Основа призначення судової експертизи.

Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеці­альних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять ін­формацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»1).

Призначення та проведення судової експертизи — це слідча дія, яка являє собою особливу, передбачену законом форму одержання нових знань, що мають значення для кримінальної справи, за допо­могою проведення досліджень особами, які володіють спеціальними знаннями в галузі науки, техніці, мистецтві, ремеслі.

Неприпустимо підміняти експертизу консультацією спеціаліста, на­віть у тому випадку, якщо призначення експертизи не є обов' язковим.

Судова експертиза має відмінні ознаки: 1) експертиза призначається, коли для вирішення певних питань потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання; 2) проводиться експертом — особою, досвідченою в певній спеціальній галузі (галузях) знань; 3) таке дослідження має само­стійний характер; 4) законом встановлена особлива процесуальна форма призначення та проведення експертного дослідження.

Призначення та проведення експертизи можна представити у ви­гляді алгоритму: 1) призначення експертизи; 2) проведення експертних досліджень; 3) дача висновку експертом з питань, що поставлені перед ним особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом; 4) пред' явлення обвинуваченому (підозрюваному), підсудному матеріалів експертизи.

Призначення та проведення експертизи в кримінальному процесі регулюється гл. 18 КПК. Основоположні засади судово-експертної ді­яльності, зокрема її організація, правовий статус судового експерта, забезпечення роботи державних спеціалізованих установ та відомчих експертних служб тощо, визначаються також Законом України «Про судову експертизу», іншими законодавчими актами, відомчими нормативно-правовими документами. Наприклад, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних дослі­джень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затвер­джені наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 та ін.[1]

Фактичною підставою для призначення експертизи є потреба в на­укових, технічних або інших спеціальних знаннях, які необхідні для вирішення певних питань при провадженні в кримінальній справі. До спеціальних пізнань належать знання в певній галузі науки, техніки, мистецтві або ремеслі та інших окремих сферах людської діяльності. Спеціальні пізнання у відповідній галузі діяльності визначаються пред­метом експертизи. До спеціальних не належать загальновідомі і загаль­нодоступні наукові знання в галузі матеріального і процесуального права, якими повинні володіти слідчі, прокурори, судді. На неприпус­тимість порушення перед експертом правових питань (наприклад, про причину недостачі цінностей, вину обвинуваченого в смерті потерпі­лого або заподіянні йому тілесних ушкоджень, про осудність особи тощо) вказує Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»[2].

Залежно від наявності підстав слідчий, як правило, на свій розсуд, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відпо­вісти тільки спеціаліст з певної галузі знань, визначає, чи потрібно в кримінальній справі проводити експертизу і яку саме. Однак у певних випадках, прямо передбачених законом (ст. 76 КПК), призначення судової експертизи є обов' язковим: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачено­го при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України; 5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирі­шення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Обов'язково також призначається експертиза у таких випадках: для встановлення виду, назви і властивостей наркотичного засобу, психо­тропної речовини, аналога такого засобу, речовини або прекурсора, їх походження, способу виготовлення чи переробки; для вирішення пи­тання про те, чи є відповідні предмети зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями або радіоактивними матеріалами, а також для з'ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням (для з' ясування лише придатності предме­та до використання за цільовим призначенням достатньо участі спеці­аліста). Роз'яснення з цього приводу надані Пленумом Верховного Суду України[3].

Юридичною підставою для проведення експертизи є вмотивована постанова особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта (ч. 2 ст. 75 КПК). Вони повинні бути сформульовані чітко, ясно і однозначно.

Постанова про призначення експертизи пред'являється для озна­йомлення обвинуваченому (підозрюваному). Одночасно йому роз' яснюються права при призначенні і проведенні експертизи, які передбачені ст. 197 КПК, про що складається протокол з додержанням вимог ст. 85 КПК (ч. 2 ст. 197 КПК). Постанова про призначення судово-психіатричної експертизи не оголошується обвинуваченому в тих випадках, коли його психічний стан робить це неможливим (ч. 3 ст. 197 КПК).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово- експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові екс­перти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково- дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово- психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; екс­пертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюєть­ся судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналіс­тичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються ви­ключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Коли експертиза проводиться в експертній установі, її керівник доручає проведення експертизи одному або декільком експертам. Ці експерти дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність (ст. 198 КПК).

Експертиза може бути проведена також іншими експертами з чис­ла осіб, які володіють спеціальними знаннями, не в експертних уста­новах. Така судово-експертна діяльність здійснюється на підприєм­ницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами[4].

За послідовністю проведення експертизи поділяються на первинні та повторні. Первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт до­сліджується вперше. Повторна експертиза призначається, коли є сум­ніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам спра­ви, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істот­ними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до об­меження прав обвинуваченого чи інших осіб. У постанові про призна­чення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта (ч. 6 ст. 75, ст. 203 КПК). Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

За обсягом дослідження розрізняють експертизи основні та додат­кові. За змістом статей 75, 203 КПК додаткова експертиза призначаєть­ся після оцінки висновку первинної експертизи, коли з' ясується, що вона є неповною або не досить ясною і усунути неповноту або неяс­ність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визна­ється неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. У постанові про призначення додаткової екс­пертизи необхідно зазначати, які висновки експерта вважаються непов­ними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розши­рення експертного дослідження. Проведення додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові.

За чисельністю і складом виконавців експертизи поділяються на од­ноособові та комісійні. Одноособова експертиза проводиться одним екс­пертом. Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потре­ба провести дослідження за участю декількох експертів — фахівців у одній галузі знань. Комісійна експертиза призначається для вирішення склад­них питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання.

Залежно від використання спеціальних знань різних наук можуть бу­ти проведені експертизи однорідні та комплексні. Однорідною є експер­тиза, при проведенні якої використовуються знання в одній галузі науки. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно про­вести дослідження з використанням спеціальних знань різних наук.

За своєрідністю предмета спеціальних знань експертизи поділя­ються на такі: криміналістична, судово-біологічна, судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, автотехнічна, судово- будівельна, судово-екологічна, судово-фармацевтична тощо.

Слідчий вправі бути присутнім при проведенні експертизи. При цьому він може одержати роз'яснення експерта з приводу дій, які той провадить. Факт присутності слідчого при провадженні судової екс­пертизи зазначається у висновку експерта.

Після проведення необхідних досліджень експерт складає висновок. Ознайомившись з висновком експерта, слідчий має право допитати його з метою одержати роз'яснення або доповнення даного ним висновку (ст. 201 КПК). Матеріали експертизи після її завершення пред'являються обвинуваченому (підозрюваному). Момент пред'явлення висновку ви­значає слідчий. Про пред'явлення обвинуваченому (підозрюваному) матеріалів експертизи слідчий складає протокол, у якому зазначає його пояснення, зауваження, заперечення та клопотання (ст. 202 КПК).