Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розділ 3 корекція та розвиток емпатійного стану особистості

3.1Важливість емпатії у процесі формування міжособистісних стосунків

Здатність до емпатії є основою для дружніх відносин, які займають величезне місце в міжособистісному спілкуванні підлітка. Емпатія, у свою чергу, грунтується, як пише Г. Крайг, на соціальному висновку, «тому що якщо ви не знаєте того, що відчуває інша людина, ви не зможете їй співчувати» [3, с. 25].

Дані зарубіжних досліджень, спрямованих на вивчення емпатії підлітків, говорять про глибокі зв’язки між емпатійністю і моральною поведінкою. Моральні норми, засвоєні на більш ранніх етапах вікового розвитку, починають виявлятися у вчинках і думках. Високоемпатійні діти свої невдачі в міжособистісній взаємодії схильні пояснювати внутрішніми причинами, в той час як діти з низькими показниками емпатії дають їм екстернальну оцінку [7, с.139].

Якщо підлітковий вік є критичним у становленні особистості і вирішальним в плані формування рис характеру, то, починаючи з юнацького періоду і далі, зміни рис характеру можуть виникати лише за допомогою сильних впливів. Емпатія як психічне особистісне утворення, досягнувши своєї вираженості в період пубертату, є надалі стимулятором просоціальної поведінки і альтруїзму. У ряді зарубіжних досліджень, що стосуються підліткового і юнацького віку, описаний ефект перенесення емпатійних переживань отроцтва на юність і зрілий вік зі збереженням емоційного знака.

Якщо будучи дитиною і підлітком людина мала з батьками емпатійні взаєморозуміння, то в період дорослості емпатійние реагування на оточення не викликає негативних переживань, і навпаки: дехто протягом всього життя переносить на інших людей ненависть до своїх батьків. Ефект переносу емпатійних переживань виражається також у тому, що раз проявившись у відношенні до якого-небудь об’єкту, емпатія може поширюватися на інші об’єкти, до яких особистість до цього була налаштована індиферентно [5, с. 156].

Емпатія — надзвичайно складне, багатогранне поняття, яке означає: осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти чужі переживання (емпатія як механізм пізнання); дію індивіда, що допомагає йому особливим чином побудувати спілкування (емпатія як особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість індивіда, його здатність проникати в психічний стан іншої людини, з якою вступає в контакт (емпатія як характеристика особи, тобто емпатійність). [5, с. 153].

Встановлено, що здатність до прояву емпатії зростає за умови разючої подібності людей між собою, а також у набутті життєвого досвіду. Доведено, що емпатія є тим вищою, чим краше людина здатна уявити собі, як одна й та ж сама подія сприйматиметься різними людьми, і чим більше вона допускає право на існування різних поглядів. У психологічній літературі наводяться характеристики індивіда, здатного до емпатії: проявляє терпимість до вираження емоцій іншою людиною; здатний глибоко вникати в суб'єктивний внутрішній світ свого співрозмовника, не розкриваючи при цьому власного настрою і світу; готовий адаптувати своє сприймання до сприймання іншої людини з метою досягнення ше більшого розуміння того, шо з нею відбувається.. В певних ознаках механізм емпатії подібний до механізму ідентифікації, адже наявна здатність поставити себе на місце іншого, подивитися на речі з його погляду. Але це не передбачає ототожнення себе з тією людиною. Таким чином, коли людина ототожнює себе з кимось, то це означає, що вона будує свою поведінку так, як і цей інший. Водночас, якщо людина виявляє до іншої людини емпатію, то вона просто бере до уваги лінію її поведінки. При цьому власну поведінку може будувати зовсім інакше. Емпатійність, здатність до емпатичної уваги може розглядатися як одна з найважливіших професійних якостей психолога, педагога, лікаря, керівника. К. Роджерс, описуючи емпатичну увагу (слухання), охарактеризував цей феномен як особливе ставлення до партнера, яке засноване на поєднанні ідентифікації та емпатії. Від ідентифікації в ньому — включення в іншу людину, поєднання душ, що дає змогу досягги глибини та відкритості контакту. Однак таке «занурення» в іншого має негативні наслідки для ситуації надання допомоги, оскільки психолог може бути «зв'язаний» труднощами співрозмовника, може «захворіти» його проблемою. Для надання дієвої допомоги є другий аспект емпатичної уваги — відсторонення від актуального стану партнера, «позазнаходженість» (термін М. Бахтіна). [13,с. 15]. У сукупності ці два чинники забезпечують створення ситуації надання допомоги людині психологом. Отож емпатія виявляється в повсякденному житті й завжди пов'язана з певною ситуацією. І якщо вона не реалізується достатньою мірою, то виникають порушення в міжособистісних стосунках.

