Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розділ 8 Права людини і міжнародне право

Однією з найважливіших галузей міжнародного публічного права є така галузь, як «Права людини». Англійською мовою ця галузь називається Іпіегпаііопаі Нитап Кі^Ьїз Ьа\у -міжнародне право з прав людини, що через тавталогію не закріпилось в українській мові. З усіх галузей міжнародного права ця галузь має чи не найкращий механізм імплементації як через низку міжнародних договорів універсального та регіонального характеру, ратифікованих переважною більшістю держав, так і через низку контрольних та правозахисних органів.

Поняття і розвиток прав людини

В українській правничій науці права найчастіше визначаються як «певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей» ¹. Зарубіжні вчені тлумачать це поняття ширше.

Перше систематичне тлумачення мови «прав» було здійснене В. Н. Хохфельдом (1879-1918). Він стверджував, що слово гі^Ьі; (право) використовується як родове поняття і означає будь-який вид юридичної переваги, а саме - сіаіт (вимога, претензія), ргіуі1е§е (привілей), (здатність, можливість) чи іттипі1;у (пільга)². У найвужчому смислі, за Хохфельдом, термін гІ£М (право) співвідноситься

¹ Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний
посібник.- К.: Атіка, 2001.- С. 9.

² НоН/еШ \¥. N. ГишіатеїгЬаі Ье^аі СопсерШпз аз Аррііей іп «Тшіісіаі

е.- УУезїрогї: Сгеегтоосі Ргезз, 1978.- Р. 71.

103_____

з терміном сіігіу (обов'язок) і найближчим синонімом його є сіаіпі (вимога, претензія) ¹.

У подальшому було багато спроб інтерпретацій поняття «право» ², котрі засвідчили складність даної проблеми, а очевидно, і неможливість однозначного тлумачення природи прав, оскільки вони можуть використовуватися в найрізноманітніших контекстах і аналізуватись з різних точок зору. Тлумачення аналізованого поняття в Віаск'з Ьаду Оіс1;іопагу підтверджує зазначене нами вище. Термін «гі£пі;» (право) визначається тут таким чином: «...в абстрактному смислі означає справедливість, етичність або узгодження з нормами закону чи моральними принципами. В цьому значенні він відповідає одному із значень латинського терміна "іиз" і означає право абстрактно, як основу всіх прав чи комплекс моральних принципів, що надають характеру справедливості всьому позитивному праву... В конкретному смислі - можливість, привілей, здібність чи вимога однієї особи до іншої. Як правило, права визначаються як "можливості вільно діяти". Основні права належать людям від природи, як особистостям, і існують до їх визнання позитивним правом....В юридичному смислі "право" справедливо визначають як "здатність однієї людини контролювати з дозволу і за допомогою держави дії інших"» ³. У цій же статті словника X. К. Блека подаються ще декілька значень терміна «гі£п!;» (право).

Отже, термін «право» у тому значенні, яке він має в словосполученні «права людини», виходить за межі тільки певних можливостей людини, необхідних для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, як він тлумачиться у вітчизняній юридичній науці. Цей термін може означати також вимогу, претензію, привілей тощо⁴.

Попередниками слова «права» (англ. гі^піз) були слова «вольності» (англ. ІЇЬегііев) та «привілеї» (англ. ігапспізез). Деякі філософи навіть ототожнювали ці терміни. На думку Дж. Холта, гі£піз (права) є, можливо, ширшим терміном, ніж ііЬегііез (вольності), оскільки «правами» можна користуватись за звичаєм, в той час як «вольності» більше схожі на привілеї,

ча.

²Див.: Шеіітап С. А ТЬеогу о£ ШйНіз. Регзопз ишіег Ьа^з, ІпзіНиїіопз
апсі Могаїз.- Кодатап апсі АПапЬеісі РиЬіізЬегз, 1985.- Р. 57; Нагі Н. Ь. А.
БеїтНіоп апсі ТЬеогу іп <Іигізргис1епсе // Ь. О.. Кеу.- 1954.- V. 70.- Р. 12-13;
Ииіогкіп Я. Таїкіпй Шепїз Зегіоизіу.- СатЬгісІ£е, Мазз.: Нагуапі ііпіу. Ргезз,
1977.- Р. 82-85; Рабінович П. М. Основні права людини: поняття, класифікації,
тенденції // Укр. часопис прав людини- 1995.- № 1.- С. 15-18; та ін.

³Віаск'з Ьа\у ОісШіпагу.- 81;. Раиі, Міпп.: ДУез* РиЬ1ізпіп£ Со., 1991.- Р. 919.

