Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

та впливають на характер соціально-забезпечувальних пр вовідносин. Тобто завдяки цим керівним засадам пра соціального забезпечення органічно вписується в єдину систему вітчизняного права, стає її невід'ємним елементом.

Принципи соціального права, що більше відомі як міжгалузеві принципи, є свого роду проміжною (сполучною) ланкою між загальноправовими та галузевими принципами. Вони базуються на перших і виступають основою для формування інших, відображаючи при цьому специфіку всіх галузей, які формують соціальне право загалом. До них належать такі принципи: право на захист від безробіття; право на охорону здоров'я; піклування держави та підтримка сім'ї, материнства, дитинства; право літніх громадян, інвалідів на соціальних захист; право на захист від злиденності та ін.

На цих принципах ґрунтується усе соціальне право. Вони визначають сутність цієї правової спільності і в той же час виступають основою для виділення з них більш конкретних засад, на яких зрештою формуються окремі галузі, що входять до складу соціального права.

Принципи права соціального забезпечення — теж не остання ланка в системі засад, на яких будується правове регулювання соціально-забезпечувальних відносин. Вони визначають тільки основні напрями впливу на сферу соціального забезпечення. Безпосередній зміст цієї галузі права, її внутрішню структуру та подальший розвиток і функціонування визначають принципи основних правових інститутів права соціального забезпечення. Зазвичай, принципи окремих інститутів (пенсії, допомоги, соціальне страхування тощо) можуть знаходити своє відображення безпосередньо в законодавстві або ж їх виводять з правової матерії і формують у науковій літературі. Наприклад, керівними засадами для інституту пенсій називають такі положення: низький пенсійний вік, диференціація пенсійного віку за ознаками статі

¹ Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 110.

$ 'Ле гальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Характеризуючи принципи права соціального забезпечення, необхідно зазначити, що суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі, належать до так званих ІІдносин перерозподілу. Право соціального забезпечення встановлює відповідну міру споживання у процесі розподілу тих ресурсів, які суспільство виділяє для потреб белробітних, хворих, інвалідів, знедолених тощо. А оскільки такі ресурси не є безмежними і залежать від стану економічного розвитку країни, то нерідко принципи цієї Гелузі залишаються якби не до кінця витриманими у процесі правового регулювання і «працюють» в основному на Перспективу. Насамперед це стосується тих принципів, ЯКІ спрямовані на забезпечення нужденним рівня соціальних виплат не нижче державних і міжнародних стандартів соціального захисту. Проте це не означає, що такі принципи не вписуються у загальну теорію про об'єктивний характер принципів права і їх не потрібно враховувати в процесі правотворчості. Недостатня ефективність правових норм, ухвалених у порушення таких принципів, повинна розглядатися як тимчасове явище перехідного періоду. В цьому разі принципи права якраз і відіграють роль орієнтирів для законодавця, досягнення яких у майбутньому означатиме забезпечення соціального захисту у державі на рівні, що визначається міжнародними стандартами.

2.2. Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Галузеві принципи, що виражають сутність та призначення норм, покликаних регулювати соціально-забезпечувальні ■ідносини, за своїм значенням та важливістю можна вважати абсолютно рівнозначними для права соціального забезпечення. Послідовність розміщення їх у класифікаційному ряду з верху до низу є досить умовною. Вона базується переважно на існуючих традиціях, що склалися в науці права соціального забезпечення. Провідні науковці, характеризу-

ЯЧЧР'"'

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

ючи основні засади цієї галузі, подавали принципи права саме у такій послідовності. Тому, наприклад, розташування принципу відповідності соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту в кінці переліку тих засад, на яких базується право соціального забезпечення, не можна сприймати як результат другорядності чи меншовартості його серед інших принципів, що посідають більш високі позиції в загальному ряду основних засад. Насправді ж роль і значимість цього принципу для права соціального забезпечення є такими ж об'єктивними і важливими, як і всіх інших. Більше того, він фактично відображає одне з невід'ємних соціальних прав людини і міститься у багатьох міжнародно-правових актах та є своєрідним фундаментальним положенням, яке безпосередньо впливає на формування інших закономірностей розвитку права соціального забезпечення.