Виокремлюють адекватні й неадекватні емпатичні переживання стосовно переживань об'єкта емпатії. Наприклад, одні люди радіють чужому горю, а інші — ні. Також розрізняють емпатію: емоційну, яка заснована на механізмах проекції і наслідування моторним та афективним реакціям іншої людини; когнітивну, що базується на інтелектуальних процесах; предикативну, котра проявляється як здатність людини пророкувати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях. Важливими формами емпатії є співпереживання, тобто переживання індивідом тих самих емоційних станів, почуттів, які відчуває інший, через ототожнення з ним, і співчуття — переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

3.2 Обґрунтування та зміст корекційно-розвивальної програми для підвищення емпатії та комунікативності школярів у внутрішньо групових взаєминах

Розвиток емпатії в період підліткового віку, а також усвідомлення власного емоційного світу та почуттів інших людей є надзвичайно важливою складовою загальному розвитку особистості підлітка.

Дана програма орієнтована на підвищення емпатії та комунікативності школярів у галузі внутрішньо групових взаємин. Складаються заняття із серії вправ спрямованих на оволодіння психологічними прийомами досягнення мети, вміння налагоджувати дружні та ділові стосунки, співпереживати.

Важливим є формування у дітей психологічної готовності до прийняття протилежних поглядів на подію, активного емоційного відгуку. На заняттях учні пробують себе у різних ролях, вчаться виділяти й розуміти головне й другорядне в проблемах, проектувати наслідки подій і вчинків. Пробудження співчуття до людей, інтересу до власного внутрішнього світу і світу оточуючих позитивно змінює ставлення дітей до ближніх, обумовлює значні позитивні зміни.

Як свідчить досвід, більшості учнів притаманне чітке розуміння морально-етичних норм при невмінні дотримуватись їх практично. Робота над матеріалом спрямована на пробудження внутрішнього розуміння і духовної діяльності учнів, інтересу до самопізнання, формування моральних критеріїв оцінювання власної поведінки й поведінки оточуючих та адекватної реакції на її вияв.

Для дитини відкриваються нові можливості розвитку. Виникають і труднощі, проблеми, які їй доводиться розв'язувати. Дорослим необхідно підтримувати дитину на цьому важкому для неї шляху входження в суспільство і життя у ньому. І враховувати при цьому наступні бар'єри на шляху до взаєморозуміння: бар'єр самоствердження, який виникає при неправильному розумінні справжніх мотивів поведінки людини; бар'єр за формою пред'явлення (тон, мовне оформлення) вимог; бар'єр, що часто повторюється («знову те саме...»).

Опір, викликаний цими факторами, призводить до ефекту «вибивання корка» — вивільнення негативних емоцій. Це часто виявляється не тільки у відкритих конфліктах, а й у прихованому опорі: запізненнях, критиканстві, у тому, що учень свідомо не сприймає повідомлення керівника (ніби не чує його).

Доведено, що осмислений досвід спілкування сприяє розвитку особистості дитини. Якого ж досвіду спілкування повинна набувати дитина?

Дорослі мають навчити дитину:

1) установлювати й підтримувати контакт з іншими людьми в найрізноманітніших ситуаціях;

2) спостерігати за іншими у спілкуванні й намагатися зрозуміти їх; звернути увагу на розмаїтість рис, особливостей різних людей (порівнюючи себе з іншими, дитина отримує уявлення про свою індивідуальність, свої комунікативні можливості);

3) розуміти, з ким та як слід спілкуватися (з ким краще веселитися, грати; обговорювати певні питання; виконувати певну роботу; дружити);

4) вибирати залежно від особливостей співрозмовника найкращі
форми спілкування.

Дитині потрібно пережити все розмаїття досвіду спілкування, відчути його, зрозуміти, як її саму сприймають інші. У взаєминах дитина пізнає інтелектуальну, емоційну й поведінкову сторони спілкування.

Мета тренінгу: активізація процесу формування навичок співпережевання ефективного спілкування й встановлення та підтримування взаємин із іншими людьми, освоєння особливостей міжособистісної та внутрішньо групової взаємодії.

