Страхування депозитів

У якості джерел для проведення активних операцій банківські установи широко залу­чають грошо­ві кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді добровільно зроб­лених ними вкладів для відповідального зберігання на визначених умовах – депозити. Кредитна діяльність банків пов’язана з ризиком неповернення коштів, наданих у кредит. Тому за умови, що банк не подолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик пере­дається клієнтам – власникам депозитів, які можуть втратити кошти, довірені банкові, через його загальну неплато­спроможність.

Депонування грошових коштів у комерційних банках також роз­глядається їх вкладниками як форма інвес­тиційної діяльності, яка має за мету отримання гарантованого прибутку. У цьому випадку неповернення депозитів чи неотримання відсотків певною мірою може вважатися підприємницьким ризиком. Проте переважна частина вкладників, в основному фізичні особи, роблять вклади для заощадження та надійного зберігання кош­тів. Юридичні особи також змушені зберігати частину грошових коштів на депозитних рахунках у банках згідно з вимогами діючого за­конодавства. Отже, у цих випадках непогоджене перекладення ризику неплатоспроможності банку на його клієнтів не має економічного підґрунтя. Масове неповернення банками депонованих коштів може перетворити звичайну фінансово-банківську ситуацію на вагому соціально-економічну проблеми, привести до кризи. Тому потрібно створити ефективну систему захисту інте­ресів вкладників від ризику неплатоспроможності банків на страховій основі.

30 травня 1994 р. Європейський Союз ухвалив Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страху­вання депозитів країнами-членами ЄС, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до ЄС. Ця Директива побудована на включеному до Маастріхтського трактату принципі субсидіарності, згідно з яким рекомендації Союзу визначають лише необхідний мінімум вимог загального харак­теру, не заперечуючи права окремих країн застосовувати корисніші для них вирішення проблем страхування депозитів. Директивою встановлено такі вимоги:

· система депозитного страхування повинна мати національний характер;

· обов’язкова участь банків у системах страхування депозитів;

· мінімальна квота повної страхової відповідальності має стано­вити 20 тис. євро.

В основу побудови системи страхування депозитів покладені принципи:

· вона має базуватися на створенні самостійного міжбанківського страхового фонду (товариства взаємного страхування зобов’язань перед вкладниками);

· участь у депозитному страхуванні усіх закладів, які приймають депозити, обов’язкова;

· імперативність регуляційних норм діяльності систем депозит­ного страхування;

· організаційна та фінансова співучасть як недержав­них, так і державних структур;

· обмеженість страхової відповідальності банків установленою квотою;

· власна участь застрахованих у покритті ризиків;

· диференціація страхових тарифів у межах банків-страхуваль­ників згідно зі ступенем їх загальної ризикованості;

· окремі підходи до страхування вкладів фізичних та юридичних осіб;

· страхове відшкодування надається на одного вкладника, а не на один вклад.

В Україні на виконання ст. 24 Закону "Про банки і банківську ді­яльність" Національним Банком 01 липня 1996 p. створено Фонд гарантування вкладів населення, який гарантує повернення у разі неплатоспроможності банку депозитного вкладу в сумі до 150 тис. грн. на кожного страхувальника незалежно від кількості вкладів. Фонд створюється за рахунок при­дбання банками державних цінних паперів та передачі їх на збері­гання Національному банку України.