Зазвичай характеристику засад права соціального забезпечення у навчальній літературі розпочинають із принципу: всезагальність права на соціальне забезпечення. У вітчизняних посібниках він подається як поширення права соціального забезпечення на всіх громадян, незалежно від громадянства, форми та виду суспільно-корисної діяльності¹, що, вочевидь, більше характеризує зміст самого принципу права, а не визнання його вихідним положенням чи ідеєю.

1. Всезагальність права на соціальне забезпечення. Цей принцип у сучасній літературі формулюється у дещо іншій редакції. Зокрема, російські автори традиційно визначають його як всезагальність соціального забезпечення², тим самим

На чальна характеристика принципів права соціального забезпечення

цантуючи увагу при його визначенні власне на «рівній жливості для кожного отримати певні види соціального Лрііпєчєння при настанні вказаних у законі юридичних фактів»¹. Тобто за такого формулювання «керівна ідея» |Принцип) спрямовується передусім на факт реалізації права ма соціальне забезпечення, на сферу правовідносин, а не на п щсне право (правові норми). Принципи ж права, як було за-мілмено, — це керівні ідеї для формування права, яке зреш-пно виступає передумовою правовідносин та визначає їх вміст.

Нагадаємо, що принципи права визначають сутність пра-«н як системи норм, становлять його основу, фундамент. А сю основою для юридичного права, як наголошувалось, є ірми загальносоціального права — права більш високого пня, що формує і визначає волю законодавця при створенні ридичного права. Тому більш правомірним буде визначати щим з принципів юридичного права соціального забезпе-.і-ііня норму, яка належить до сфери загальносоціальних прав людини, — право на соціальне забезпечення. Останнє,,ііставши своє закріплення у Загальній декларації прав людини (1948), у Міжнародному пакті про соціальні, економічні і культурні права (1966), стало писаним правилом,.ш яким національні системи права вибудовують правові норми, що виражають всезагальність права на соціальне забезпечення. Суть цього принципу полягає у тому, що всі громадяни мають однакові можливості соціального забезпечення їх у разі настання визначених у законодавстві юридичних фактів незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і службового становища, місця проживання, належності до релігії, політичних переконань та Інших обставин.

¹Синчук С. М., Бурак В. Я. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — С. 15.

² Захаров М. Л., Тучкова 9, Г. Вказ. праця. — С. 102; Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 95.

¹ Иосифиди Д.Г. Вказ. праця. — С. 96.

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

; Згідно з цим принципом держави визнають право на со ціальне забезпечення як за своїми громадянами, так і за іно земцями та особами без громадянства. При цьому іноземця та особам без громадянства це право гарантується за умови ї постійного проживання на території України. Тому букваль но тлумачити формулювання ст. 46 Основного Закону нашо держави, де вказується, що «громадяни мають право н соціальний захист...», як його закріплення винятково лиш за громадянами України не можна. Чимало інших соціально-економічних прав, що передбачені Конституцією нашої держави, подаються у відповідних статтях з формулюван ням: «Кожен має право...», тобто без вимоги щодо громадянства. Отже, гарантуючи кожному, наприклад, право на працю, право на заняття підприємництвом тощо, держава забезпечує таким особам і соціальний захист у разі настання відповідних обставин. Так, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від виду діяльності та господарювання. Інша річ, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, правом на соціальне забезпечення не користуються. Вони можуть отримати таке забезпечення від своїх держав, у громадянстві яких перебувають, або на підставі міждержавних угод, якщо Україна є їх учасником.