⁴ Антонович М. Юридична термінологія з прав людини: походження, тлума
чення, функціонування // Укр. часопис прав людини.- 1997.- № 3-4.- С. 20.

РОЗДІЛ 8

котрі надаються ¹. Томас Гоббс вказував на часте змішування латинських термінів «<Іиз» і «Ьех», англ. «Ні^пі» і «Ьаш» (укр. «право» і «закон»), хоч їх слід розрізняти, оскільки КІ£пі; (право) полягає в свободі щось робити чи утримуватися від чогось, _в той час як Ьачу (закон) обмежує і зобов'язує; отже, Ь і Кі£М (закон і право) відрізняються так само, як И ЬіЬегіу (обов'язок і воля) ².

Поняття прав людини, як правило, прослідковують починаючи з Давньої Греції та Риму. П. Рабінович, однак, вважає, що деякі права людини зафіксовані вже в обох частинах Біблії ³. Латинський термін «іиз» (право) в аналізованому значенні знаходимо в працях римського філософа Ціцерона, як, наприклад, ихогез еосіет іиге зипі; ^ио уігі «мати ті ж самі права» тощо ⁴. В кінці XII - на початку XIII ст. в англійських хартіях використовувався латинський термін іига согопае, що передавав поняття «гі^Ьіз о£ іпе Сго\уп» (права корони), яке через ідею «гі§Мз оі ІЇіе кіпріот» (права королівства) набуло значення «права вільних людей королівства». Так, у «Великій хартії» вольності надаються не королівству, а вільним людям королівства ⁵.

Природне право в греко-римський та середньовічний періоди вивчало в основному обов'язки, а не права людини і виключало центральну ідею прав людини - ідею свободи і рівності. Перехід від природного права як обов'язків до природного права як прав відбувся в період від XIII ст. до Вестфальського миру 1648 р. Вчення Томи Аквінського (1224/25-1274 рр.) та Гуго Гроція (1583-1645 рр.), Магна Карта (1215 р.) підтверджують цей перехід.

Ідею природних прав знаходимо в працях Дж. Локка. Зокрема, у «Другому трактаті про державне правління» термін «право» використовується досить часто в таких словосполученнях, як «а Кі£п1; іо рипізЬ іЬе О£іепйег» (право покарати злочинця), «а КІ£М оі Ргорегіу» (право власності) та ін.⁶. Дж. Локк стверджував, що певні права очевидно належать індивідам як Ьитап Ьеіп£з, оскільки ці права існували в «стані природи» до того, як людство вступило в громадянське суспільство; основними серед цих прав є право на життя, свободу (свободу від свавільних законів) та власність; вступивши в громадянське суспільство внаслідок соціального контракту, людство віддало державі тільки право впроваджувати ці природні права,

¹ Ноіі ^. С. Ма§па Сагіа апсі Месііеуаі Соуегптепі.- Ілкі., Копсеуегке:
НатЬіесіоп Ргезз, 1985.- Р. 205.

²Тпе ЕпеіізЬ ЛУогкз о£ ТЬотаз НоЬЬез.- 1839.- V. 3.- Р. 117.

³ Рабінович П. Основні права людини...— Вказ. праця,— С. 14.

⁴ Зітрзоп В. Р. СаззеН'з Ие\у Ьа*іп ОісИопагу.- 1968.- Р. 331.

⁵ Ноіі ^. С.~ Ор. сі*.- Р. 210.

⁶ Ьоске 3. Ттоо Тгеизез о£ Соуеттепі.- 1963.- Р. 312, 341.

105_

а не самі права '. В той же час Дж. Локк приймав інститут рабства, не заперечував проти надання політичних прав тільки тим, хто мав власність, і не заперечував, що права жінок і чоловіків не є рівними ².

Наступним важливим етапом у розвитку прав людини стали XVII—XVIII ст., коли були прийняті англійська Петиція про права (1628 р.), англійський Білль про права (1689 р.), американська Декларація про незалежність (1776 р.), вірджинська Декларація про права (1776 р.) тощо. В цьому переліку можемо назвати українську Конституцію Пилипа Орлика (1710 р.), першу демократичну конституцію в світі, котра гарантувала багато прав і свобод. Водночас розуміння прав людини було досить обмеженим. Навіть Томас Джефферсон не закликав до визнання рівності жінок, чорних та корінних американців ³.

