Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Право міжнародних договорів

подібна до тих умов, які застосовуються при ратифікації. Відмінність цих способів незначна, і фактично вони є дещо спрощеними формами ратифікації договору.

Закон України «Про міжнародні договори України» передбачає такі способи вираження згоди на обов'язковість міжнародного договору, як ратифікація * (ст. 7), затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації (ст. 9), приєднання до міжнародних договорів України або їх прийняття (ст. 10), підписання міжнародних договорів України (ст. 11). У проекті Закону 2002 р. список міжнародних договорів, які підлягають ратифікації, дещо змінений, зокрема, він доповнений загальноекономічними договорами (про економічне та науково-технічне співробітництво), із загальних фінансових питань тощо, однак не виділено міжнародних договорів про громадянство (ст. 9), що є в Законі 1993 р.

Згідно зі ст. 7 Закону «Про міжнародні договори України» ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою України шляхом ухвалення спеціального Закону про ратифікацію. Як і інші закони України, закони про ратифікацію повинні бути підписані Президентом. Саме через недотримання цієї конституційної норми за конституційним поданням 54 народних депутатів від 12 липня 2000 р. Конституційний Суд України вирішив, що прийняття Закону про ратифікацію «Європейської хартії регіональних мов» відбулося з порушенням Конституції України, і визнав таким, що не відповідає Конституції України, положення ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародні договори України».

Під час підписання договору виявляється намір держави бути пов'язаною договором. В Україні, як і в СПІА та багатьох інших державах, виконавча влада підписує договори, а законодавча влада їх ратифікує. У Канаді виконавча влада і підписує і ратифікує договори, а процес імплементації здійснює законодавча влада. Можливе приєднання до договору, яке також означає ратифікацію. Стаття 18 формулює зобов'язання держав не позбавляти договір його об'єкта і мети до набуття договором чинності.

Час набуття договором чинності, як правило, зазначається в самому тексті договору. Ним може бути дата підписання; момент обміну ратифікаційними грамотами; інший порядок, зазначений в самому договорі.

При укладенні багатостороннього договору держави, що беруть участь у його розробці, домовляються про те, хто буде депозитарієм (хоронителем) цього договору, і це фіксується в тексті договору. Як правило, депозитарієм є держава, на тери-

Ратифікація - лат. гаїит їасеге - робити кінцевим.

РОЗДІЛ 7

торії якої проходила конференція. В наш час функції депози-_тарія найчастіше виконує ООН, спеціалізовані установи ООН _та інші міжнародні організації.

Договір може мати різного роду додатки - окремі додаткові статті, підписані при укладанні договору; протокол, який може містити тлумачення окремих статей; застереження. Як зазначено в ст. 19 Конвенції, держава може формулювати застереження, підписуючи, ратифікуючи, приймаючи, затверджуючи договір чи приєднуючись до нього, за винятком випадків, коли таке застереження заборонено договором; договір передбачає, що можна робити тільки певні застереження, до яких це застереження не належить, чи якщо застереження не сумісне з об'єктом і цілями договору.

Отже, застереження - це одностороння заява держави під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження чи приєднання до договору, мета якої виключити чи змінити правові наслідки деяких положень договору у їх застосуванні до даної держави. Проблема застережень до багатосторонніх договорів була предметом довгих дебатів під час 6-ї та 7-ї сесій ГА ООН. Це питання також розглядалось в 1951 році МСС стосовно Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього Ч Згідно з правилом, яке існувало до цього, якщо не всі сторони погоджуються із застереженням держави В, ця держава більше не може бути стороною договору. В консультативному висновку МСС у справі застережень до Конвенції про геноцид Суд доходить висновку стосовно таких питань:

1. Чи може держава, що робить застереження, розгляда
тись як сторона Конвенції, якщо із застереженням не пого
джується одна чи більше сторін Конвенції, але не всі сторони?

Суд сімома голосами проти п'яти робить висновок, що така держава може розглядатись як сторона Конвенції, якщо ці застереження не суперечать предметові і меті Конвенції; в протилежному випадку держава не може розглядатись як сторона

Конвенції.

2. Якщо відповідь на питання 1 ствердна, який наслідок
застереження для сторін, що заперечують це застереження, і
для тих, які приймають його?

Сімома голосами проти п'яти Суд приймає рішення, що:

а) якщо сторона Конвенції заперечує застереження, яке не від
повідає предмету і меті Конвенції, ця сторона може вважати, що
Держава, котра робить застереження, не є стороною Конвенції;

б) якщо ж сторона приймає застереження, вона може вважати,
Що держава, котра робить застереження, є стороною Конвенції.

¹ Кезегуаиоп їо іЬе Сопуєпіііоп оп Сепосійе Саве Асіу. Ор. [1951] І.С.<І.
Кер. 15....,,.

право міжнародних ф ф

договорів / /_______________

Правило, однак, залишається не зовсім чітким у світлі ст. 19 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Сторони, які заперечують проти застереження держави А, повинні задекларувати, що не будуть вважати А стороною договору.