Всезагальність права на соціальне забезпечення як при цип права знаходить своє вираження при визначенні пе сійного забезпечення, а також інших соціальних виплат допомог. Спеціальних обмежень щодо реалізації права на с ціальне забезпечення законодавство України не встановлю

2. Залежність права на соціальне забезпечення від с ціального ризику. Цей принцип права соціального забезп

£:?. Нагальна характеристика принципів права соціального забезпечення

чічі ня лежить в основі визначення сфери правового регулю-имішя, а також вказує на підставу виникнення у особи права ма соціальне забезпечення.

Попередньо ми вже наголошували на існуванні чотирьох основних концепцій обґрунтування сфери соціально-забез-почувальних відносин (непрацездатності, соціальної пліментарності, індивідуальної форми розподілу та соціального ризику) і дійшли висновку, що саме теорія соціально-і о ризику найбільш повно і об'єктивно відображає сутність цієї групи суспільних відносин і саме завдяки соціальним ризикам визначається сфера застосування права соціального забезпечення. Тобто саме об'єктивний характер соціальних ризиків (а принципи права зазвичай і належать до явищ об'єктивного порядку) засвідчує належність їх до тих іінсад, на яких базується право соціального забезпечення як система норм.

Самі по собі соціальні ризики (непрацездатність, хвороба, безробіття) не дають підстав для правового регулювання і створення правових норм. Вони об'єктивно існували з давніх часів, але їм не надавалося жодного юридичного значення, аж поки суспільство не досягло відповідного рівня розвитку, коли настала потреба у їх, так би мовити, узаконенні. Суспільство об'єктивно потребувало захисту від безробіття, нещасних випадків, хвороб тощо. В результаті цього соціальні ризики дістали належне їм визнання і з'явилася окрема група суспільних відносин, які підпадали під сферу правового регулювання. Правові норми, що ними впорядковувались такі відносини, потрапили у залежність від соціальних ризиків. Сутність і призначення цих норм, а також тенденції їхнього розвитку стали визначатися характером соціальних ризиків, на яких базувалися суспільні відносини, що потребували правового регулювання. Тобто принципом права соціального забезпечення вважаються не самі соціальні ризики як об'єктивні явища, а об'єктивно існуюча залежність цієї галузі права від соціальних ризиків. Соціальними ризиками вчені називають такі життєві обстави-

3 6-545

* *г

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення ________________________

ни_т які породжують суб'єктивне право особи на соціальне забезпечення¹. При цьому легальне визначення цього явища у законодавстві відсутнє, як і немає якогось єдиного норматив- \ ного переліку соціальних ризиків. Щоправда, такі переліки містяться у деяких документах Міжнародної організації, праці та в міжнародно-правових актах про права людини. Однак наявні там системи соціальних ризиків не є вичерпними, оскільки не передбачають усіх підстав соціального забезпечення, А тому у питанні про соціальні ризики важливим залишається з'ясування критеріїв, що їх характеризують. Лише визначення найбільш характерних ознак цього явища дозволить повною мірою розкрити систему ризиків за правом соціального забезпечення.

Прийнято вважати, що соціальні ризики, аби набути значення юридично значимих фактів, що безпосередньо впливають на виникнення у особи права на соціальне забезпечення, повинні відповідати таким критеріям:

— по-перше, вони повинні належати до явищ матеріального світу і не можуть бути вигаданими подіями;

— по-друге, обов'язковою умовою є відображення їх у правових нормах, оскільки тільки в такому разі вони набувають юридичного значення;

— і, по-третє, з їх появою настають обставини, що слугують підставами для виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Отже, лише ті соціальні події, що відповідають зазначеним критеріям, належать до соціальних ризиків. Вони ж без-, посередньо впливають на характер норм права соціального; забезпечення, визначаючи їх сутність та регулятивні властивості. Через соціальні ризики фактично проявляється І соціальна спрямованість права соціального забезпечення яке з огляду на таку залежність належить до сфери галузе'

¹ Болотіна Н. В- Концепція кодифікації законодавства України про соціальне за беапечення//Право України. — 1996. — № 7,—С. 52.