Завдання тренінгу:

1. допомогти сформувати вміння приймати й розуміти свій емоційний стан та стан інших людей, адекватноусвідомлювати свої та чужі переваги й недоліки;

2. сформувати в учнів інтерес до спільної діяльності, навчити організовувати власну діяльність та працювати в групі;

3. допомогти усвідомити причини та наслідки нерозуміння, що виникає в результаті міжособистісної та внутрішньо групової взаємодії;

4. розвивати здатність зберігати адекватну поведінку при взаємодії з групою людей;

5. розвинути комунікативні навички: уміння встановити контакт із співрозмовником, сприймати і розуміти емоційний стан, приймати і передавати невербальну інформацію, уміння вислухати і зрозуміти співрозмовника;

6. сформувати і розвинути установки, необхідні для успішної внутрішньо групової взаємодії та спілкування, розв’язання конфліктних ситуацій.

Програма тренінгу структурована відповідно до принципу основних методів пізнання (аналізу та синтезу інформації з урахуванням групової динаміки) та орієнтована на самопізнання, самосвідомість, саморозвиток особистості.

Тренінгові заняття складаються з:

· розминки, що включає у себе вправи, які сприяють активізації учасників, створюють доброзичливу атмосферу, підвищують згуртованість;

· основної частини, що включає в себе бесіди, вправи, спрямовані на розвиток емпатії, групової взаємодії, комунікативних навичок,

· рефлексії.

Програма розрахована на учнів 9-х класів.

Кількість учасників: до 16 чоловік.

Тривалість кожного заняття – 40-50 хвилин.

3.3 Повторне експарементальне дослідження виявів емпатії

Після проходження даної програми із підлітками було проведено повторне діагностування Дослідження проводилося на базіКам’янської ЗОШ № 2. Дослідженням було охоплено 34 учні 9-А та 9-Б класів. З них 16 дівчат та 18 хлопців.

Опрацювавши матеріал ми маємо певні висновки. Таким чином, ми бачимо, що розуміння підлітками емпатії, у ході активного впливу на розвиток їх емпатійних почуттів за допомогою тренінгової програми, набуває якісних змін. У результаті розширення морального досвіду дітей підліткового віку змінюється розуміння ними сутності емпатії.

Повторно була проведена модифікований варіант методики Т.П.Гаврилової “Незакінчені оповідання”. Методика включає три змодельовані життєві емпатогенні ситуації, у яких знаходяться найбільш значущі для підлітків об'єкти емпатії: тварини, дорослі, однолітки.

Завдання давалося підліткам двічі — на початковому етапі експериментального дослідження і на завершальному етапі, коли їх досвід розв’язання емпатогенних ситуацій був значно розширений у ході вивчення творів зарубіжної художньої літератури, проведення трінінгової програми та проведення різноманітних вправ на підвищення рівня емпатії перегляду художнього фільму, ознайомлення з картинами, на яких зображені емпатогенні ситуації, бесід і т.д. Інтервал, з яким пропонувалось підліткам чергове оповідання для доопрацювання, складав два тижні (на першому і другому етапах дослідження).

Після повторного дослідженя було виявлено. Що для розв'язання запропонованої емпатогенної ситуації діти уживають конкретних дій, які набувають соціального змісту: вони не просто рятують тварину від холоду і голоду, але й намагаються відшукати її хазяїна, розуміючи, що тільки таким чином можна розв’язати проблему повністю.

Емпатійні почуття підлітків по відношенню до дорослих людей у ході есперименту набувають якісних змін. Збільшується кількість підлітків, які проявляють стійке співпереживання (перший етап – 12,1%; другий етап – 25,8%). Кількість підлітків, які проявляють стійке співчуття, значно зменшується (52,4% - на першому етапі; 29,8% - на другому). Частина підлітків, які проявляли на першому етапі співчуття до дорослих, перейшла в групу співпереживаючих (13,7%), а частина (8,9%) – зайняла позицію активного споглядання (співчуття, що переплітається з бажанням допомогти).

Емпатійні почуття, які проявляють підлітки по відношенню до однолітків також набувають якісних змін. Кількість підлітків, які проявляють пасивне споглядальне емпатійне почуття (співчуття) зменшується на 9,2%. При цьому збільшується кількість підлітків, які проявляють активну споглядальну емпатію (співчуття, що переплітається з бажанням допомогти) та активну дієву емпатію (співпереживання).

Інтерпретуючи результати іншої методики були також виявленні позитивні зміни у рівні емпатійного стану підлітка. Результати показали що досліждуванні отримали показники які дорівнювали нормальному рівеню емпатійності. Що свідчить про те що опитуванні мають тенденції до виявлення своїх емоцій та розуміння внутрішнього стану навколишніх осіб.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 789 10 11 12 Следующая ⇒