Ідея природних прав в кінці XVIII та протягом XIX ст. піддається філософським та політичним атакам як справа, так і зліва. Так, ліберал Джеремі Бентам, один із засновників утилітаризму, писав, що права є дитиною права; реальне право породжує реальні права, а уявне право, яким є природне право, породжує уявні права. Природні права - це нонсенс ⁴.

Наступною хвилею в розвитку прав людини стало XX ст., і, як вважає Г. Бургерс, цей розвиток ще не досяг кульмінації ⁵. Термін «права людини» (англ. питап гі£п£з) був вперше вжитий не так давно - у 1942 р., коли 26 держав-союзниць у Декларації ООН висловили своє тверде переконання в тому, «що повна перемога над ворогами є дуже важливою для захисту життя, свободи, незалежності та релігійної свободи, а також для забезпечення прав людини і справедливості як на власній території, так і на інших територіях» ⁶. Цей термін замінив термін «природні права» (англ. паіигаі гі^Ьїз) і пізніший термін «права чоловіка» (англ. Іпе гі§Мз оі тап), який не завжди сприймався як такий, що включав права жінок. Поняття прав людини значно збагатилось і було детально розроблене з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 р. (надалі - ЗДПЛ), Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (надалі — Європейська конвенція), Міжнародних пактів 1966 р., інших міжнародних актів з прав людини. Процес уніфікації цієї термінології все ще триває.

¹ 8ее ЧГезіоп В. Н. Ншпап Кі^Ш // Ншп. ЕІ8 О..- 1984.- V. 6.- Р. 259.

²8ее РіеШв А. В. & Магг Уґ.-В. Нитап Кігпіз аз а Ноіізііс Сопсер* // Нит. Кіз ^.- 1992.- V. 14.- Р. 3.

³И.

іЦГезіоп В. Н- Ор. сіі.- Р. 261.

⁵ Виг§егз Н. ТЬе Коасі їо Зап-Кгапсізсо: ТЬе Кеупгаі о? Іііе Нитап Ісіеа іп *Ье ТдуепїїеіЬ Сепіигу // Нит. КІ8 О..- 1992.- V. 14.- Р. 447.

⁶ Ьаиівоп Е. Епсусіорейіа оі Нитап ШеЬіз.- Г^.У., \УазЬ., Ілк).: Тауіог & Ргапсіз Іпс, 1991.- Р. IX.

Класифікації прав людини

Родове поняття «права людини» поділяться на видові поняття за різними критеріями, і Д^ля специфікації цього поняття використовуються різні терміни. Зустрічаємо терміни «права людини» і «права громадянина». Природно, викликає подив, коли ці поняття використовуються у сполученні «права людини і громадянина»,- нібито громадянин не є людиною. З іншого боку, очевидно, що поняття «права людини» та «права громадянина» не є синонімами, оскільки не кожна людина має громадянство за внутрішньодержавним правом, а отже, не користується деякими правами, які надаються тільки громадянам певної держави.

За характером потреб людини, які забезпечуються правами, П. М. Рабінович пропонує поділяти права людини на фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні та політичні Ч Не виділяються як окрема група соціальні права, що традиційно включались в ряд «соціальних, економічних та культурних прав» згідно з відповідним Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (надалі -МПЕСКП) 1966 р. Як зазначає П. М. Рабінович, «всі права людини є соціальними як за змістом, так і за способами їх здійснення, оскільки вони зумовлені соціумом, суспільством. З цієї точки зору несоціальних прав людини (особи) взагалі існувати не може ². Окрім зазначених прав людини, доцільним видається виділяти в окрему групу процесуальні (юридичні) права людини, як це робиться, зокрема, в канадській Хартії прав та свобод ³.

Суттєвим для класифікації прав людини є введення поняття «трьох поколінь» прав людини, яке запропонував французький правник Карел Васак. Це перше покоління громадянських та політичних прав (ііЬегіе); друге покоління економічних, соціальних та культурних прав (е^аігЬе) і третє покоління колективних (солідарних) прав (іхаіегпііе)⁴. Перше покоління Цивільних і політичних прав бере початок від XVII-XVIII ст., а саме періоду після англійської, американської та французької революцій. Це в основному негативні права (свобода від), а не позитивні (право на). Вони гарантуються ст. 2-21 ЗДПЛ прав

¹Рабінович ТІ. Основні права людини...- Вказ. праця.— С. 19.

²Там само.

³ТЬе СопзШиїіоп Асіз 1867 іо 1982.- Берагітеп* ої Лизисе, Сапасіа,
1996.- Р. 60-61.

*Уґеаіоп В. Н- Ор. сі*.- Р. 264.