$Л. Нагальна характеристика принципів права соціального забезпечення

соціального права, права більш високого порядку у системі ■Ітчизняного права. Це принципове положення є важливим для всієї правової системи нашої країни, оскільки завдяки Йому відбувається утвердження прав людини у суспільстві як найвищої цінності, а їх захист визнається одним із головних пріоритетів правової держави.

3. Соціальне страхування. У юридичній літературі соціальне страхування розглядається як одна з організаційно-иравових форм соціального забезпечення та як окремий Інститут права соціального забезпечення. Зараховувати його до принципів права соціального забезпечення донедавна ніхто з учених не наважувався. І для цього, очевидно, були ипгомі причини, оскільки сама система соціального страхування у нашій країні не відповідала міжнародним стандартам, а тому суттєво впливати на характер норм, які забезпечували соціальний захист населення, воно не могло. Право соціального забезпечення більше залежало від бюджетних нсигнувань, які виділялися державою для підтримки соціально незахищених осіб, аніж від соціального страхування. Тому й не дивно, що принципом права соціального забезпечення у навчальній літературі ще й досі називають здійснення соціального забезпечення за рахунок державних коштів¹. Безперечно, у сфері соціального забезпечення в нас чимало залежить від державного бюджету і підтримки державою матеріальної захищеності своїх громадян. Та навряд чи можна таку ситуацію розглядати як принцип права соціального забезпечення, як вихідну ідею, що покладена в основу існування цілої галузі права. Можна погодитись на таку конструкцію лише з огляду на перехідний період розвитку вітчизняної системи соціального забезпечення, яка все ще потребує державної фінансової підтримки. Але загалом факт здійснення соціального забезпечення за рахунок державних коштів не можна вважати принципом права. Держава як гарант соціально-економічних прав своїх громадян,

^хИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 97.

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

здійснюючи притаманні їй функції та завдання, зобов'язан всебічно підтримувати тих осіб, які з незалежних від них о ставин не можуть себе самостійно матеріально утримуват Це обов'язок держави, яка згідно з Конституцією прогол шена соціальною та демократичною. Однак не можна завда ня і функції держави розглядати водночас як принцип окр мої галузі права. Адже право, особливо у його загальн соціальному значенні, виступає первинним щодо держав І нагадаємо, що саме у праві як загальносоціальному яви необхідно шукати ті вихідні ідеї, що зрештою набувають х рактеру принципів права юридичного — вже як продукт держави.

Соціальне страхування є основою соціального захисту гро мадян будь-якої держави. Як явище об'єктивного порядку його розглядають у соціальному, економічному та правовому аспектах.

Соціальний аспект полягає у створенні всеосяжної т універсальної системи захисту всіх верств населення в' соціальних ризиків. Наявність такої системи свідчить пр ефективну соціальну політику держави, спрямовану на задо волення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає одним з важелів перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом із тим — на збільшення розміру страхових внесків¹.

Правовий аспект соціального страхування ще більш багатогранний. Воно безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, а тому існує відповідна система правових норм, що регулюють відносини соціального страхування і становлять міжгалузевий інститут у системі соціального права. Цей аспект пов'язаний Із вираженням соціального страхування через об'єктивне юридичне право.

¹ Юрій С. І., Шаваріна М. 77., Шаланська Н. В. Соціальне страхування: Під ручник. — К.: Кондор, 2004. — С. 16-17.

щ І За гальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Ти найважливішу роль соціальне страхування як правове #»ищс відіграє у своєму загальносоціальному значенні, вис-і иочи основою юридичного права. Це принципове поло-і пя доволі виразно простежується в результаті аналізу і (іми правового регулювання соціального захисту у еко-і' ично розвинутих державах із стабільними ринковими і юсинами. Правове регулювання соціального забезпечен-і громадян тут неодмінно базується на розгалуженій фш гемі соціального страхування. Саме соціальне страхування зумовлює розвиток правових норм, спрямованих на забезпечення соціального захисту громадян. Чим вищий рівень соціального страхування, тим вищою є ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Характеризуючи соціальне страхування як об'єктивне йиище, необхідно відзначити, що воно з'явилося на відповідному етапі розвитку суспільства і набуло ознак соціальної вмачимості на рубежі XIX—XX ст. Останнє століття стало, крім того, періодом найбільшого розквіту соціального страхування з усіма його позитивними властивостями, в тому мислі і з огляду на вплив останнього на правотворчу діяльність у сфері соціального захисту.

