому», який проголосив Комуністичну партію Че-хословаччини «злочинною організацією», відповідальною «за сис­тему управління в цій державі у 1948-1989 рр., і зокрема, за систе­матичне нищення традиційних цінностей європейської цивіліза­ції, за свідоме порушення прав та свобод людини, за моральне та економічне падіння, поєднане із судовими злочинами та терором проти захисників протилежних поглядів, за заміну ринкової еко­номіки командно-адміністративним управлінням, знищення тра­диційних принципів власності, орієнтацію навчання, освіти, науки та культури на політичні та ідеологічні цілі, знищення довкілля» тощо '. У відповідь на звернення щодо визнання Закону про нелегі-тимність Комуністичної партії таким, що не відповідає Конститу­ції, Конституційний Суд Чеської Республіки відхилив твердження про те, що політичний режим періоду 1948-1989 рр. у Чехословач-чині був законним, аргументуючи це тим, що легітимність політич­ного режиму базується не тільки на формальному правовому ком­поненті, оскільки цінності та принципи, на яких побудований ре­жим, мають не лише правову, але перш за все політичну природу».

Діяльність Комуністичної партії Російської Федерації була спершу призупинена Декретом Президента Б. Єльцина ще в серпні

ЧСпіг N. ^. ей.- Ор. сі*.- Р. 366.

 

РОЗДІЛ 6

міжнародно-правова відповідальність

87_

1991 року, а згодом діяльність КПРС та КПР була заборонена декретом від 6 листопада 1991 р. Ці організації визнано відпо­відальними за диктатуру, узурпацію державної влади, за те безвихідне становище, в яке потрапили народи Радянського Союзу, за порушення основних прав та свобод людини та гро­мадянина, визнаних міжнародним співтовариством, та інші антигуманні та антиконституційні дії.

В Албанії згідно із Законом «Про політичні партії» 1992 р. було заборонено утворення партій чи організацій антинаціо­нального, шовіністичного, расистського, тоталітарного, фаши­стського, сталінського, комуністичного чи марксистсько-ле­нінського характеру.

Закони про нелегітимність комуністичних партій колиш­ніх комуністичних держав можуть слугувати правовою під­ставою для їх ліквідації і в майбутньому, аналогічно тому, як законодавство, що поставило поза законом Націонал-соціаліс-тичну німецьку робітничу партію і пропаганду нацистської ідеології в Німеччині згодом неодноразово використовувалось як підстава для їх заборони.

Така колективна відповідальність правлячих партій за грубі порушення прав людини, в тому числі злочини проти людст­ва, у формі заборони цих організацій як злочинних є набагато ефективнішою, ніж індивідуальна відповідальність, яка, як свідчить практика, частіше завершується безкарністю: амніс­тіями, умовними покараннями тощо. Для розв'язання проблем перехідної юстиції, очевидно, необхідним є об'єднання націо­нальних та міжнародних засобів захисту прав людини.

Безкарність за злочини, вчинені під керівництвом Комуні­стичної партії України/Радянського Союзу, все ще існує в Україні. Серед таких злочинів можна, зокрема, згадати вели­кий голодомор 1932-1933 рр., систематичні та масові переслі­дування за політичні, національні, релігійні переконання, на­сильницьке виселення сотень тисяч українців у Сибір та на Далекий Схід, Чорнобильську катастрофу та її наслідки. Оскіль­ки Україна ратифікувала Конвенцію ООН про незастосування термінів давності до військових злочинів та злочинів проти людства 1968 р., а зазначені вище злочини КПУ/КПРС нале­жать до злочинів проти людства, жодні терміни давності не можуть бути до них застосовані. Має бути створена державна комісія з розслідування грубих порушень прав людини попе­реднім режимом. Очевидно, що для України, як молодої демо­кратичної держави, яка намагається встановити справедливу правову систему, необхідна підтримка міжнародного співтова­риства, об'єднані зусилля національних та міжнародних засо­бів захисту прав людини.

 

Види юрисдикції держави над особою в міжна­родному праві

Держави можуть покарати винних у між-_ар_Одно-протиправних діяннях, здійснюючи _свок> юрисдикцію, тобто правовий та політич­ний контроль над особами та організаціями, на основі таких підстав юрисдикції держави над особою, як територія, громадянство, пасивна правосуб'єктність (раззіуе регзопаШу ргіпсіріе), держави захисний принцип (ргоі;есі;іуе ргіпсіріе), універ­сальність та екстратериторіальна юрисдикція. Дві підстави юрисдикції, а саме територія та громадянство, були історично визнані як такі, що мають більшу легітимність.

Територіальна юрисдикція передбачає вста­новлення того, де був вчинений злочин, тобто територіальна юрисдикція застосовується, коли злочин вчинено на території держави, яка виступає обвинувачем. Суб'єктивний терито­ріальний принцип базується на тепв геа (вині), в той час як об'єктивний територіальний прин­цип - на асіиз геиз (винній дії).

Принцип громадянства застосовується, коли злочинець є громадянином держави, що порушує судову справу. Є випадки, коли суди, визначаючи громадянство, за­стосовували тест Ноттебома, тобто реальний та ефективний зв'я­зок між державою та злочинцем, як, наприклад, у справі Ліб-мана ' (Канадський Верховний Суд).

Принцип «пасивної правосуб'єктності» застосовується, коли жертва є громадянином держави-обвинувача. Зокрема, цей принцип застосовують СІЛА, коли терористичні напади тор­каються американських громадян.

Принцип захисної юрисдикції визнає право держави роз­слідувати справу, яка загрожує її національній безпеці чи ос­новним державним функціям, незалежно від того, де було вчи­нено злочин ².

Принцип універсальної юрисдикції застосовується до зло­
чинів, таких як, наприклад, злочини проти людства, над яки­
ми мають юрисдикцію всі держави. На практиці, однак, уні­
версальну юрисдикцію застосувати не завжди вдається. Напри­
клад, коли Канада намагалась розпочати кримінальний процес
проти одного із злочинців Другої світової війни, це було досить
важко зробити, оскільки її територія не була пов'язана з воєн­
ними діями. Підхід США - не порушувати судову справу, а
вислати підозрюваних у ті держави, де було вчинено злочини,
■—-----------------------------------------------

ЧлЬтап V. ТЬе <3иееп {1985} 2 8.С.К. 178.

² Вгоитііе І.- Ор. сН.- Р. 300-305.

 

.88

РОЗДІЛ 6

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Адміністративна відповідальність працівників сільського господарських підприємств
Адміністративно-правова відповідальність
Адміністративно-правова відповідальність.
Відповідальність за невиконання вимог законодавства у сфері боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом
Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідальність платників страхових внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття
Відповідальність страхувальника
Відповідальність судового експерта.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА ТА УЧАСНИКІВ

Воспользуйтесь поиском по сайту: