Напрямки вдосконалення державного регулювання страхування.

Державна політика щодо розвитку страхового ринку, закріплена законодавчо, знайшла відображення у Концепції розвитку страхового ринку до 2010 р., затвердженій Держфінпослуг в 2005 р.

Державна політика щодо розвитку страхового ринку ґрунтується на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників та використанні переважно непрямих методів впливу на процеси, що відбуваються у сфері страхування, шляхом удосконалення нормативно-правової бази і запровадження міжнародних принципів та стандартів державного регулювання та нагляду. Ці підходи та стандарти сформовані міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити як:

· подальшу інтеграцію України в міжнародні страхові структури,

· розвиток законодавчої і нормативної бази;

· розробка стандартів електронного обігу та обліку;

· створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;

· формування об’єднань страховиків у найважливіших сферах страхування;

· створення оптимальної структури за формами страхування;

· залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

· створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Стратегічні завдання з підвищення конкурентоспроможності національних страхових компаній та страхових посередників повинні спрямовуватися на створення стабільного страхового ринку, що здатний конкурувати в умовах глобалізації та забезпечувати Україні гідне місце на світовому ринку. При цьому важливим є створення умов для розширення спектра страхових послуг, сприяння концентрації страхового ринку.

Важливе значення має інтеграція України у світові страхові структури. У 1997 р. Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи "Зелена картка". Держфінпослуг є членом Міжнародної Асоціації органів страхового нагляду. Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить збагатити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Серед них – максимальна уніфікація методів державного регулювання з установленими відповідними директивами ЄС.

З метою захисту національного страхового ринку держава здійснює заходи поетапного та зваженого допуску на ринок філій іноземних страховиків відповідно до міжнародних договорів України, створює умови для забезпечення взаємообміну інформацією між Держфінпослуг та органами страхового нагляду інших країн про діяльність страховиків, їх філій, страхових посередників та страхових груп (страхових холдингів).

Удосконалення системи правового забезпечення розвитку страхового ринку сприятиме створенню конкурентного середовища та рівних умов для діяльності страховиків, що дасть змогу підвищити якість страхових послуг та знизити їх вартість. Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Багато говориться вітчизняними фахівцями і про зміну титульного Закону "Про страхування", нова редакція якого розроблена в 2004 р. Потребують доопрацювання та прийняття законодавчо-нормативні акти перш за все у галузях перестрахування та страхового посередництва. Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалити систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін. Надважливим є розвиток недержавного соціального страхування.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань з урахуванням специфіки страхової діяльності (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників). Формування страхового ринку потребує об’єктивного інформування його учасників про основні умови, вимоги та ризики у процесі їх діяльності. Для підвищення рівня страхової культури населення необхідно забезпечити прозорість діяльності учасників страхового ринку та запровадити програми інформування населення через засоби масової інформації про стан та перспективи страхового ринку, переваги отримання страхових послуг.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об’єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності. В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду, є обов’язковим для страховиків, які отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим з них стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об’єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро – об’єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Створено Ядерний страховий пул, заплановане створення Космічного страхового бюро. Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. При цьому держава не втручається в конкурентну боротьбу, а здійснює нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро.

Державна політика має також удосконалюватися через оптимізацію співвідношення між обов’язковим та добровільним страхуванням. Зміна переліку видів страхування, особливо обов’язкового, – досить складна процедура, яка вимагає внесення змін до Закону "Про страхування". Для удосконалення співвідношення між формами страхування слід, по-перше, розглянути можливість зменшення діючих видів обов’язкового страхування; по-друге, упорядкувати умови та порядок їх здійснення; по-третє, вводити нові види тільки в разі реальної потреби. Впорядкування обов’язкового страхування слід провести, перш за все, для таких видів, як авіаційні та морські ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

Для подальшого розвитку страхового ринку та запобігання необґрунтованому витоку коштів за кордон необхідно зміцнити національний перестрахувальний ринок і вдосконалити нагляд за перестраховою діяльністю.

Страховий ринок має більш активно залучатися державою до вирішення питань соціального страхування. Одними з пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку є особисте страхування, довгострокове страхування життя, участь страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та запровадження обов’язкового медичного страхування, що сприятиме підвищенню ролі приватного сектору у виконанні соціальних програм та зменшенню видатків державного бюджету. Держава надасть підтримку розвитку соціально значущих видів страхування шляхом запровадження відповідної стимулюючої податкової політики, зменшення кількості обов’язкових видів страхування і посилення державного нагляду за їх впровадженням і здійсненням, удосконалення нормативно-правової бази щодо запровадження обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Важливе значення має створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для страхування. Слід налагодити дворівневу підготовку за Болонською системою. Базовий бакалаврський рівень має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями у галузі фінансів, економіки та страхування; ним обмежиться молодь після здобуття середньої освіти та фахівці з невеликим практичним досвідом у страхуванні. Рівень магістра необхідний для тих, хто має освіту бакалавра з економіки та має значний досвід роботи на страховому ринку, особливо це стосується осіб з досвідом керівної роботи. До завдань держави також відноситься регулювання системи короткотермінової перепідготовки кадрів з вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо.

Великої уваги потребує також посилення впливу держави на інвестиційну політику страховиків з метою збільшити надійність усіх видів страхування й прибутковості страхування життя.

Слід розширювати права страховиків та страхувальників на збереження таємниці страхування. Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового стану страхувальника, яка стала відомою йому під час взаємовідносин з клієнтом чи з третіми особами при провадженні діяльності у сфері страхування, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є таємницею страхування. Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить таємницю страхування, надається страховиком у чітко визначених Законом випадках, які можуть бути пов’язані із порушенням законодавства з боку страхувальника. Обмеження стосовно одержання інформації, що містить таємницю страхування, не поширюються на службовців Держфінпослуг, отже, слід розширити їх відповідальність за розголошення таємниці страхування.