Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Порядок застосування векселів у платіжному обігу

Вексель - це грошовий документ, що містить зобов'язання векселадавця або вказаної ним особи здійснити платіж в обумовлений строк на певну суму. Він служить знаряддям комерційного креди-ту. Кредитна угода виникає внаслідок врахування банком векселя в інтересах і за дорученням свого клієнта.

Останній одержує від банку кошти під врахо-ваний вексель як кредит, який буде виплачено векселедавцем у строк, зазначений у векселі, але одержувачем цих коштів уже стає банк. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту, тобто надписом на векселі, який містить доручення власника векселя банку одержати оплату. Ця операція називається "облік (дисконт) векселів".

Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Прийняті до обліку векселі розглядаються керівни-ком банку, і за наявністю кредитних ресурсів на реєстрі ставиться дозволяючий напис про кількість і суму векселів, які приймаються до врахування.

Прийняті векселі реєструються у спеціальній "книзі врахування векселів", яка щороку відкрива-ється банком, а реєстраційний порядковий номер із цієї книги проставляється на самому векселі.

Для своєчасного отримання платежів за врахованими векселями банк веде нагляд за строками настання платежу. З цією метою на кожне число складається відомість у двох примірниках, яка заповнюється даними щодо векселів з терміном виконання на це число. Дані відомостей звіряються з векселями, що є у сховищі (касі) банку, після чого один примірник відомості передається до опе-раційного відділу, а другий залишається у відповідальної особи банку, яка веде ці операції.

При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертається плат-никові. У разі дострокових виплат по векселю платникові повертають відповідну суму дисконту (різниця між номіналом, за яким банк купив вексель, і сумою, яку платник має виплатити) за ті дні, що залишились до строку, виходячи із ставки відсотка банку, що сплачується за кошти по поточних рахунках. У разі оплати векселя після строку платежу, платник понад вексельну суму платить банку за прострочені дні пеню і 6% річних, а також витрати на опротестування (повідомлення, відсилання і т.д.). Після цього вексель повертається платнику.

Несплачений у день строку платежу вексель банк повинен передати наступного дня нотаріусу або судовиконавцю для опротестування. Ця вимога є категоричною, оскільки упущення терміну пога-шення і несвоєчасне опротестування спричиняє втрату "юридичної сили" векселя. Тому операції по врахуванню векселів вимагають особливої уваги і щоденного контролю.

Банк може зберегти вексель, що обліковується, до строку його погашення (пред'явлення до оплати боржнику). А при необхідності комерційний банк може в свою чергу переоблікувати (продати) век-сель у центральному банку аналогічним способом. Ця операція називається перезастава векселів.

До обліку в банках приймаються високоліквідні (гарантовані на своєчасне погашення) векселі. У зв'язку з цим перевага надається товарним вексе-лям, що грунтуються на реальних товарних угодах.

Оскільки векселі, як правило, виставляються на строк не більше 90 днів, то обліковий банківський кредит є короткостроковим. Ціна купівлі векселя складається з його номінальної вартості (сума коштів зазначена у векселі) за мінусом облікової ставки (ставка облікового кредиту).

З вексельним обігом пов'язане надання ще одного виду кредиту- акцептного. На відміну від облікового кредиту, який надається векселедерж-ателю, кошти при акцептному кредиту надаються векселедавцю (платнику по векселю). За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

За допомогою векселя надається також авальний кредит (вексельне поручительство). Його призна-чення - покрити зобов'язання клієнта, якщо він не зможе виконати їх самостійно.

Авальний кредит існує у вигляді різноманітних форм гарантій, або доручень: гарантія платежу, гарантія постачання, гарантія надання позички, податкові, митні, судові доручення. Вони покликані компенсувати ризик господарських партнерів клієнта банку.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позички, що видаються під заставу у формі відкритого рахунку у визначеному процент-ному відношенні заборгованості клієнта відносно поданого ним забезпечення.

Банки можуть відкривати клієнтам за їх заявою спеціальні позичкові рахунки і відображати в них суму наданої позички під забезпечення прийнятих векселів.

Коли в процесі користування кредитом за спеціальним позичковим рахунком клієнта серед забезпечення будуть виявленні векселі підприємств, проти яких учинено протести, то банк сповіщає про це пред'явника і пропонує йому викупити векселі опротестованого векселедавця або замінити їх у тижневий строк іншими благонадійними векселями. Невиконання цієї вимоги тягне за собою закриття цього кредиту.

При проведенні таких операцій банком реко-мендується набувати у клієнта права інкасування векселів. Крім отримання додаткового прибутку це буде одним із засобів страхування банку від пред'явлення йому фальшивих векселів.

