Застосування у платіжному обігу вимог - доручень

Платіжна вимога - доручення це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) сплатити вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, нижня частина доручення платника своєму банку про пе-рерахування з його рахунку уми, яка проставлена у графі "сума до оплати" цифрами та прописом.

Суть вимоги - доручення полягає в тому, що названий документ разом з відвантаженим товаром або після надання послуг відправляється постачаль-ником покупцю, який у випадку акцепту товару (згоди його прийняти) заповнює другу частину документа (доручення) власними реквізитами, скріплює їх підписом та печаткою і здає до свого банку для оплати, тобто доручає банку зняти вказану в платіжному документі суму і перерахувати її постачальнику.

Банк покупця на основі поданої акцептованої клієнтом-покупцем вимоги-доручення оформляє кредитове авізо, за допомогою якого списує кошти з рахунку свого клієнта, виконує інші відповідні проводки і відсилає поштою всі ці платіжні папери в банк постачальника для зарахування коштів за відвантажену продукцію або надані послуги на рахунок останнього.

Пункт 19 вищезгаданого Положення про безготівкові розрахунки передбачає використання вимоги-доручення також для здійснення попередньої оплати. Однак, таке правило, на думку автора, вносить у розрахунки цією формою оплати невизначенність і протиріччя. Якщо необхідно зробити попередню оплату і на це є згода платника, то чому не використати призначену для цього таку форму документу як платіжне доручення.

Крім того, слід відзначити, що Кабінет Міністрів та Національний банк України своїм спільним рішенням за N 18-1576 від 30 липня 1992 року скасували інкасову форму розрахунків і впровадили виключно попередню оплату при розрахунках за товари, надані послуги чи виконані роботи. Однак введена форма платіжної вимоги-доручення у принципі передбачає оплату за відвантажені товари, тобто це вносить елемент невизначенності щодо попередньої оплати. Більше того, загальна частина Положення "Про безготівкові розрахунки" грунтується на принципах вільного вибору підприємствами форм розрахунків. Це зводить нанівець вимогу згаданих рішень Кабінету Міністрів та Національного банку про використання виключно попередньої оплати при розрахунках. В перспективі, коли настане стабілізація економіки, буде відлагоджено взаємо-відносини між суб'єктами господарської діяльності, за допомогою розрахунків в платіжний обіг не будуть випускатися фіктивно утворені грошові кошти тощо, можна буде повернутися і до таких форм розрахунків як інкасо. Однак, зараз за умов неплатежів, інших негативних процесів в економіці така невизначенність створює умови для недобросовісних підприємців та банківських працівників продовжувати зловживання. При чому, ця лазівка вигідна якраз для таких осіб, тому, що для законопослушних учасників розрахунків вводити ці обмеження не потрібно.

Сьогодні між підприємствами більш поширені розрахунки за допомогою платіжних доручень і чекових книжок. Більше того, з середини 1992 до середини 1993 років в платіжному обігу використо-вувались тільки ці документи. Це викликано, перш за все, умовами товарного дефіциту, девальвації карбованця, неплатежів за продукцію і послуги, а також необхідністю забезпечити гарантії виробнич-нику, що його відправлений продукт, або послуга буде оплачена.

З цією метою запроваджена також система попередньої оплати. Крім гарантій по оплаті, цей захід стимулює виробника шляхом кредитування (авансування) виробництва продукції.

Надання переваги у взаєморозрахунках чекам і платіжним дорученням над платіжними вимогами-дорученнями і акредитивами можна пояснити ще тим, що при розрахунках платіжними дорученнями та чеками ініціаторами платежу виступають покупці, і тому менше треба часу на проходження платежів. Тут не потрібно тратити час на акцепт, як при розрахунках за допомогою вимоги -доручення.