Соціальне страхування — це колективна форма захисту Людей, які зазнали впливу соціального ризику. І за цією оанакою воно суттєво відрізняється від цивільно-правового страхування, що теж має місце на практиці. При цьому проблема співвідношення цивільного та соціального страхування у науковій літературі була свого часу доволі дискусійною. Ще за радянських часів вважалося, що соціальне страхування належить до різновидів цивільно-правового захисту¹, хоч були спроби довести його самостійність та цивілістичну не-иідпорядкованість². Насправді соціальне та цивільне страхування — різні явища, хоч і мають багато спільного. їх

¹ 1'айхер В. К. Общественно-политические типьі страхования. — М.; Л.: Изд. Акад.

наук СССР, 1947. — С. 19-20. * Аидреев В. С. Материальное обеспечение граждан в старости, в случае инвалид-

ности и временной нетрудоспособности (правовьге вопросьі). — М.: Госюриздат,

1963. —С. 112.

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення ____________________________

об'єднують як термінологія, так і те, що вони є способами захисту матеріальних інтересів людини в разі настання страхового ризику. Однак саме ці способи істотно відрізняються один від одного. Як відомо, цивільно-правове страхування передбачає випадки, коли одна особа за плату передає іншій зацікавленій особі (як правило, страховій організації) ризик відповідальності за збитки, що можуть виникнути в разі настання страхового ризику. Тобто цивільно-правове страхування, на відміну від соціального, є не колективною, а індивідуальною формою захисту матеріальних інтересів людини. Це перша досить виразна відмінність соціального страхуван- '. ня від цивільно-правового.

Друга відмінність полягає у правовому забезпеченні захисту людини від ризику. За цивільним правом, при страхуванні передача відповідальності за настання страхового ризику вимагає обов'язкового погодження інтересів обох сторін такої передачі. Зазвичай вона досягається завдяки укладенню цивільно-правового договору страхування, який має відповідати вимогам статей 979-999 Цивільного кодексу України. Натомість соціальне страхування передбачає особисту участь працівників у формуванні страхових коштів, а тому й умови забезпечення з фонду соціального страхування не можуть бути індивідуальними для кожного з них. Вони є однаковими для всіх. Тому умови надання соціальних страхових допомог чітко визначаються законодавством України.

І, нарешті, третя, остання відмінність полягає у різних способах організації цивільного та соціального страхування. Соціальне страхування базується на єдиній загальнодержавній системі захисту людини від соціальних ризиків, перелік яких передбачений законами України, а спеціальної системи цивільного страхування не існує у природі.

Характеризуючи соціальне страхування як принцип права соціального забезпечення, потрібно зазначити, що завдя ки йому галузеві норми адаптуються до найважливіши^-інтересів і потреб людини та суспільства. Воно є своєрідно ланкою, що пов'язує основні закономірності соціального роз

$ 1 Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Нитку з розвитком правових норм, які спрямовуються на со-НІпльний захист громадян.

4. Гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня Миття особи. Вважається, що витоки цього принципу міститься у міжнародно-правових документах про права людини. Зокрема, Загальна декларація прав людини (1948) у > і. 25 проголошує, що кожна людина має право на такий < міттєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для Підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право Ми забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існу-цііння через незалежні від неї обставини. Його відображення лілходимо і у Конституції України. Тут, у преамбулі, серед Інших обставин, що спонукали до ухвалення Основного Закону нашої держави, вказується і на турботу «про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя».