РОЗДІЛ 8

права людини і С\7 і міжнародне право \ \} / _

людини і об'єднує їх ідея свободи індивіда, одного чи в об'єднанні з іншими, від зловживань політичної влади. Це такі права, як, наприклад, право на життя, свободу та особисту недоторканність, свобода від рабства, катувань або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність людини, поводження та покарання тощо.

Друге покоління економічних, соціальних та культурних прав, ідея яких з'являється на початку XIX ст. (Сен-Сімон, Франція), виникло після соціалістичних революцій. Це швидше позитивні, ніж негативні права, що вимагають для їх реалізації участі держави. Ілюстраціями таких прав є ст. 22-27 ЗДПЛ; це, наприклад, право на соціальне забезпечення, працю, відпочинок, достатній життєвий рівень тощо. Деякі з них не можуть бути однозначно віднесені до позитивних прав (як, наприклад, право на вільний вибір роботи, право створювати і входити до професійних спілок тощо).

Третє покоління прав розглядається як продукт розвитку національної держави кінця XIX ст. Натяки на ці права знаходимо в ст. 28 ЗДПЛ: «кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені» К Нині виділяють шість солідарних прав. Три з них відображають появу держав третього світу та боротьбу народів за незалежність, а також їх вимогу змінити розподіл влади, багатства та інших цінностей. Це такі права, як право на політичне, економічне, соціальне та культурне самовизначення; право на економічний та соціальний розвиток та право на користування спільним спадком людства. Інші три права третього покоління - право на мир, право на здоров'я та безпечне довкілля і право на гуманітарну допомогу передбачає безсилля національної держави у певних сферах. Всі шість зазначених прав належать до колективних прав, оскільки вимагають зусилля всіх соціальних сил. Водночас вони виражають і індивідуальні потреби людей.

Проблема пріоритету прав людини, тобто чи є всі зазначені покоління прав однаково важливими та необхідними для людей, неодноразово обговорювалась науковцями та практиками. Багато вчених поділяють права людини на основні (£ипйатеп1;а1) та неосновні (гліпог). Так, Д. Клейн вважає, що основні права людини слід відрізняти від прав, які гарантуються конституціями чи законами окремих держав. Перші належать до норм, які є настільки основоположними, що визнані в цілому світі, як це видно з міжнародних конвенцій та

¹ Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 23.

практики. Всі права, які отримали загальне визнання, можна вважати нормами іиз со§епз '.

Згідно з іншою точкою зору, під основними правами людини слід розуміти права, які включені до конституцій держав _та міжнародно-правових документів з прав людини, зокрема до Міжнародного Білля про права, а також до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Європейської соціальної хартії 1961 р. Будь-яке основне право людини має бути визнане кожною державою-учасницею незалежно від його конституційного закріплення ². Професор Б. Вестон зазначає, що, оскільки люди проживають в різних частинах світу, висувають різні вимоги до прав людини відповідно до різної практики їхніх держав, пріоритет прав людини залежить від часу, місця, ступеня кризи та інших обставин ³.

Отже, основні права людини - це універсально визнані цінності, закріплені міжнародними конвенціями та практикою держав. Це ті норми, які в науці міжнародного права називають іиз со£епв. Разом з тим ГА ООН постійно підкреслює, що всі права людини утворюють єдине ціле.

Універсальні акти з прав людини

Під всесвітньою системою захисту прав людини ми розуміємо засоби забезпечення прав людини, які створені й використовуються всесвітнім співтовариством в особі Організації Об'єднаних Націй та її органів. П. М. Рабінович виділяє серед них а) міжнародно-правові акти, які вміщують правила діяльності, формулюють права і обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які норм, правил поведінки звичайно не вміщують, прав і обов'язків безпосередньо не формулюють (зокрема декларації, заяви, меморандуми), і б) міжнародні органи спостереження, контролю за дотриманням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали)⁴.

Сучасна система захисту прав людини бере початок з конференції 1945 року в Сан-Франциско, котра хоч і не створила

¹ Кіеіп И. А ТЬеогу іог іЬе Арріісаііоп ої Іпе Сизїотагу Іпіетаїіопаі Ьач/
°ї Нитап КіеЬіз Ьу Ботезис СоигЧз // Уаіе ^. ІпП Ь.- 1988.- V. 13.- Р. 354.

²Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева.- М.:
Изд. группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 135-136.

^а'\¥езіоп В. Н- Ор. сіі.- Р. 269.

⁴ Рабінович П. М. Основи загальної теорії.- Вказ. праця.- С. 9.

РОЗДІЛ 8

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 161718 19 20 21 Следующая ⇒