Бухгалтерські записи виданих позичок під заставу векселів здійснюються у спеціальних позичкових рахунках, які відкриваються на балансових рахунках за галузевою приналежністю, передбачених у плані рахунків бухгалтерського обліку у комерційних банках за шифром 34.

До порядку ведення бухгалтерського обліку, хро-нологічних і синтетичних записів за спеціальними позичковими рахунками, забезпеченими векселями, пред'являються такі самі вимоги, що й до врахуван-ня векселів, оскільки обіг векселів, їх рух є загаль-ною економічною основою цих операцій банку.

При видачі позичок векселі є їх заставним забезпеченням і джерелом погашення за рахунок оплати, що надійшла по них, якщо позичальник не має змоги погасити заборгованість іншим чином.

Видача позичок відображається за дебетом, а погашення - за кредитом у спеціальному позич-ковому рахунку.

В аналітичному обліку найважливу роль має спеціальний позичковий рахунок, забезпечений векселями, в якому відображається рух заборго-ванності за позичками.

Банки можуть виконувати також операції з інкасування векселів. Різниця цієї операції від інших видів врахування векселів в тому, що при обліку векселя банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), а при інкасо векселя він приймає лише доручення одержати у визначений термін платіж і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселодержателя. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду. Щодо облікованого векселя, то тут він одержує прибуток в вигляді дисконту (різниці між обумовленим номіналом та платежом платника), але у разі ненадходження платежу, просрочення опротестування такого векселя банк відповідає за наслідки несвоєчасного вчинення протесту по врахованих векселях.

Банки можуть за дорученням векселедавця здійснювати платежі за векселем у встановлений строк. У цьому разі банк, на противагу інкасуванню та обліку векселів, є не одержувачем платежу, а стає платником. Ця операція називається доміциляцією векселів, що відмічається на лицьовій стороні векселя.

Виступаючи, як доміциліат, банк не ризикує, оскільки він сплачує вексель лише в тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму, або платник має в цьому ж банку достатні кошти на поточному рахунку і уповноважує банк списати необхідну суму для оплати векселя. У противному разі банк відмовляє у платежі, і вексель опро-тестовується проти векселедавця.

Бухгалтерський облік вкладання коштів комерційни-ми банками у придбання векселів проводиться на активних рахунках, тобто при проведенні цих операцій банки можуть акумулювати значну кількість векселів. При правильному їх веденні вексельний портфель може стати для банку надійною статтею його активу і стійкішою, ніж цінні папери (наприклад, акції), оскільки ліквідність векселів обумовлена точними строками.

Дисконтні і заставні операції з векселями дають комерційним банкам можливість з меншим ризиком порушення своєї ліквідності вкладати в ці операції найбільш схильні до несподіваного вилучення депозити (кошти на розрахункових, поточних та інших аналогічних рахунках). У разі несподіваного вилучення таких коштів комерційні банки для збереження своєї ліквідності можуть рефінан-суватися в установах інших банків у формі перерахування і перезастави векселів за допомогою індосаменту (надпису на векселі).

Таким чином, ми з'ясували, що з введенням у господарський оборот векселів банки мають змогу здійснювати з ними кредитні та комерційні операції. До кредитних операцій належать: облік (дисконт) векселів, видача позичок до запитання під забезпечення векселів, рефінансування вексельних операцій*. До комерційних операцій - прийняття векселів на інкасо для одержання платежів у строк в інтересах клієнта (векселедавця); зобов'язання оплатити вексель платника (доміциляція).

____________

*) Рефінансування - здійснення банком активних операцій (кредитних вкладень) за рахунок кредитних ресурсів, позичених у інших банках.

Слід відзначити, що в Україні до останнього часу не було вексельного обігу і відповідно не було взаєморозрахунків за допомогою векселів. У зв'язку з тим, що Законом України "Про підприємства в Україні" (ч.5, ст.24) передбачено, що підприємства можуть поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги у кредит із сплатою покупцям (споживачам) процентів за користування цим кредитом, виникла необхідність оформлення таких угод за допомогою векселів. Для вирішення цього питання Верховна Рада України 17 червня 1992 року прийняла постанову "Про застосування векселів у господарському обороті України". Цією постановою Кабінету Міністрів і Національному банку України було доручено розробити нормативні документи про порядок проведення банками операцій з векселями. 25 лютого 1993 року Національний банк України листом за N 22001/85 ввів у дію Положення "Про переказний і простий вексель", затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. за N 104/1341, а також інші нормативні документи щодо порядку проведення банками операцій з векселями.

