Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Поняття та елементи страхового ринку.

Можна виділити кілька підходів до трактування поняття про страховий ринок в залежності від того, яка з його характеристик буде вважатися головною.

Страховий ринок – це особливі соціально-економічне середовище і сфера економічних відношень, частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит та пропозицію на нього.

Страховий ринок можна розглядати і як особливу систему організації грошових відносин із формування і розподілу страхового фонду, щоб забезпечити страховий захист суспільства за допомогою створення структури страхових організацій, які беруть участь у продажу відповідних страхових послуг.

Страховий ринок реалізує прямі відношення між страховиком і страхувальником за допомогою наповнення змісту страхової послуги конкретними товарно-грошовими відносинами.

Об’єктивна необхідність виникнення й розвитку страхового ринку визначається наявністю суспільної потреби на страхові послуги й наявністю страховиків, здатних їх задовольнити.

Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж страхової послуги, що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками. Метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосування сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів. Головною функцією страхового ринку є акумуляція й розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Класифікація страхового ринку передбачає його інституціональну, територіальну, галузеву й організаційну структури.

Інституціональна структура заснована на розмежуванні форм власності, у якій створюється страхової організації. Вона може бути представлена акціонерними, взаємними та державними страховиками. Публічні (державні) страховики створюються й керуються як правило, від імені уряду. Приватні страховики створюються фізичними особами –акціонерами. Прикладом індивідуальних страховиків може служити страховий ринок Ллойда. Такі ж ринки організовані й у деяких країнах Європи й в окремих штатах США, де фізичні особи, що мають страховий бізнес, об’єднані в синдикати. Синдикати формуються, як правило, по видах страхування. Очолює синдикат андерайтер, що бере на страхування ризики від імені усіх членів.

Територіальна структура дозволяє дослідити страхові ринки:

· внутрішній (місцевий) страховий ринок;

· національний (зовнішній) страховий ринок;

· міжнародний (світовий) страховий ринок.

Внутрішній (місцевий) – це страховий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками. Національний (зовнішній) – це страховий ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до якого належать страхові компанії, які діють всередині держави і за кордоном. Міжнародний (світовий) – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

У галузевій (видовій) структурі виділяють ринки:

· особистого страхування;

· майнового страхування;

· страхування відповідальності;

· страхування економічних ризиків;

· перестраховування.

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена як:

· страхові компанії, які здійснюють формування страхового фонду й об’єднують індивідуальні, колективні й суспільні інтереси. Існують також страхування в організаційній формі взаємного страхування;

· об’єднання страховиків в товариства, асоціації, пули й інших формах для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення загальних програм;

· товариства взаємного страхування можуть створювати громадяни і юридичні особи-страховики з метою страхового захисту своїх майнових інтересів. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, на відміну від класичного страхування, витрати на яке переважно відносяться на собівартість;

· страхові посередники (страхові агенти й брокери), через яких страховики здійснюють страхову діяльність;

· перестрахувальні компанії – організації, які не виконують страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків;

· орган нагляду за страховою діяльністю, який працює для забезпечення дотримання вимог законодавства України, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників (див. п.5.3).

Найвідомішим представником об’єднань страховиків в Україні є Ліга страхових організацій України. Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів, створили Моторне (транспортне) страхове бюро України, яке. Страховики у сферах авіаційних і морських ризиків створюють Авіаційне й Морське страхові бюро. Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок, зобов’язані створити ядерний страховий пул. Страховий пул – об’єднання страхових компаній для спільного страхування певних ризиків. Діяльність пулу будується на принципі страхування. Кожна компанія передає в пул застраховані ризики, одержуючи певну частку зібраних пулом внесків і в тій же частці несе відповідальність по відшкодуванню збитків.

Закон України "Про страхування" крім страховиків та страхувальників вводить третю сторону – страхових посередників. За Законом страховими посередниками можуть бути страхові агенти та стразові (перестрахові) брокери.

Страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів має спільні риси, але й суттєві відмінності. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє за агентською угодою в його інтересах. Страховий брокер є уповноваженим страхувальника, а перестраховий брокер – страхової компанії, що бажає перестрахувати прийняті ризики. Незалежність брокера від страховика (перестраховика) є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно його інтересами.