Інший приклад. Низка держав відмовились ратифікувати Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. 1995 року уряд Малайзії вирішив ратифікувати цю Конвенцію, але з цілим рядом застережень. Канада та деякі інші держави занепокоєні тим, що якщо вони не виступлять проти цих застережень, то Конвенція буде абсолютно змінена. Якщо ж Канада хоче заперечити ці застереження, вона повинна довести, що вони не відповідають предметові та цілям Конвенції.

Ратифікація державою міжнародного договору, зокрема в галузі прав людини, не завжди означає, що держава дотримуєть-І ся положень цього договору. Чотири Женевські конвенції 1949 р. мають найбільше число ратифікацій у світі, однак відомі вони більше через їх порушення, ніж дотримання. І навпаки, якщо держава не ратифікувала конвенцію, це не означає, що вона порушує її. Так, 76 держав є сторонами Конвенції проти катувань, однак Міжнародна амністія звинувачує більш ніж 110 держав у продовженні практики катування, тобто не всі держави, які не є сторонами Конвенції, практикують катування.

Розглянемо застереження, зроблені до Конвенції про права дитини великою кількістю африканських та азійських держав. Кувейт, наприклад, зробив застереження щодо всіх положень Конвенції, які несумісні з законами Ісламського Шаріату та положеннями місцевих законів '. Аналогічні застереження зробили Афганістан, Єгипет, Іран, Ірак, Йорданія, Пакистан, Катар.і Інші держави, як наприклад Індонезія, ратифікували Конвен-.; цію, зазначаючи, що її ратифікація «не передбачає прийняття тих зобов'язань, які виходять за межі конституційних норм, чи прийняття будь-яких зобов'язань на введення будь-якого права, що виходить за межі тих, які передбачені Конституцією» ². Декілька західних держав (Фінляндія, Німеччина, Ірландія, Норвегія, Португалія та Швеція) заперечили цим застереженням як «несумісним з предметом та метою Конвенції» ³. Однак, хоч як це дивно, вони ніколи не вимагали, щоб ці застереження були зняті, та ніколи не заперечували, щоб ця Конвенція набула чинності для держав, які сформулювали ці застереження⁴.

'И-И., МиШіаїегаі Тгеаііез ОерозНеа \уНп іЬе 8есге4агу-Сепега1 аз оі 31 Бес. 1992), аї 192, и.ІЧ. Бос. 8Т/ЬЕО/8ЕК.Е/11, Ц-И. 8а1ев N0. Е.93.У.11 (1993).

²іа. аі 192.

^Зіа. а* 194-95.

⁴ Сегпа СН. М. ІІпіуегзаіНу оі Нитап КіеЬіз апа СиНигаї І Ітріетепїаііоп оі Нитап Ш^пів іп БіЯегепї 8осіо-СиНига1 Сопіехїз // Нит., ЕІ8 <3.- 1994.- V. 16.- Р. 748-749.

РОЗДІЛ 7

Дія міжнародного договору

Зворотної сили норми обох договорів не мають, тобто міжнародні договори, укладені до прийняття цих конвенцій, є правомірними, якЩ° вони були укладені з дотриманням існуючих тоді процедур.

У статтях 27 обох конвенцій зазначено, що ні держава, ні міжнародна організація не вправі посилатись на національне право чи правила міжнародної організації як на основне виправдання невиконання міжнародного договору.

Згідно зі ст. 26 Конвенції 1969 р. кожен чинний договір є обов'язковим для його сторін і повинен ними сумлінно виконуватися — Расіа віті; зегуапйа, що є одним з головних принципів міжнародного права, офіційно сформульованих ще Карфагенським собором 438 р.

У міжнародному співтоваристві не існує органу, який би міг давати обов'язкове тлумачення міжнародного договору. Найбільш ефективним засобом автентичного тлумачення є безпосередні дипломатичні переговори.

Одним з найвидатніших представників юридичної герменевтики вважають основоположника науки міжнародного права Гуго Гроція (1583-1654). У своїй праці «Про право війни та миру» Гроцій присвятив гл. XVI «Про тлумачення» дослідженню способів інтерпретації слів і спеціальних технічних термінів, а також запропонував розрізняти такі види тлумачення, як граматичне, логічне, історичне, технічне і рекомендаційне. Серед принципів і правил тлумачення, запропонованих Гроці-єм, є невикористання складної і незрозумілої термінології, послуговування звичайною народною лексикою тощо.

У сучасному міжнародному праві принципи тлумачення міжнародних договорів були закріплені в статтях 31 та 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

Припинення дії міжнародних договорів

Обидві конвенції передбачають існування інституту естопеля в міжнародному договірному праві. За ст. 45 обох конвенцій, естопель -Це інститут, на основі якого держава і міжнародна організація не можуть більше посилатись на підставу недійсності чи припинення договору, виходу з нього чи призупинення його дії, якщо після того, як їм стало відомо про факти наявності таких підстав, вони погодились, явно чи мовчазно, з дією договору, зі збереженням ним юридичної сили і продовженням його дії.

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