Концепція управління ризиками.

Незалежно від причин виникнення економічного ризику природним є бажання кожного суб’єкта зменшити можливі втрати, пов’язані з реалізацією цього ризику. Це бажання здійснюється через відповідні (управлінські) рішення, в результаті реалізації яких і відбувається управління ризиком, назване в контексті бізнесу ризик-менеджментом.

Управління ризиком (ризик-менеджмент) – процес прийняття і виконання управлінських рішень, які мінімізують несприятливий вплив на організацію або облік збитків, спричинених випадковими подіями.

До ключових термінів належать:

Процес – управління ризиком є одномоментним актом, воно повинне бути «вбудоване»в загальний процес прийняття управлінських рішень.

Випадкові події – управління ризиком пов’язані з непередбачуваними подіями (реалізацією економічного ризику), про настання яких не можна знати заздалегідь з цілковитою достовірністю.

Несприятливий вплив – випадкові події важливі не самі по собі, а лише тоді, коли наслідки цих подій негативно впливають на результати діяльності досліджуваної особи або організації.

Мінімізують – результатом управлінських зусиль повинне бути зниження негативного ефекту, спричиненого не передбачуваними подіями (реалізацією економічного ризику).

Управління ризиком може здійснюватися на різних рівнях:

- на державному рівні (наприклад, система цивільної оброни);

- на рівні фірми або іншого суб’єкта господарювання (зокрема, програма заходів, спрямованих на забезпечення стійкості її заходів);

- на індивідуальному рівні (передусім особове страхування й страхування особистого майна).

Шляхи мінімізації несприятливого впливу ризиків та їх фінансових наслідків:

- ухилення від ризику – набір дій, що сприяють зменшенню несприятливих наслідків певного органу державного управління, фірми або фізичної особи. Ця процедура припускає, що ризики залишаються на власній відповідальності носія. Тому її іноді називають взяттям ризиків на себе;

- передача ризику – сукупність заходів, які дають можливість перекласти відповідальність за зниження можливості виникнення несприятливих подій та за відшкодування та за відшкодування пов’язаних із ними втрат на інший суб’єкт.

Інша класифікація процедур управління ризиком базується на врахуванні співвідношення між моментом здійснення певних заходів та моментом виникнення несприятливої події. З цієї позиції всі методи управління умовно поділяються на дві великі групи:

1) методи управління ризиком до виникнення події, які плануються і здійснюються завчасно і спрямовані на зниження ймовірності настання збитку, зменшення розміру можливого збитку та модифікацію структурних характеристик ризику. До цієї групи методів управління ризиком належать методи трансформації ризиків. Вони пов’язані зі зміною самих ризиків, тобто передбачають вжиття заходів, які будуть протистояти реалізації відповідних ризиків. Ці методи часто асоціюються з проведенням попереджувальних заходів;

2) методи управління ризиком після події, які здійснюються після настання збиту та спрямовані на ліквідацію наслідків несприятливої події та відшкодування збитку. Головним для цієї групи методів є те, що вони спрямовані на фінансування ризику, тобто на формування фінансових джерел на покриття збитку. До цієї групи ризиків належать методи фінансування ризику.

Методи трансформації ризиків – група методів, яка передбачає вплив на умови виникнення несприятливих наслідків та можливий розмір збитку. Як правило, ці методи націлені на зниження схильності до ризику, зменшення вразливості та посилення взаємного впливу ризиків у портфелі, який для носія ризиків буде сприятливим. Ці методи також називають технічними методами управління ризиком.

Методи фінансування ризику – група методів, націлених на покриття збитку, який вже відбувся. Ці методи передбачають створення спеціальних резервних фондів та забезпечення інших джерел фінансування збитків. Методи також називаються економічними або фінансовими методами управління ризиком.

Методи фінансування ризику в рамках процедури скорочення ризику можна назвати методами самострахування, оскільки всі вони передбачають створення власних резервних фондів. Відмінності полягають лише в тому, в якій формі створюються такі фонди.

Суть методу фінансування ризику, або покриття збитку, з поточного прибутку зводиться до того, що покриття збитку здійснюється в міру його виникнення за рахунок поточних грошових коштів компанії. При цьому формально не створюються жодні фонди, хоча при прийнятті бізнес-рішень необхідність резервування частини грошових потоків повинна враховуватися.

Використання цього методу виправдане лише в тих випадках, коли величина потенціальних збитків невелика, і тому покриття збитків суттєво не впливає на результати діяльності. Цей метод управління ризиком використовується досить часто, оскільки в багатьох ситуаціях збитки такі незначні, що компанія може покрити їх самостійно. Фінансові можливості компанії є ключовим фактором вибору цього методу.

Метод створення резервів передбачає, що поточні збитки покриваються за рахунок коштів внутрішніх резервів фондів, спеціально створених для таких цілей. Характеристика ризиків, для яких може бути застосовано цей метод, - пов’язані з кількісною оцінкою ризику, що були описані для методу фінансування з поточного доходу.

Основна відмінність методу фінансування ризику або покриття збитку з резервів від методу створення резервів полягає в більшому розмірі збитків, що і потребує створення названих резервних фондів. Проте встановлення розміру є ключовою проблемою: дуже малі резерви не дозволять захиститися від ризиків, дуже великі – невиправдано відволікатимуть значні фінансові активи від основної сфери діяльності фірми.

Метод кредитування використовується, коли фірма може розраховувати на отримання позики (кредиту) на покриття збитку. На відміну від попередніх метолів фінансування джерело коштів для покриття збитків є не внутрішнім, а зовнішнім, хоча, як і раніше, відповідальність за покриття збитків цілком лежить на самій фірмі. Далеко не завжди фірма, що зазнала великих збитків, може розраховувати на отримання позики, а якщо і може, то в більшості випадків умови будуть достатньо жорсткими, оскільки відображатимуть оцінку кредитором неповернення позики.

Суть інших методів самострахування полягає у створенні необхідних резервних фондів за допомогою певних юридичних та економічних схем. Частіше за все, це створення власних страхових фондів, призначених для покриття збитків, як це роблять страхові та перестрахові компанії. Однак, на відміну від класичного страхування страхові резерви формуються в середині лише однієї ділової одиниці, як правило, промислової або фінансово-промислової групи, в рамках спеціально створеної для цих цілей своєї «кишенькової» страхової або перестрахової компанії.

Тема 3