У міжнародній практиці використовують узагальнене визначення діяльності страхових брокерів та страхових агентів. Діяльність страхових брокерів визначена як професійна діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору підприємства, зводять разом, з метою страхування або перестрахування, осіб, що мають потребу в страхуванні або перестрахуванні, тоді як страхові або перестрахові підприємства виконують підготовчу роботу для укладання договорів страхування або перестрахування і, де це доречно, надають допомогу в застосовуванні і виконанні таких договорів, зокрема в разі виникнення вимог страхового відшкодування. Діяльність страхових агентів визначена як професійна діяльність осіб, що мають інструкцію з одного чи більшої кількості контрактів або уповноважені діяти від імені та за дорученням (або лише за дорученням) одного чи більше страхових підприємств з надання, пропонування і виконання підготовчої роботи для укладання або з укладання договорів страхування чи з надання допомоги в застосовуванні та виконанні таких договорів, зокрема при виникненні вимог страхового відшкодування.

Страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за своїх агентів. Страхові брокери використовують гарантії щодо професійної відповідальності, перш за все, страхування. В Україні механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників не існує.

До внутрішнього середовища страхового ринку відносять:

· страхові продукти (послуги по конкретних видах страхування);

· систему організації продажу страхових продуктів і формування попиту на них;

· гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

· інфраструктуру страховиків (агентства, контори, філії, представництва, канали комерційного зв’язку);

· матеріальні й фінансові ресурси, що визначають стан страховика:

· людські ресурси страховика;

· фінансовий стан страховика і довіра до нього з боку фінансових інститутів та страхувальників;

· ліквідність страхового фонду страховика.

Страхові продукти – специфічні фінансові послуги, пропоновані на страховому ринку. Ціна їх відображається в страховому тарифі, формується на основі конкуренції. Нижня границя ціни визначається умовами рівноваги між надходженнями платежів у страховий фонд страховика і виплатою з нього відшкодувань та виплат, верхня – потребами страховика. Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини й структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлінських витрат і очікуваного прибутку. Перелік видів страхових послуг, що пропонуються на страховому ринку, називається його асортиментами.

Система організації продажу страхових продуктів може будуватися у таких формах:

· купівля-продаж безпосередньо в представництвах і агентствах страхових компаній;

· через страхових агентів;

· через альтернативну мережу поширення (в Італії та Франції, наприклад, 50 % страхових продуктів поширюються через банки, у Великобританії близько половини продуктів продається через телефонну мережу);

· комбіновані форми.

Власна внутрішня інфраструктура страховика складається з:

· представництв – підрозділів страховика, що не мають статусу самостійної юридичної особи й займаються, як правило, збором інформації, рекламою, презентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;

· агентства – підрозділи, що мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладення й обслуговування договорів;

· філії (відділення) – підрозділи, що теж не мають права юридичної особи й здійснюючу діяльність, керуючись законодавством, нормативними актами, Статутом і рішеннями загальних зборів акціонерів, ради директорів і керівництва страховика.

Зовнішнє середовище страхового ринку – це система взаємодіючих факторів, що не належать до внутрішнього середовища і впливають на нього. Воно складається з елементів, якими страховик може керувати та на які він впливати не може, але повинен їх ураховувати. Фактори на які страховик може впливати: ринковий попит, конкуренція, професійна етика, страхові ноу-хау тощо. Вони знаходять свій прояв через інфраструктуру страхового ринку – правове й нормативне забезпечення, інформаційну й аудиторську мережу, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти тощо.

До складових зовнішнього середовища страхового ринку, на які страховик впливати не може, відносяться: чисельність населення, його вікова й статева структура, сезонні міграції, купівельна спроможність населення тощо.

Таким чином, страховий ринок представ як відкрита система, здатна до розширення й звуження, що залежить як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика. Тому страховик, прагнучи отримати прибуток, повинен використовувати останні досягнення науки управління в ринкових умовах та концепцію маркетингу.

Принципи, на яких ґрунтується функціонування та розвиток страхового ринку, враховують інтереси споживачів страхових послуг, його професійних учасників і держави. Основними принципами є:

· вільний рух капіталів та страхових послуг;

· захист прав споживачів страхових послуг;

· вільний вибір страховика;

· прозорість діяльності учасників страхового ринку;

· уніфікація процедур страхування;

· використання міжнародного досвіду;

· державне регулювання та нагляд у сфері страхування;

· невтручання органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку;

· рівність перед законом усіх учасників страхового ринку;

· функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.

⇐ Предыдущая 18 19 20 21 222324 25 26 27 Следующая ⇒