З цією метою в Україні було ухвалено Закон «Про прожитковий мінімум»¹, яким закладено основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Цим Законом прожитковий мінімум визначається як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум розраховується на місяць на одну особу і при цьому окремо визначається стосовно основних соціальних і демографічних груп населення. Тобто встановлюється прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років; від б до 18 років, а також окремо — для працездатних осіб та для тих, що втратили працездатність.

У сфері соціального забезпечення прожитковий мінімум;іастосовуеться для встановлення мінімальної пенсії за ві-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. —№ 38. — Ст. 348-

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

ком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомог сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також інших со ціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України т законів нашої держави. Він також має юридичне значенн при визначенні права на призначення соціальної допомоги т державних соціальних гарантій і стандартів обслуговуванн й забезпечення в сфері охорони здоров'я, освіти, соціальног обслуговування тощо.

Законом передбачено, що прожитковий мінімум встанов люється Кабінетом Міністрів України після проведенн спеціальної науково-громадської експертизи сформовани наборів продуктів харчування, непродовольчих товарі та послуг. А затвердження прожиткового мінімуму н одну особу, в тому числі й за основними соціальними і демо графічними групами населення, відбувається щорічно Вер ховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів. Пе редбачається, що це приурочується до початку розгляду Дер жавного бюджету України та підлягає періодичному пере гляду відповідно до зростання індексу споживчих цін.

Отже, прожитковий мінімум є тим соціальним стандар том, що має забезпечувати гідні умови життя громадян на, шої держави і тим самим слугувати основою для ухваленн ' норм права соціального забезпечення як окремої галузі у системі вітчизняного права. Однак сам прожитковий мініму ' не слід абсолютизувати і тим більше ототожнювати із прин ципом права. Він є всього лише найнижчою межею забезпе ченості людини і, очевидно, не свідчить про добробут, яки гарантує гідний рівень життя особи. Тому принципом прав соціального забезпечення, яким повинен керуватися законо давець у своїй правотворчій діяльності, залишається іде про гарантування соціальним забезпеченням гідного життєвого рівня, а не досягнення прожиткового мінімуму.

Російські вчені, що характеризують зміст цього принцип права соціального забезпечення, вказують на недостатн ефективність його реалізації у сучасній системі соціальног захисту. Для прикладу, вони наводять випадки недотриман-

Загальна характеристика принципів права соціального забезпеч ення

II у багатьох видах соціального забезпечення встановлених державою вимог щодо прожиткового мінімуму³.

Аналогічна ситуація є характерною, на жаль, і для вітчиз-Мнмої системи соціального забезпечення. Дуже часто встановлені законами України мінімальні розміри соціальних допомог і пенсій фактично виплачуються із значними кори-І7ШШНЯМИ у бік їх заниження. Тобто гарантія отримання «чіцінльних виплат на рівні прожиткового мінімуму, який Мй<: забезпечувати гідні умови життя людини у нашій дер-жпні, не завжди дотримується. А це дає підстави вважати, що право соціального забезпечення у цій частині або не від-цонідає вимогам принципу гарантування гідного рівня житій людини, або ж ми маємо приклади порушення норм права ініціального забезпечення.

З теорії права відомо, що в разі невідповідності правових иорм принципам права їх доводиться змінювати через неефективність регулювання ними суспільних відносин. У нашому випадку ситуація виглядає дещо інакше. Норми, що «находять своє відображення у законах, які регулюють розміри соціальних виплат, визначають їх на рівні прожиткового мінімуму, а отже, є підстави вважати, що принцип права у даному разі дотримано у процесі правотворення. Та ж обставина, що фактичні виплати є меншими, аніж це передбачено «лконом, означає, що йдеться про елементарне порушення иорм права соціального забезпечення.

Все це можна пояснити хіба що проблемами економічного Характеру. Перехідний стан вітчизняної економіки змушує відповідні державні органи, в тому числі і найвищого рівня, ухвалювати нормативні акти, які спрямовані на зменшення соціальних виплат всупереч принципам права.

