Методичні основи побудови композиції міста

Аналіз історичних аналогів із приводу рішення взаємозв'язку міста, загальноміського центру і громадського комплексу заснований на таких принципах:

1. Архітектурна композиція оцінюється людиною в процесі просторово-часових зіставлень різних просторово-світлових впливів внутрішніх і зовнішніх параметрів середовища в залежності від дистанцій і ракурсів огляду й просторових ритмів розрядок і напружень.

2. Для естетичного чуттєвого об'єднання різномасштабних архітектурних структур історично сформованого і сучасного архітектурного середовища створюється архітектурна чи «монтажна» домінанта з врахуванням природної домінанти. Архітектурна чи «монтажна» домінанта - особлива просторова інстанція – об'ємно-пластичної форма, що візуально завершує огляди з далеких, середніх і ближніх дистанцій і вміщує в собі «ламінарні» простори-посередники, масштабні людині, звідки видно зовнішню природну домінанту. Таким чином, архітектурна домінанта поєднує зовнішній і внутрішній простір стосовно міста і завжди виступає у двох якостях: а) – як форма-скульптура, що фокусує на собі погляд, знаходячись поряд з природною домінантою б) – як структура, що володіє «ламінарним» простором - посередником між людиною і зовнішнім середовищем, звідки відкривається панорама міста і навколишнього середовища.

Обидві форми, об'ємна й просторова, виступають у єдності при формуванні пам’ятного образу міста.

Рис. 2.26 – Схеми планувальної структури міста: а – зосереджена, компактна; б - розгалужена відповідно до умов природного ландшафту; в –лінійна, витягнута вздовж річки; 1 – житлова територія; 2 – промислова територія; 3 – кордони залежів природних копалин (залізна руда, вугіль, мінерал); 4 – територія складів і порт; 5 – парки й інші зелені насадження.

Призначення міста як середовища людської діяльності зумовлює методичний підхід його проектування. Просторове середовище міста перш за все повинне найкращим чином відповідати завданням економічності праці й комфортності проживання, з умов використанням новітніх досягнень науки і техніки. Але крім того архітектор повинен розкрити індивідуальний характер міста, що відображає конкретні умови діяльності й особливості природного ландшафту. Для цього в першу чергу виявляють переважний напрям розвитку групової системи розселення, до якого входить місто, і переважний напрям просторового розвитку ландшафту, де буде розташована вулично-дорожня мережа міста. Ці умови визначають основний композиційний стержень – розташування головної магістралі міста, яка з’єднує його функціональні частини і їх центри. Напрям головної міської магістралі визначається:

а) основною віссю природного ландшафту (річкою, схилами гір, кромкою лісів чи ярів, «унікальними зонами ландшафтів» і т.п.);

б) основною функціональною віссю, що поєднує центр міста з вокзалом;

Оптимальне використання найяскравіших форм ландшафту вимагає визначення наступних форм:

а) об'ємно-пластичні форми, що завершують панорамний огляд (вершини гір і пагорбів, кромки акваторій та ін.);

б) просторові форми – майдани, з яких здійснюється панорамне візуальне розкриття на дальні відстані (долини ярів, вершини плато і брівок, круті схили плато, русла річок, - як видові майданчики).

Третя умова – естетичне використовування транспортних артерій, від під'їзду до міста до вулиць і алей - для огляду унікальних міських панорам і інтер'єрної структури міста.

Четверта умова – організація системи загальноміських центрів, які визначають в сукупності з природою архітектурний вигляд міста. Вони відповідно кореспондуються із зонами унікальних ландшафтів і проектуються як єдине ціле з ним. При цьому структура загальноміських центрів розвивається у бік природних домінант, а їх сукупність сприймається з шляхів руху міста і передмістя у вигляді єдиних панорам.