Для забезпечення режиму найбільшого сприяння використанню векселів, прискорення обігу вкла-дених у них коштів та поліпшення ліквідності Національний банк України рекомендував устано-вам комерційних банків провадити операції по врахуванню векселів підприємств або видавати їм позички за спеціальними позичковими рахунками під заставу векселів, надавати послуги клієнтам у разі отримання платежів векселями. Управлінням Національного банку дозволено надавати позички комерційним банкам для рефінансування їх дисконтних (облікових) і позичкових операцій під векселі.

Однак за умов інфляції, гострого дефіциту товарів та неплатежів за них, існування псевдопідприємств, шахрайства з кредитами вексельний обіг у практиці господарювання ще не набув широкого використання.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредити, а також, що останні 6 місяців векселі, які він видавав, не опротестовувались.

Для аналізу і оцінки платоспроможності підприєм-ства-векселедавця використовуються дані бухгалтер-ського обліку і звітності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги аудиторських служб, інші доступні методи і засоби перевірок, що не суперечать закону.

У подальшому виникає необхідність створити систему накопичення інформації про підприєм-ства і госпоргани, що допустили опротестування векселів, ці відомості будуть підставою для вирішення питання щодо прийняття векселів.

Підприємствам, які допустили векселі до протес-ту, вексельні кредити, як правило, не надаються. Але такого банку даних поки що немає, тому банківські установи повинні вжити заходів щодо перевірки економічної надійності векселя, особливо з інших регіонів України. Ще уважніше треба підходити до векселів, які видані в інших державах. У таких випадках, крім платоспроможності векселедавця треба з'ясувати відповідність векселя законодавчим актам країни, де його видано.

Якщо вексель написаний іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або у заставу, банк повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.

Необхідно мати на увазі, що переказний вексель може бути виданий у кількох тотожніх примірни-ках. З метою запобігання зловживань ці примірники повинні мати послідовні номери у самому тексті документу, у протилежному випадку кожний з них розглядається як окремий переказний вексель. Платіж, здійснений за одним примірником, звільняє від відповідальності, навіть якщо не було обумовле-но, що платіж цей погашають інші примірники.

Однак платник продовжує відповідати за кожним акцептованим і не поверненим йому примірником.

Індосант (попередній векселедержатель), який передав примірники різним особам, а також і наступні індосанти, є зобов'язаними за всіма примірниками, на яких є їх підписи і які не були повернені. Тобто вони зобов'язані вжити заходів, щодо повернення усіх примірників векселя.

Той, хто надіслав один з примірників для акцеп-ту, повинен вказати на інших примірниках найме-нування тієї особи, на руках якої цей примірник знаходиться. Ця особа зобов'язана вручити його законному держателю іншого примірника. Якщо вона відмовляється це зробити, векселодержатель може здійснити право позову лише після засвідчення опротестування того, що: примірник, надісланий до акцепту, не був йому переданий, незважаючи на його вимогу; акцепт або платіж не могли бути одержані за іншим примірником.

Незважаючи на те, що порядок використання векселів у згаданих правилах Національного банку розроблено досить детально, за умов відсутності ефективної системи перевірки підприємств-векселедавців, комерційних банків, які інкасують векселі, ця форма взаєморозрахунків може стати особливо вразливою з точки зору правопорушень, пов'язаних з випуском у платіжний обіг фіктивно утворених безготівкових коштів. Це пояснюється легким доступом до вексельних бланків широкого кола осіб. Після їх придбання підприємствами в комерційних банках недобросовісні посадові особи неплатоспроможних підприємств, псевдопідприємці- шахраї шляхом службового підлогу або підробки документів можуть розраховуватися за одержані у партнерів за угодами товари фіктивно утвореними грошовими коштами. Можна навести багато прикладів, коли аналогічним способом у злочинних цілях використовувались такі банківські платіжні документи, як кредитові авізо та незабезпечені лімітовані чеки, хоча останні більше захищені від сторонніх осіб, ніж векселі, як за процесом оформлення, так і за доступом до них. Доступ до оформлення цих бланків має відносно мале коло банківських працівників, тоді як векселі можуть придбати і оформляти різні ділки, об'єднані у комерційних організаціях та псевдопідприємствах. Тому працівники правоохоронних органів, банків-ського нагляду, служб економічної безпеки підприємництва та інших контролюючих установ, повинні бути уважними при перевірках взаємо-розрахунків векселями.

Тільки пильність і ретельне вивчення угод та забезпеченість пов'язаних з ними вексельних взаєморозрахунків може уберегти законопослуш-них підприємців та державу від великих збитків, які можуть бути завдані за допомогою фіктивних векселів.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 Следующая ⇒