Так, у Законі «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» задекларовано принцип про те, що розмір допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення

' Ііахаров М. Л., Тучкова 3. Г. Вказ. праця. — С. 104; ИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 99.

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

кваліфікації має бути на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом. Разом з тим, правила обчислення допомоги по безробіттю, визначені цим законом, дають підстави вважати, що навіть особи з тривалим страховим стажем, але невеликою заробітною платою можуть мати допомогу нижчу від прожиткового мінімуму. Що ж до осіб, страховий стаж яких є недостатнім для нарахування їм допомоги по безробіттю за правилами ст. 23 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», то розмір виплат для цієї категорії безробітних встановлюється у розмірі 23 % встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи¹. Тобто вже ці приклади засвідчують наявність у системі законодавства про соціальне забезпечення окремих нормативних актів, що не відповідають принципам правового регулювання у цій сфері. Тому такі акти потрібно або скасовувати, або вдосконалювати.

Очевидно, що подальше зміцнення економіки нашої держави і поліпшення матеріального добробуту громадян України неодмінно впливатиме й на характер законотворчості у сфері соціального захисту. Ті акти законодавства, які суперечать принципам права, поступово вилучатимуться зі сфери правового регулювання, а на їх місце прийдуть норми, що гарантуватимуть достатній рівень життя громадян нашої держави.

5. Відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту. Характеризуючи цей принцип галузі права, необхідно відразу визначитися із його смисловим значенням та змістовним наповненням у контексті доволі поширеного останнім часом терміна «міжнародний стандарт».

Річ у тім, що поширене у вжитку слово «стандарт» в його традиційному розумінні як «норма, зразок, мірило»² не зовсім придатне для характеристики принципу права соціаль-

¹ Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного ' соціального страхування» у редакції від 9 квітня 2004 р. // Відомості Верховної і Ради України, — 2001. — № 11. —Ст. 47.

³ Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — С. 1187.

2.2. Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

ного забезпечення. Адже йдеться не про стандарти у вказаному їх значенні, а про дещо інші загальноприйняті взірці і вимоги, яким повинні відповідати правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини. Більше того, якихось єдиних міжнародних стандартів у буквальному їх значенні, визначених світовим співтовариством для сфери соціальних допомог, послуг, пенсій тощо, фактично не існує. Тому коли ми вживаємо термін «міжнародні стандарти соціального захисту», то маємо на увазі передусім найвищий рівень, найкращу якість соціального забезпечення¹, якому повинні відповідати норми, що встановлюються нашою державою для захисту своїх громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Саме такі, найвищі, орієнтири і виступають тими засадами, на яких базується право соціального забезпечення як система норм. Безперечно, і цей принцип права юридичного бере свій початок у природних правах людини, у праві в його загальносоціальному значенні. У суспільстві вже давно склалися відповідні загальнолюдські цінності та ідеали, пов'язані зі справедливістю, свободою, невід'ємними правами людини тощо. Поступово наповнюючись новим, більш широким змістом, вони лягли в основу концепції правової держави та знайшли своє відображення у міжнародних актах — конвенціях, деклараціях, пактах, угодах. Закріплені тут пріоритети загальнолюдських ідеалів та цінностей стали визнаними принципами суспільних відносин та основою побудови правових систем усіх цивілізованих країн.

Право соціального забезпечення як один з елементів системи вітчизняного права не може не відчувати впливу на його норми світових тенденцій правового регулювання. Тому серед основних принципів цієї галузі і виділяється відповідність соціального забезпечення у нашій країні міжнародним стандартам соціального захисту.

¹ Великий тлумачний словник сучасної української мови подає тлумачення поширеного тепер фразеологічного виразу «світовий стандарт» саме як вищий рівень, найкраща якість чого-небудь (Вказ. праця. — С. 1187)..-.-

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